Конфуціанство Релігієзнавство

§1. Конфуціанство Релігієзнавство - Лубський В.І.

Виникнення конфуціанства  завжди пов'язується із Стародавнім  Китаєм. У чому специфіка релігійної структури і психологічних особливостей мислення, всієї духовної орієнтації в Китаї?

Тверезо мислячий китаєць  ніколи не задумувався над таємницями буття, проблемами життя і смерті, проте він завжди бачив перед  собою еталон порядності і вважав за свій священний обов'язок йому наслідувати. Китаєць над усе цінує своє матеріальне життя. Величезними  і загальновизнаними пророками  тут вважалися насамперед ті, хто  вчив жити гідно й у відповідності  з прийнятою нормою, а не в ім'я  благополуччя на тім світі або  порятунку від страждань.

Усі ці специфічні особливості  системи цінностей, що склалися у  Китаї за тисячоліття,що передували епосам Конфуція, підготували країну до сприйняття тих принципів і  норм життя, які назавжди увійшли  в історію під назвою конфуціанство. Суть їх уже тоді, задовго до Конфуція, зводилася до відособлення ірраціональних основ релігії і звеличення раціональних основ етики, підпорядкування релігійно-етичних  норм вимогам соціальної політики й  адміністрації.

Конфуцій (Кун Фуцзі) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли Китай перебував у тяжкій кризі. Влада чжоуського правителя давно послабилася, хоча він і продовжував вважатися сином неба і виконував свої функції першо-священика. Руйнувалися патріархально-родові норми, у жорстоких міжусобицях гинула родова аристократія, на зміну їй приходила централізована влада правителів окремих каст, що опиралися на адміністративно-бюрократичний апарат із незначного служилого чиновництва. Виступивши з критикою своєї епохи і високо оцінюючи минуле, Конфуцій на основі цього протиставлення створив свій ідеал удосконаленої людини Цзюн-цзи.

Високоморальний Цзюн-цзи, сконструйований  Конфуцієм як еталон для наслідування, володіє двома важливими, за його уявленням, гідностями: гуманністю і  почуттям обов'язку. Поняття "гуманність" (жень) включало в себе багато якостей: скромність, справедливість, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей тощо. Жень — це високий, майже  недосяжний ідеал, характерними рисами якого володіли лише стародавні: із сучасників Конфуцій вважав гуманним, включаючи й себе, тільки свого  рано померлого улюбленого учня Янь  Хуеня. Обов'язок — це моральне зобов'язання, яке гуманна людина завдяки своїм  доброчесностям несе в собі сама. Почуття  обов'язку, як правило, обумовлене знанням  і вищими принципами, але не розрахунком. Конфуцій розробив і ряд інших  понять, включаючи вірність і щирість (чжень), благопристойність і дотримання церемоній і обрядів.

Конфуцій щиро прагнув  створити ідеал лицаря доброчесності, який бореться за утвердження високої  моралі, проти існуючої несправедливості. Однак, як це трапляється, з перетворенням  його учення в офіційну догму, на перший план виступила не суть, а зовнішня форма, що виявилася переважно в  демонстрації відданості старовині, повазі до старших, удаваній скромності й порядності. В середньовічному Китаї поступово  склалися і були канонізовані певні  норми і стереотипи поведінки  кожної людини залежно від того, яке місце вона займала в соціально-чиновницькій ієрархії.

У будь-який момент життя, на будь-який випадок — у щасті  й горі, при народженні й смерті, вступі до школи чи призначенні на службу — завжди і в усьому існували строго фіксовані й обов'язкові для  всіх правила поведінки. В епоху  Хань було складено детальний збірник  цих правил зовнішньої ввічливості  і церемоній — трактат Лінзи, компендіум конфуціанських норм, який використовували протягом більше двох тисяч років. Усі записані в цій  обрядовій книзі правила належало знати і застосовувати на практиці, причому з більшим старанням, чим вище становище в суспільстві  займала людина.

Конфуцій, відштовхуючись від  сконструйованого ним соціального  ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів  би бачити в Піднебесній: "Хай  батько буде батьком, син — сином, цар — царем, чиновник — чиновником, хай все в цьому світі хаосу  і мішанини стане на свої місця, всі  будуть знати свої місця, права і  обов'язки, робити те, що їм належить. Упорядковане таким чином суспільство повинно  складатися з двох категорій: верхів і низів — тих, хто думає  і управляє, і тих, хто трудиться  і підкоряється". Критерієм поділу на верхи і низи служили не знатність  походження і тим більше не багатство, яке Конфуцій зневажав, а лише знання і чесноти, а точніше, ступінь близькості людини до ідеалу Цзюн-цзи.

Формально цей критерій відкривав  шлях для будь-кого, хто приносив в'язку сушеного м'яса, тобто плату  за навчання. Фактично справа була складнішою: чиновники були відокремлені від  простого народу стіною ієрогліфів, тобто  письменністю, перешкодою, яку важко  було подолати.

Однією з найважливіших  основ соціального порядку, за Кон-фуцієм, було суворе підкорення старшим. Будь-хто  із старших: батько, чиновник чи імператор  — це незаперечний авторитет для  молодшого. Сліпа покора його волі, слову, бажанню — це елементарна  норма держави в цілому, клану, сім'ї. Невипадково Конфуцій полюбляв говорити, що держава — це велика сім'я, а сім'я — це мала держава.

§1. Буддизм                          Релігієзнавство - Лубський В.І.

Буддизм є найдавнішою із світових релігій. Виник в Індії у середині 1 тис. до н.е. За легендою, після нескінченних перероджень Будда (Будда на санскриті означає "просвітлений вищими знаннями") з'явився на Землю, щоб виконати свою рятівну місію і показати людству шлях до спасіння. Для свого останнього переродження спаситель обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (його родове ім'я — Гаутама). Ріа цей був із племені шак'їв, що жило 600 — 500 років до н.е. в долині Гангу, в середній течії її. Мати Сіддхартхи, дружина правителя — Майя (або Махамайя), одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон. Через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.

Дізнавшись про народження царського  сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши  на тілі новонародженого "риси величі", Асита засміявся і заплакав. "Я  сміюсь,

- сказав він, • - від радості,  що рятівник з'явився на землю,  і плачу тому, що мені не  випадає щастя жити довго, щоб  побачити звершення ним свого  подвигу". Новонародженого назвали  Сіддхар-тхою, що означає "той,  хто виконує своє призначення".

Але повелитель землі зовсім не хотів  втратити сина, що обов'язково сталося  б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням  і розкішшю, старанно маскуючи від  нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхар-тха вражав усіх своїми здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він  одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радістю  і щастям.

Одного разу, проїжджаючи під  час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами  колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого  роками немічного старця, похоронну  процесію і аскета, що поринув у  думи. Після цих чотирьох зустрічей  він подивився на світ іншими очима. Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодх-гая) Під  кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена  Буддою в першій його проповіді. В  ній коротко розкривається вчення про чотири "святі істини": "жити — значить страждати", "причина  страждань — бажання", "для  звільнення від страждань треба  позбавитися бажань", "шлях позбавлення  від бажань — дотримуватися вчення Будди", яке може привести віруючого  до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), стану повного  подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з  божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає  без уваги фактори іншого порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: "Володарі царств, котрим належать багатства  і скарби, з жадністю поглядають один на одного, підкоряючись своїм  ненаситним бажанням. 1 якщо вони діють  саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?"

Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття  в усіх його формах робить страждання суттю буття. Будь-яке життя, існування  завжди у будь-якій формі є обов'язково стражданням, злом. Саме цим буддизм  відрізняється від інших релігій.

Справді, в усіх релігіях, як правило, світ земний, світ чуттєвий принижується, а протиставлений йому світ небесний звеличується, утверджується як істинне  надбутгя. Звідси — логічний висновок, що перебування у земному світі  повинно бути використане для  підготовки до життя у світі небесному. Зрозуміло, що "вічне життя" дається  як винагорода за перенесені під час  земного існування страждання.

Зробивши відправним пунктом свого  вчення тотожність будь-якого існування  із повним стражданням, буддизм уже  не міг припустити можливості іншого існування. Смерть, що є водночас стражданням, не позбавляє від мук. Після неї  розпочинається нове, сповнене стражданнями існування, а вчення брахманізму  про переродження залишилось у буддизмі незмінним. Звідси випливає висновок про  необхідність примирення із стражданням. Але буддизм на цьому не зупиняється. Він вказує шлях до порятунку, до подолання  страждань. Цей шлях полягає у  повному подоланні людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у злитті з божеством й абсолютного  спокою — нірвани. Шлях до порятунку  сформульований у "третій святій істині", яка проголошує: "Що ж є святою істиною позбавлення від страждань? Це — повне позбавлення бажань, повне заперечення і усунення їх".

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном "сансара", запозиченим  буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений  страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійно-філософські традиції, це відчували прості люди саме тоді, коли руйнувалися вікові суспільні  традиції: податковий прес вичавлював із людей усі життєві соки, а  на кожному кроці людину очікувала  страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне  критичне ставлення до чуттєвого  світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу  радісного щасливого життя усім: тому, хто народився раджею, багатим  купцем, могутнім воєначальником, аби  тільки вони дотримувалися релігійних обрядів, принесення жертв, — то буддійські проповідники повністю заперечували існування  життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати "просвітленого" жахливими  страхіттями. Він посилав до нього  своїх красивих дочок, щоб спокусити  його радощами життя і змусити  його відмовитися від вказування людям шляху порятунку. Сім днів (за іншими твердженнями, чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік  Бєнареса (нині Сарнатх) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він  стисло сформулював основні положення  нової релігії, або, як кажуть буддисти, "привів у рух колесо дхар-ми". Протягом 40-ка років, оточений учнями, ходив він горами й долинами Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалось дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім  нова релігія стала носити ім'я  свого засновника — буддизм.

№3. Загальна характеристика ісламу         релігієзнавство - Кислюк К.В.

Термін "іслам" у перекладі  з арабської означає "покірність", а того, хто прийняв цю релігію, називають "вірним" (араб. муслим). Звідси друга назва цієї релігії  — мусульманство. В Європі її колись також називали магометанством", від латинізованої форми імені  її основоположника: Мухаммад^*65 — Магомет.

*65: {В імені засновника ісламу  наголос падає на другий склад.—  Авт.}

Іслам — наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на початку VII ст. у кочових  і напівкочових народів семітської мовної сім’ї, що жили на території  Аравійського півострова. Порівняна  молодість наклала на іслам подвійний  відбиток. З одного боку, іслам багато чого запозичив у релігійно-культовому плані в іудаїзму та християнства, оскільки склався на Близькому Сході, утому ж соціокультурному й мовному  середовищі що й вони, але значно пізніше. Ці запозичення відчутні й  у Священній книзі мусульман  — Корані, позначаються вони на віровченні, помітні й у культі. З другого  боку, ісламу вдалося довести до абсолюту принцип монотеїзму, єдинобожжя, на якому ґрунтувалися ці основоположні  для нього релігії.

Іслам — друга за чисельністю  послідовників світова релігія. На сьогоднішній день її сповідують 1 млрд. 150 мли чоловік у більш як 120 країнах світу. Найбільше поширення  іслам одержав в Африці (50% населення) й Азії (20% населення). У географії  ісламу чітко простежується одна закономірність: компактність його розміщення. Майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш, Індії. Приблизно s мусульман проживають у 35 країнах, де вони складають 95-99% 3/4 населення. В інших державах мусульмани найчастіше являють собою замкнуту національну й релігійну громаду, яка за чисельністю не перевищує кілька відсотків населення країни.