Шляхи подолання бідності в Україні

     Ліквідація  робочих місць унаслідок тривалого  паралічу промислового і сільськогосподарського виробництва, відсутність системи  спадкоємності кадрів, розпродаж, а  також фізичний і моральний знос всієї виробничої бази країн.

     Наслідком цього стало різке збіднення  не тільки маси безробітних або напівбезробітних, але і тих, хто продовжує займати  робочі місця в стані їх якісного регресу. По масштабах свого впливу на добробут населення цей процес просто несумірний з соціальною допомогою.

     Деградація  і навіть руйнування житлового фонду  країни і інфраструктури житлово-комунального господарства. Річ не лише в тому, що залишена без належного відходу  і ремонту система вимагає  все великих і великих витрат на зміст, які перекладаються на плечі  мешканців.

     Саме  мешкання в будинках, які на очах перетворюються на трущоби, створює в свідомості людей синдром бідності, який зіштовхує їх в бідність реальну. До цього можна додати, що в Україні тільки в 1999 - 2003 рр. тарифи на оплату електроенергії, газу, тепла і води виросли в 1,5 разу, а тарифи на послуги транспорту - майже на 40%.

     Різке погіршення і дорожнеча транспортного  обслуговування не дають людям можливості поліпшити своє положення за рахунок мобільності.

     Згасання  трудової і життєвої мотивації, зниження кваліфікації працівників. Це не тільки різко знижує можливості для професійного зростання і збільшення доходів, але і створює те середовище, в  якому бідність сприймається як нормальний стан.

     При цьому різко скоротився доступ сільських  дітей до здобування середньої спеціальної  і вищої освіти - і сільська молодь викреслює цей шлях з своїх  життєвих планів.

     Таким чином, основним недоліком приватизації з’явилося те, що не відбулася реальна  структурна перебудова економіки, не був  створений клас ефективних власників, а відбулося розшарування на дуже багатих (меншина) і бідних (переважна  більшість).

     В деяких відносинах соціальне положення  в Україні сьогодні гірше, ніж  представляється зарубіжним експертам  і соціологам. Точніше, він не знаходиться  в дещо іншому вимірюванні. Негативні  соціальні результати реформ вимірюються  експертами в звичних індикаторах. Але положення підійшло до тих  критичних крапок, коли ці індикатори стають неадекватними.

     При цьому проблема бідності погано освітлена  економічним науковим середовищем  нашої держави.

     3. Подолання бідності  в Україні

     Подолання бідності — завдання не одного дня. На мій погляд, настійно необхідною є координація різнопланових  зусиль, визначення пріоритетів на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу. Досить швидко адресними діями (переважно пасивного характеру — грошовими виплатами, субсидіями, допомогою продуктами, одягом тощо) можна викоренити абсолютну бідність у найгостріших її проявах. Пом'якшення ж відносної бідності, пов'язаної насамперед з економічною нерівністю населення, потребує більше часу й зусиль в основному активного характеру (допомоги у працевлаштуванні, відкритті власної справи, отриманні необхідної кваліфікації). Що ж до суб'єктивної бідності, то для попередження викликаних нею соціальних конфліктів потрібні час, довіра до влади на всіх рівнях та узгоджені дії майже всіх соціальних інститутів суспільства.

     Необхідно відзначити, що зважаючи на обставини, що склалися, в Україні прийнята «Комплексна програма забезпечення реалізації Стратегії подолання  бідності в 2002-2009». Вона передбачає:

• поглиблення адресної державної соціальної допомоги;
• поетапна зміна системи пільг, що діють, на адресні грошові виплати;
• розвиток мережі установ різних типів, що надають соціальні послуги і забезпечення нормативно-правової бази їх діяльності.

     Останнім  часом в умовах обмеженості інформації про стан і динаміку показників, за допомогою яких здійснюється вимірювання  явища бідності, вибрана раніше методологічна  основа почала активно використовуватися  в практиці застосування на регіональному  рівні. Досить часто на основі таких  оцінок робляться регіональні прогнози соціального розвитку.

     Не  спростовувавши всього ціннісного, що містить в собі макроекономічна методологія, слід зазначити, що конкретність регіональних прогнозів залежить від якості вихідної інформації, тобто, як методи вимірювання рівня бідності, так і способи фіксації критичних значень повинні бути адаптовані до потреб регіональної економіки.

     В теж час, зарубіжний досвід не дає  конкретних рецептів боротьби з бідністю, але багато що у вже напрацьованій  методології має загальне значення, хоча це і не використовується.

     В організаційно-прикладному плані  порівняно недавно виникла ідея розмежування робіт по формуванню загальнодержавною  і регіональних цілей подолання  бідності, коли в результаті проведення першого комплексного дослідження явища бідності почала формуватися і опрацьовуватися певна статистико-інформаційна база даних (1999 р.).

     Її  формуванню сприяла розробка загальнонаціональної Стратегії подолання бідності (Указ Президента України від 15 серпня 2000 р.), яка мала на своїй меті поетапне досягнення основної мети:

• реалізація комплексу заходів по стабілізації рівня життя, ліквідації найбільш гострих проявів бідності (2001-2002 рр.);
• створення об’єктивних передумов для стабільного зростання реальних грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості (2003-2004 рр.);
• посилення орієнтації економічних процесів на ефективніше задоволення потреб найуразливіших верств населення, створення передумов для переходу від цієї Стратегії до Стратегії запобігання бідності (2005-2009 рр.).

     Згідно  Стратегії соціально-економічного розвитку України на 2002-2015 рр. пріоритетними  напрямами діяльності уряду з метою вирішення проблеми бідності є наступні:

• сприяння розвитку зайнятості і ринку праці, як шляхи до забезпечення працездатним верствам населення умов для самостійного вирішення проблеми підвищення свого добробуту, збалансувало попиту і пропозиції на ринку праці, препятствованія безробіттю;
• підвищення рівня заробітної плати і купівельної здатності населення;
• створення системи загальнообов′язкового державного соціального страхування, направленого на посилення соціального захисту тих, що працюють і членів їх сімей від можливої бідності унаслідок неможливості отримання доходу у разі втрати роботи або працездатності по хворобі, унаслідок нещасного випадку, каліцтв, старості або втрати годувальника;
• забезпечення соціальної підтримки найуразливіших верств населення шляхом введення адресної соціальної допомоги і соціальних послуг за допомогою реалізації Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» і «Програми житлових субсидій»;
• зважена політика щодо реформування житлово-комунального господарства;
• загальне економічне оздоровлення і підйом економіки;
• розширення інвестицій у сфері освіти, культури і спорту;
• реструктуризація заборгованості по заробітній платі;
• поступове формування середнього класу.

     У виконання завдань Стратегії  Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції України (2003 р.) здійснили відповідні прогнозні  розрахунки скорочення частки населення  з ціною добового споживання нижче 4,3 дол. (по паритету купівельної здатності) по роках, і долі населення, доходи якого  повинні були бути нижче за національну межу бідності.

     Все це указує на те, що в умовах несформованості ринкових відносин, яка має місце в Україні, прогнозування такого складного явища як бідність не може розглядатися спрощено. Крім того, за даними спеціальних досліджень в Україні існує значна асиметрія територіального розподілу бідності.

     З метою об’єднання міжнародних зусиль, направлених на вирішення глобальних проблем економічного, соціального  характеру, у вересні 2000 року відбулася  найбільша в історії зустріч  світових лідерів - Саміт Розвитку Тисячоліття  ООН. Представники 189 країн світу, у  тому числі і України, підписали  Декларацію, зобов′язуючись виконати до 2015 року вісім глобальних Цілей Тисячоліття:

• забезпечення всім дітям початкової освіти;
• сприяння гендерній рівності;
• скорочення дитячої смертності;
• поліпшення стану здоров′я кремезній;
• зупинка розповсюдження ВІЧ/Сніду і ін. хвороб;
• забезпечення стабільного розвитку навколишнього середовища;
• розвиток глобальної співпраці для розвитку.

     Але головною метою є ліквідація крайньої бідності і голоду, зокрема, зниження на 50% долі людей, що живуть за межею  бідності.

     З урахуванням національних особливостей економічного розвитку, була розроблена українська декларація Цілей Розвитку Тисячоліття. Першою глобальною метою  є подолання бідності.

     Для досягнення цієї мети перед Україною поставлено два стратегічні завдання, виконання яких обмежене строком  до 2015 року: зменшити масову частку населення, вартість добового споживання якого  не перевищує 4,3 дол. після паритету купівельної здатності; зменшити на тре частку бідного населення (по національній межі бідності).

     Подолання бідності є тривалим і не простим  процесом, впродовж якого можуть мінятися завдання і уточнюються критерії вимірювання бідності. Виходячи з  розробленої Методики комплексної  оцінки бідності, аналіз показників за час реалізації Стратегії свідчить про стабільну ситуацію.

     При цьому передбачається ряд короткострокових заходів по ліквідації бідності на найближчу перспективу:

• позитивні зміни на ринку праці. Планується працевлаштувати за допомогою державної служби зайнятості на вільні і знов створені робочі місця 1 086 600 чоловік незайнятого населення і безробітних, а також привернути до оплачуваних суспільних робіт не меншого 414 000 чол.;
• Активніше надаватимуться соціальні послуги безробітним, що не мають можливості конкурувати на рівних на ринку праці;
• подальше розширення надання одноразових виплат посібника з безробіття для організації підприємницької діяльності;
• забезпечення Міністерством праці, МЗС і Мінюстом нормальних і законних умов праці для українців - трудових емігрантів і зароботчан;
• забезпечення зростання рівня мінімальної заробітної плати не менше чим на 10% в рік для ліквідації бідності серед працюючого населення. З 1 червня 2007 р. мінімальна заробітна плата зросла на 5%, з 1 грудня поточного року - підвищиться на 7,1%.
• забезпечення на регіональному рівні зростання фондів оплати праці працівників виробничої сфери і встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці;
• триразове підвищення мінімальної пенсії в 2007 році. Вживання заходів по індексації пенсій на коефіцієнт, відповідний не менше чим 20% темпів річного зростання мінімальної заробітної плати;
• конкретна фінансова допомога для громадських організацій інвалідів, які мають статус всеукраїнських з держбюджету і Фонду соціального захисту інвалідів. Передбачається так само наявність ряду пільг, зокрема - по податку на прибуток, ПДВ, плати за землю, зменшенню розмірів внесків на деякі загальнообов′язкові види державного страхування;
• моніторинг показників бідності і рівня життя населення і видання відповідних інформаційно-аналітичних видань.

     Крім  того планується ще ряд дрібніших  заходів, направлених на більш концентрірованниє і нечисленних групи населення. 
 
 
 
 
 

     Висновок

     На  початку ХХІ сторіччя боротьба з  бідністю стала однією з найбільш вагомих проблем і найбільш важливим завданням соціальної політики більшості  країн світу. Бідність є одним  з недозволених питань і серед  соціально-економічних проблем в  Україні. За наслідками досліджень, 27% населення країни перебуває за межею  бідності, зокрема 14% - за межею крайньої бідності.