Абрахам Харольд Маслоу

11.Демократичний характер. Самоактуалізірующіеся особистості, по Маслоу, самі "демократичні" люди. У них немає упереджень, і тому вони поважають інших людей, незалежно від того, до якого класу, раси, релігії, статі ті належать, який їхній вік, професія та інші показники статусу. Більше того, вони з готовністю навчаються в інших, не проявляючи прагнення до переваги або авторитарних схильностей. Самоактуалізірующіеся музикант, наприклад, повний пошани до митецькому механіку, тому що той володіє знаннями та навичками, яких немає у музиканта.

12.Розмежування засобів і цілей. У повсякденному житті самоактуалізірующіеся особистості більш визначені, послідовні і тверді, ніж звичайні люди, стосовно того, що правильно і що помилково, добре чи погано. Вони дотримуються певних моральних та етичних норм, хоча далеко не всі з них релігійні в ортодоксальному сенсі цього слова. Маслоу також відзначив у обстежених самоактуализирующихся особистостей загострене почуття розмежування цілей і засобів їх досягнення. У той же час вони часто насолоджувалися власне засобами (інструментальним поведінкою, який веде до мети), які не подобалися менш терпимим людям. Їм більше подобалося робити щось заради самого процесу (наприклад, фізичні вправи), а не тому, що це засіб для досягнення якоїсь мети (наприклад, хороший стан здоров'я). 

13.Філософське почуття гумору. Інший примітною характеристикою самоактуализирующихся людей є їх явну перевагу філософського, доброзичливого гумору. Якщо звичайна людина може отримувати задоволення від жартів, що висміюють чиюсь неповноцінність, що принижують когось або непристойних, то здорової людини більше приваблює гумор, висміює дурість людства в цілому. Гумор Авраама Лінкольна може служити прикладом. Його жарти були не просто смішні. У них часто було щось від іносказання або притчі. Маслоу помічав, що філософський гумор зазвичай викликає посмішку, а не сміх. Через подібне ставлення до гумору самоактуалізірующіеся люди часто здаються досить стриманими і серйозними.

14.Креативність. Маслоу виявив, що всі без винятку самоактуалізірующіеся люди мають здатність до творчості. Однак творчий потенціал його досліджуваних проявляв себе не так, як у видатних талантів в поезії, мистецтві, музиці або науці. Маслоу говорив скоріше про таку ж природною і спонтанної креативності, яка властива незіпсованою дітям. Це креативність, яка присутня в повсякденному житті як природний спосіб вираження спостережливої, сприймаючої нове і цілюще простий особистості.

15.Опір окультурення. І нарешті, самоактуалізірующіеся люди знаходяться в гармонії зі своєю культурою, зберігаючи в той же час певну внутрішню незалежність від неї. Їм властива самостійність і впевненість у собі, і тому їх мислення і поведінка не піддається соціальному і культурному впливу. Таке опір окультурення не означає, що самоактуалізірующіеся люди нетрадиційні або антисоціальні у всіх сферах людської поведінки. Наприклад, в тому, що стосується одягу, мови, їжі і манери поведінки, якщо це не викликає у них явних заперечень, вони не відрізняються від інших. Подібним чином, вони не витрачають енергії на боротьбу з існуючими звичаями і правилами. Однак вони можуть бути надзвичайно незалежними і нетрадиційними, якщо зачіпаються якісь основні їх цінності. Тому ті, хто не дає собі праці зрозуміти і оцінити їх, іноді вважають самоактуализирующихся людей непокірними і ексцентричними. Самоактуалізірующіеся люди також не вимагають від свого оточення негайного поліпшення. Знаючи про недосконалості суспільства, вони приймають той факт, що соціальні зміни можуть бути повільними і поступовими, але їх легше досягти, працюючи всередині цієї системи. 

КАРЛ  РОДЖЕРС:

Феноменологічна теорія ОСОБИСТОСТІ

Біографічний  нарис

Карл  Ренсом Роджерс (Carl Ransom Rogers) народився в Оук-парку (передмістя Чикаго), штат Іллінойс, у 1902 році. Він був четвертим з шести дітей, п'ять з яких були хлопчиками. Його батько був інженером і підрядником, які досягли певного фінансового успіху, тому в ранні роки життя Роджерса в економічних відносинах сім'я була благополучною. Коли йому виповнилося 12 років, сім'я переїхала на ферму на заході від Чикаго, і в цій сільській місцевості він провів юнацькі роки. Члени сім'ї були упевненими в собі, хоча неявно залежали один від одного, але не справляли враження дійсно радісних і задоволених собою і один одним людей. Роджерс згадував, що його отроцтво проходило в строгій і безкомпромісній релігійної та моральної атмосфері (Rogers, 1973). Він описував своїх батьків як людей чутливих і люблячих, але, тим не менше, щиро і догматично прихильних фундаменталістським релігійним поглядам.

Не маючи  близьких друзів поза сім'єю, Роджерс проводив багато часу на самоті, з задоволенням читаючи книги про пригоди. Фактично він читав все, що попадеться під руку, включаючи словник і енциклопедію. У шкільні роки Роджерс теж жив в соціальній ізоляції та самотності. Він відвідував три різні школи, кожну не більше двох років, витрачаючи багато часу на дорогу, так що йому ніколи не вдавалося брати участь разом з іншими школярами в позакласній діяльності. Однак Роджерс вчився відмінно. Майже з усіх предметів у нього були вищі оцінки, особливо він відрізнявся в англійській мові і в природничих науках. Літні канікули він проводив на фермі, працюючи там до знемоги.

"Я  керував культиватором весь день, зазвичай мене посилали на  кукурудзяне поле в дальньому  кінці ферми, яке поросло пирієм. Це був урок незалежності, вміння  справлятися одному, без будь-кого  іншого ... Це був досвід особистої  відповідальності, який сьогодні  переживають деякі молоді люди "(Rogers, 1967, р. 347).

В юнацтві  Роджерс виявив пристрасний інтерес до природи і зайняв наукову позицію в заняттях сільським господарством, роблячи докладні записи своїх спостережень за рослинами і тваринами. Він збирав і вирощував певний вид нічних метеликів і прочитав про них все, що міг знайти. Він також читав книги по сільському господарству, які приносив батько, і про застосовувані в цій галузі наукових методах.

Після закінчення школи Роджерс мав намір стати фермером. У 1919 році він вступив до Вісконсінський університет, сімейну alma mater, і в якості предмета вивчення вибрав наукове землеробство. Проте на другому курсі він активно зайнявся релігійною діяльністю і відвідував студентську релігійну конференцію, що мала своїм гаслом: "наставляв в християнській вірі світ нашого покоління". У результаті він вирішив готуватися до пасторської діяльності. У наступному, 1922 році відбулася подія, яка перевернула його життя. У числі десяти американських студентів коледжу він був обраний для поїздки на конференцію Всесвітньої студентської християнської федерації в Пекіні. Він провів більше шести місяців за кордоном, де спостерігав релігійні та культурні відносини, зовсім відмінні від тих, до яких він звик. Життя на Сході не лише зробила його погляди на життя більш ліберальними, але й змусила засумніватися в божественності Ісуса. Ця поїздка також зробила Роджерса незалежним від інтелектуальних і релігійних уз батьків. Після подорожі на Схід Роджерс повернувся в Вісконсін і отримав ступінь бакалавра з історії в 1924 р. Він пройшов тільки один курс з психології - заочно!

Після закінчення університету Роджерс одружився на Хелен Еліот, співучениці по Вісконсіну, з якою він був знайомий з дитинства. Того ж літа наречені вирушили в Нью-Йорк на автомобілі "Форд-Т" в ліберальну Об'єднану теологічну семінарію. Роджерс знайшов життя в Нью-Йорку збудливою і хвилюючою: "Я придбав друзів, знайшов нові ідеї і абсолютно закохався в життя" (Rogers, 1967, р. 353). В Об'єднаній семінарії Роджерс вперше усвідомив, що пастирі і професіонали в галузі психічного здоров'я мають спільну мету - допомагати знедоленим людям. Однак поступово він звільнився від чар академічного курсу з релігії - розчарування, підкріплене зростаючим скептицизмом з приводу схоластичних установок релігійної роботи. Наприкінці другого року навчання він змінив семінарію на Вчительський коледж Колумбійського університету, щоб здобути освіту в галузі клінічної та педагогічної психології. Роджерс отримав ступінь магістра в 1928 році і ступінь доктора клінічної психології в 1931 році.

У 1931 році Роджерс посів посаду психолога у Відділенні дослідження дітей Суспільства по запобіганню жорстокості до дітей в Рочестері, Нью-Йорк. Протягом наступного десятиліття Роджерс активно займався роботою з делінквентною і неблагополучними дітьми. Він також грав важливу роль у створенні Рочестерського центру направляючої допомоги і був його директором, незважаючи на впевненість, що організацію повинен очолювати психіатр. Після опублікування дуже успішної роботи під назвою "Клінічне лікування проблемної дитини" в 1939 році Роджерсу запропонували працювати на кафедрі психології Університету штату Огайо в якості професора. У 1940 році Роджерс повернувся в Колумбійський університет, щоб почати нову кар'єру. Перехід в академічне середовище приніс Роджерсу широке визнання в області зароджується клінічної психології. Він залучив багато талановитих аспірантів і почав публікувати численні статті, докладно викладаючи свої погляди на психотерапію і її емпіричне дослідження. Ці ідеї були висунуті в його книзі "Консультування і психотерапія", опублікованій в 1942 році.

У 1945 році Роджерс перейшов до Чиказького університету, де обійняв посаду професора психології і директора університетського консультативного центру. Це положення давало йому можливість заснувати консультативний центр для студентів старших курсів, де професійний персонал і аспіранти працювали на рівних. Найбільш продуктивними та творчими були для нього 1945-1957 роки, проведені в Чикаго. У цей період він завершив свою головну роботу "Центрированная на клієнті терапія: її сучасна практика, значення і теорія" (1951) - книгу, що розробляє теорію, що лежить в основі його підходу до міжособистісних відносин і зміни особистості. Він також провів декілька досліджень процесу і результатів психотерапії. Це був період особистих невдач. Консультуючи дуже важку пацієнтку, Роджерс був поглинений її патологією. Будучи майже на грані зриву, він буквально втік з консультативного центру, взяв тримісячну відпустку і повернувся для терапії, яку проводив з ним один з його колишніх студентів. Пізніше він згадував: "Я часто був вдячний, що до того часу, коли мені потрібна була допомога, я підготував психотерапевтів, які вели свої власні справи, не залежали від мене і навіть були здатні запропонувати мені допомогу, якої я потребував" (Rogers , 1967, р. 367).

У 1957 році Роджерс повернувся в Вісконсінський університет, де вів роботу у відділеннях психології і психіатрії. Згодом він почав інтенсивну програму досліджень, використовуючи психотерапію для лікування хворих на шизофренію в Державному психіатричному шпиталі. На жаль, ця дослідницька програма зіткнулася з деякими проблемами і виявилася не такою успішною, як очікував Роджерс. Деякі члени колективу були проти терапевтичного підходу Роджерса, дані таємничим чином зникали, і виявилося, що у хворих на шизофренію, яких лікували за цією програмою, були лише самі незначні поліпшення в порівнянні з пацієнтами, яких лікували звичним чином.

У 1964 році Роджерс звільнився з університету і став співробітником Західного інституту біхевіоральних наук в Ла-Джоллі, штат Каліфорнія - благодійної організації, що займається гуманістично орієнтованими дослідженнями з особистісних стосунків. Чотири роки по тому він залишив це місце і зайняв пост в Центрі з вивчення людини, також розташованому в Ла-Джоллі. Тут він працював до самої смерті, від серцевого нападу під час операції на зламаному стегні (1987 рік). В останні роки Роджерс їздив по всьому світу з семінарами, на яких він демонстрував психологам та іншим працівникам сфери психічного здоров'я, а також педагогам і політикам, як принципи клієнт-центрованої терапії можуть бути використані для полегшення напруги в світі і досягнення мирного співіснування. "Проблема запобігання ядерної бійні - найголовніша для мого розуму, серця і роботи" (Rogers, 1984, р. 15).

Роджерс отримав багато нагород за свій внесок в психологію і був активним членом численних наукових товариств. Його обирали президентом Американської психологічної асоціації в 1946-1947 роках, і в 1956 році він першим отримав нагороду Американської психологічної асоціації за видатний внесок у науку. Він також отримав нагороду Американської психологічної асоціації в 1972 році за видатні професійні досягнення. У зверненні до з'їзду Американської психологічної асоціації в 1972 році він підсумував свій внесок в психологію, сказавши: "Я висловив ідею, для якої настав час, неначе камінь був кинутий у воду і підняв брижі. Ідея була в тому, що індивід має широкі внутрішні можливості для зміни свого життя, і ці можливості можна мобілізувати при відповідних умовах "(Rogers, 1973, р. 4). Якщо про теорію судити тільки по тому, як вона вплинула на професійну психологію, то роботу Карла Роджерса слід оцінити дуже високо. Ніхто з часів Фрейда не мав більшого впливу на практику консультування і терапії, ніж Роджерс.

Роджерс є автором декількох цікавих книг з консультування та особистості, включаючи: "Психотерапія і зміна особистості" спільно з Р. Даймондом (R. Dymond) (1954), "Становлення особистості: погляд психотерапевта" (1961), "Від людини до людини: проблема людського буття "спільно з Б. Стівенсом (В. Stevens) (1967)," Свобода вчитися: чим може стати освіта »(1969)," Карл Роджерс про групи зустрічей "(1970)," Партнерство: шлюб і його альтернативи " (1972), "Карл Роджерс про людські можливості" (1977), "Спосіб буття" (1980) і "Свобода вчитися: 80-і роки" (1983). Його автобіографія з'явилася в "Історії психології в автобіографіях" (Rogers, 1967, Volume 5, p. 341-384).