Країни  Центральної Європи

Структуру економіки України та країн цього регіону (Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, СРЮ, Хорватія, Македонія, Словенія, Албанія) сформовано відповідно до вимог колишньої РЕВ. Це обумовлює необхідність співпраці між ними з подальшим створенням зон вільної торгівлі з найбільш розвинутими країнами регіону, насамперед з країнами Центрально-європейської асоціації вільної торгівлі.

Зовнішньоекономічна політика України стосовно цієї групи  країн повинна передовсім передбачити  відновлення таких пріоритетів:

ефективних  традиційних зв’язків, міжнародної  спеціалізації і кооперування, зокрема  у металургії, транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

раціональних  контактів у сфері науки і  техніки, особливо з проблем розроблення  нових матеріалів і технологій, біотехнології, проблем фізики низьких температур, ядерної фізики тощо.

Перспективним напрямом співробітництва має стати  участь у спільних конференціях, програмах.

 Державна  політика в прикордонних областях  стимулюватиме розвиток пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності з метою використання вигідного розташування прикордонних територій. Основним напрямом транскордонного співробітництва стане здійснення обміну товарами та робочою силою, координація робіт у сфері охорони навколишнього природного середовища, спільного використання інфраструктурних об’єктів, інформаційного обміну тощо.

Країни  Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЕС)

 Крім  країн зони ЧЕС, що входять  до СНД та ЄС, Україна активно співпрацює з Туреччиною з метою виходу на ринки країн Близького Сходу для забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також імпорту для легкої промисловості.

 Завдання  зовнішньої економічної політики  України стосовно Болгарії та  Румунії переважно зберігатимуться  згідно з визначеними завданнями  щодо відносин з країнами Центральної Європи. Крім того, співробітництво з Болгарією та Румунією матиме важливе значення для розвитку придунайської торгівлі.

 Серед  заходів, що сприятимуть створенню  передумов для плідного співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зниження митних бар’єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі, створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних спеціальних (вільних) локальних економічних зон.

Країни  Близького та Середнього Сходу

Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Туреччиною, Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Об’єднаними  Арабськими Еміратами та іншими країнами регіону має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та цивільних об’єктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв’язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами.

Індія, Китай

Індія та Китай є одним із головних суб’єктів  міжнародної торгівлі для України. Але подальше збільшення масштабів торгових операцій повинно доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним використанням фінансово-економічних можливостей Китаю, дешевої сировини для легкої, харчової і хімічної промисловості — з Індії, а також науково-технічного потенціалу України. Необхідним є пошук резервів для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для реконструкції об’єктів, споруджених за часів колишнього СРСР.

В’єтнам, Індонезія та нові індустріальні  країни Азії

В’єтнам, Індонезія та країни Південно-Східної Азії — потенційні партнери для нашої економіки у XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для торгівлі машинно-технічною продукцією, для надання інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів тощо. Україна може брати участь у реалізації значного інвестиційного капіталу, що спрямовується на будівництво великих об’єктів енергетичного та промислового призначення.

 Одним  з напрямів розвитку економічних  відносин повинно стати співробітництво,  пов’язане із впровадженням у  вітчизняне виробництво сучасних  науково-технічних досягнень з  наступним спільним виходом на  ринки третіх країн з високотехнологічною продукцією.

 Поширюватиметься  залучення в Україну іноземних  інвестицій, збільшуватимуться обсяги  експорту традиційної продукції  української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування,  верстати середньотехнічного рівня, мінеральні добрива, інша хімічна продукція) та імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів для виробничого і невиробничого використання.

Бразилія, Аргентина, Чілі та інші країни Латинської Америки

 Протягом  багатьох років між Україною  та країнами Латиноамериканського  континенту існували розгалужені  економічні зв’язки (українська  сторона здійснювала поставки  енерготурбін, тракторів, екскаваторів, автонавантажувачів, кранів, українські  фахівці брали участь у будівництві  різноманітних об’єктів). Надалі потрібно поновити і розширити зв’язки, що існували раніше, для просування українських товарів на латиноамериканському ринку.

 Враховуючи  заінтересованість Аргентини, Бразилії, Чілі в реалізації своїх національних  космічних програм, корисним вбачається співробітництво у сфері обміну ліцензіями та «ноу-хау» в аерокосмічній галузі.

Інші  країни

Серед інших країн світу Україна співпрацюватиме і розширюватиме економічні зв’язки з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс та ін.) і Західної Африки (зокрема, Гвінейською Республікою), з іншими арабськими державами Середземномор’я, а також з Ізраїлем.

 Набуватимуть  подальшого розвитку економічні  зв’язки з Мексикою, з нафтовидобувними  країнами — Індонезією, Брунеєм,  Нігерією, Південно-Африканською Республікою.

 Перспективи  подальшого розвитку та вдосконалення  зовнішніх економічних зв’язків  України пов’язані з проведенням єдиної зовнішньоекономічної політики держави, реалізацією її економічних інтересів і безпеки, проникненням та зміцненням позицій національного товаровиробника на зовнішніх ринках товарів та послуг, посиленням конкурентоспроможності української продукції, збільшенням її експорту, надходжень іноземних інвестицій, здійсненням контролю за надходженням в Україну валютних цінностей, захистом прав і законних інтересів України, вітчизняних та зарубіжних суб’єктів господарської діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

Зовнішньоекономічна політика, виконуючи допоміжну і  службову функції, це, так би мовити, другий бік внутрішньої економічної  політики держави. Зазначимо, що відокремити  внутрішню економічну політику від  зовнішньої дуже важко, оскільки межа між ними з часом зникає, а у XXI ст. дедалі виразніше виявлятиметься тенденція до їх злиття. Нині для нових незалежних держав, наприклад, витрати на оборону країни не тільки переобтяжують державний бюджет, а й обмежують можливості динамічної зовнішньоекономічної діяльності. Отже, вони позначаються і на соціально-економічному розвитку держави. Водночас ЗЕП реалізується в інших суспільних умовах, аніж внутрішня економічна політика. Це випливає вже з того, що міжнародні відносини структурно відрізняються від внутрішніх. Істотним чинником, що обмежує ЗЕП, є міжнародні зобов'язання держав. Отже, ЗЕП не може бути лише продовженням внутрішньої економічної політики, оскільки має певні специфічні ознаки, що відрізняють її від внутрішньої економічної політики. Можна виокремити такі ознаки ЗЕП:

 •  визначення і реалізація цілей  ЗЕП;

• визначення національних інтересів держави  та узгодження цих інтересів з  інтересами інших держав;

 •  власне організаційно-інституціональне й концептуальне забезпечення ЗЕП.

 Визначення  і правомірне розуміння характерних  ознак ЗЕП має істотне значення  не лише для з'ясування сутності  взаємозв'язку і взаємозалежності  внутрішньої та зовнішньої економічної  політики, а й наукової організації зовнішньоекономічної діяльності.

Формування  зовнішньоекономічних зв’язків тягне  за собою виникнення багаточисельних  проблем, пов’язаних з цим процесом, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування зовнішніх  зв’язків.

В даному аспекті можна виділити наступні ключеві проблеми розвитку українських  зовнішніх зв’язків, які потребують першочергового рішення:

• подолання зовнішніх факторів, що мають негативний вплив, тобто господарської кризи, політичної та соціальної нестабільності;
• поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів;
• підвищення ролі держави, для чого потрібно:
• створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв’язків та його регулювання;
• формування согласованої системи державного регулювання, прискорене створення регулятивної інфраструктури та правової бази;
• підвищення якості продукції та надання товарного виду;
• зниження рівня інфляції в українській економіці;
• знаходження нових ринків збуту для українських товарів.

Світові зв’язки України виконують різні функції. Вони потрібні для органічного інтегрування у всесвітні структури з метою закріплення миру та безпеки ефективного розвитку економіки, науки, освіти та культури, формуванню єдиного екологічно чистого простору Землі, задоволення особистих потреб громадян. Тому вкрай необхідним є створення монументальних, стійких засад зовнішньоекономічної діяльності, які були б фундаментом, базисом всього подальшого правового та економічного будування країни як у національному, так і у міжнародному розрізі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література:

1. Україна в 2008: процеси, результати, перспективи. Біла книга державної політики / За заг.ред. Ю.Г. Рубана. – К.: НІСД, 2008. – 186 с.

2. Макогон Ю.В. Регіональна складова економічної стратегії України: сутність та проблеми // Ю.В. Макогон // Стратегічні пріоритети. – 2006. – №1. – С.150-159.

3. Международные стратегии экономического развития: Учеб. пособие / Під ред. Ю.В. Макогона. – К.: Знання, 2007. – 461 с.

4. Гаврилюк О. В., Румянцев А. П. Економічна інтеграція в сучасному світі. — К.: Наукова думка, 2003. — 400 с.

5. Рубський Б. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макрополітики в кризових умовах // Економіка України. — 2005. —№4.—