Лексика: понятие, происхождение, функции

Розділ  мовознавства, що вивчає лексику, називається  лексикологією. Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Лексикологія вивчає лексику сучасної мови в цілому, як систему, а також основні типи лексичних значень слів, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова за їхнім походженням і за стилістичним вживанням.

 Таку  лексикологію ще називають описовою, на відміну від історичної  лексикології, яка вивчає формування  і розвиток лексичного складу  мови протягом певного історичного періоду. Існують також інші галузі науки про слово, що вивчають окремі, часткові проблеми лексикології: семасіологія - наука про значення слова і пов'язані з ним питання багатозначності (полісемії), омонімії, синонімії, антонімії, етимологія - наука, що вивчає походження слів, спорідненість їх з іншими словами; фразеологія - вчення про стислі лексично неподільні сполучення слів. Суміжною з лексикологією і безпосередньо з нею пов'язаною є лексикографія - лінгвістична дисципліна, що вивчає наукові основи створення різних словників і займається їх укладанням на основі наукових досягнень лексикології.

 За  походженням лексика української  мови не однорідна. Окремі слова  і цілі групи слів в українській  мові виникли в різні епохи  і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.

а) Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Закономірно, що слова спільнослов'янського походження з часом зазнали певних фонетичних та морфологічних змін і вимовляються тепер відповідно до норм сучасної мови.

 До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів, гріх та інші.

 б)Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.

в) До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...

 Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов'янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов'янства. У Х ст. старослов'янська мова разом із впровадженням християнства стала поширюватись і на території Української Русі.

 Засвоєння  старослов'янізмів почалося ще  в давньоруський період, але й  пізніше тривалий час старослов'янська  мова не втрачала свого значення: уста, супостат, істина, небеса, Бог,  хрест, золото, вождь, святиня, собор, союз, соратник.

 Засвоєння  українською мовою російської  лексики стало активним після  возз'єднання України з Росією (друга половина XVII ст.). Частина русизмів  у різні часи засвоюється шляхом  безпосередніх усно-розмовних контактів:  начальник, завод, чин, подвиг, хазати, а з XVIII ст. російська мова стала основним посередником у засвоєнні українською мовою іншомовної лексики західноєвропейського походження: акт, адвокат, боцман, генерал, дивізія, комісія.

До XVII ст. Білорусія і більша частина України були у складі Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої, і саме тоді формувалася по суті єдина українсько-білоруська літературно-писемна мова із спільною значною частиною лексичного фонду: бадьорий, бурчати, в'ятір, гудити, дьоготь, ківш, кажан...

Лексичними  запозиченнями з інших слов'янських  мов у українській вважаються такі: з польської - брама, бавитись, барвінок, вдячність, досконало, жупан, склеп, полька, панство.., з чеської - влада, наглість, табір та ін.

 Найдавнішими запозиченнями слід вважати слова з грецької та латинської мов.

Лексика української мови в процесі свого  історичного розвитку постійно змінюється, збагачується і вдосконалюється, причому  лексичні зміни в інших структурних  ярусах мови (у фонетиці, морфології) не такі інтенсивні і помітні.

 Розвиток  лексики визначається, з одного  боку, дією внутрішньомовних факторів, а з другого - він залежить  безпосередньо і від позамовної  дійсності. Зміни словникового  складу значно більше, ніж зміни  в інших ярусах мови, пов'язані  з виробничою діяльністю людини, з економічним, політичним і соціальним життям суспільства. Будь-яка нова зміна в житті суспільства - чи то поява нових продуктів харчування чи споживання, чи новинок техніки, чи нових уявлень, понять та інших реалій - потребує свого позначення засобами мови, передусім лексичними засобами.

 Поповнення  лексики новими засобами назви,  термінами відбувається постійно  і безперервно, бо в лексиці  відбиваються всі процеси історичного  розвитку суспільства.

Словник мови містить активний шар лексики, що постійно використовується носіями мови і не має відтінку новизни чи давності, і пасивний, до якого належать застарілі слова й неологізми.

Застарілими словами, або архаїзмами (від гр. archais - давній), називаються слова, які вийшли чи виходять з активного вжитку. Вони поділяються на дві великі групи: історизми і власне архаїзми, або стилістичні архаїзми. Історизми позначають поняття, що зникли у процесі історичного розвитку: смерд, тивун, князь, поміщик, волость, кунтуш, очіпок, мушкет, гаківниця, гетьман, хорунжий, лихвар. Власне архаїзми - це витіснені іншими синонімами назви понять, які продовжують існувати й нині: град (місто), враг (ворог), вої (воїни), страж (сторож) тощо.