Утопічний елемент ідеї громадянського суспільства. Соціологічний аспект

  Утопічний елемент ідеї громадянського суспільства: соціологічний  аспект 

  Актуальність  теми: після дискредитації соціалістичної утопії, концепція громадянського суспільства почала сприйматися як її альтернатива. Якщо основними поняттями марксизму були: колективна власність на засоби виробництва, класова боротьба, і як її результат  - безкласове суспільство, а в ленінізмі (якщо його розглядати як різновид неомарксизму) – правління лише однієї (більшовицької) партії, то концепція громадянського суспільства ґрунтується на добровільному об’єднанні вільних та рівних між собою індивідів, існуванню різноманітних організацій та інституцій, за допомогою яких, ці індивіди змогли б реалізовувати свої потреби та інтереси. Якщо підґрунтям для комунізму та соціалізму слугував колективізм, то громадянське суспільство за Джеффрі Александером «парадоксальне – це вимір соціальної організації, коріння якого йде одночасно в радикальну індивідуалізацію та в безкомпромісний колективізм (…)». В підтвердження цієї думки можна навести погляди Гегеля, який пов’язував громадянське суспільство із системою егоїстичних потреб та публічною сферою суспільного життя, що регулює їх задоволення. Але, так чи інакше ідеї та принципи концепції громадянського суспільства виглядають досить привабливими, саме тому за їх допомогою у 80-90х роках ХХ століття було розроблено нову «стратегію трансформування диктаторських режимів». Саме за допомогою раніше згаданої теорії, опоненти режимів ґатунку СРСР та країн соціалістичного табору намагалися розтлумачити причини падіння вищезазначених режимів у країнах Центральної та Східної Європи і окреслити шлях найоптимальнішого запровадження демократичних інститутів.

  Хоча  громадянське суспільство ототожнюють  досить часто із політичною сферою, оскільки, скажімо Алексіс де Токвіль вбачає тісний зв'язок між ним та демократією, а Роберт д. Патнем пов’язує успіхи демократичного правління в Італії із традиціями громадських орієнтацій і поведінки, проте більш поширеним є підхід неототожнення громадянського суспільства із державою, на приклад, партія може бути  його інститутом лише на перших стадіях свого формування, поки вона ще не задіяна у владних механізмах, крім того інститути громадянського суспільства  мають контролювати саму владу.

  Проте, так чи інакше, вищезазначена ідея у своєму чистому вигляді є ідеальним типом, а значить – їй властивий характер утопії, хоча з першого погляду вона виглядає більш переконливо ніж проекти марксистів. В Україні, поняття громадянського суспільства має політичне забарвлення, майже кожен із вітчизняних політичних лідерів у своїх передвиборчих програмах обіцяє розвиток та розбудову його провідних інститутів, але на жаль не знайшлося жодного українського державного діяча, якому б вдалося перетворити бажане на дійсне.  Зазвичай, такий хід речей пов’язують із  недоліками представників вітчизняного політикуму. А можливо, проблема полягає і в самій концепції громадянського суспільства? Можливо, це ідеал, аналогічний до застосованої в юриспруденції концепції «правової держави», до якого слід прагнути?

  Так чи інакше, громадянському суспільству  притаманні національні особливості, Де Токвіль порівнюючи особливості  його функціонування в США та Англії зазначає наступне: «всюди, де на чолі певної справи ви побачите уряд у Франції, або титуловану особу в Англії, у Сполучених Штатах ви з певністю знайдете асоціацію». Тому, ставлячи за мету розбудову громадянського суспільства в Україні, необхідно враховувати специфіку її історичного розвитку, оскільки навіть здавалося б ліберальні західноєвропейські суспільства мають між собою істотні різниці. На моє переконання, «громадянське суспільство» не є утопією в класичному розумінні цього поняття, дана концепція так само як і концепція «правової держави» є ідеалом, деякі засади якого, можна успішно запровадити в життєвій практиці, що я і спробую довести в цій роботі. 
 

  Об’єкт  дослідження: громадянське суспільство. 

  Предмет дослідження: утопічні ознаки концепції громадянського суспільства та реалізація її основних програмних засад.  

  Мета  дослідження: з’ясувати, на скільки ідеали концепції громадянського суспільства наближені до утопії. 

  Завдання  дослідження:

1. з’ясувати сутність поняття «громадянське суспільство», його функції та атрибути;
2. окреслити історію формування концепції громадянського суспільства;
3. дослідити утопічні характеристики концепції громадянського суспільства;

                                                    План

  Вступ

  І. Громадянське суспільство: історія  становлення та сутність поняття.

       1. Сутність поняття «громадянське  суспільство»

       2.Історія становлення поняття «громадянське суспільство».

                1) Громадянське суспільство І

                2) Громадянське суспільство ІІ

                3) Громадянське суспільство ІІІ

       3. Інституції, функції, атрибути, громадянського суспільства

        Висновок

  ІІ. Концепція громадянського суспільства як новітня утопія

1. Сутність поняття «утопія».
2. Утопія свободи як різновид сучасної утопії.
3. Утопічний елемент в концепції громадянського суспільства: соціологічний аспект

  Висновок

  Висновки

  Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 

  І. Громадянське суспільство: історія становлення та сутність поняття

1. Сутність поняття «громадянське суспільство»

  В наш час поняття «громадянського  суспільства» має неабияке розповсюдження у соціології, політології, журналістиці. Але, дана концепція отримала своє друге життя у 80-х рр. ХХ століття [10]. Починаючи з 2-ої пол. ХІХ ст. і до 2-ої пол. ХХ століття концепція громадянського суспільства, здавалося б була відкладена до наукового архіву. Багато дослідників пов’язують її відродження із здатністю стати потужною альтернативою агонізуючим на той час ідеям марксизму. Ідея громадянського суспільства була прийнята основними західними інтелектуалами як новий «cause celebre» І, як новий аналітичний ключ, що відкриє таємниці соціального устрою [14].

  Алла  Колодій зазначає: «Серед дослідників  перехідних процесів панує переконання, що «демократія проголошена не може стати демократією реальною, доки громадянське суспільство не зміцніє настільки, щоб стати дієвим конкурентом і опонентом старої номенклатури», що «без вільного та потужного громадянського суспільства ринковий капіталізм неминуче перетвориться на капіталізм мафіозний»[10].

  У своїй праці «Парадокси громадянського суспільства» Джеффрі Александер, описуючи умови існування демократії дотримується схожої думки: «Ці умови виникають поза структур економічної рівності, які описують марксистські критики. Фокус розгляду таких структур слід розширити та розповсюдити на ту сферу суспільства, яка відносно незалежна не лише від політичної, але й від економічної області»[1]. Під цією областю Александер має на увазі громадянське суспільство.

  Н. Іванов у своїй праці «Політична соціологія» справедливо зазначає, що термін «громадянське суспільство належить до ряду понять як соціологічної так і політологічної теорії. Іванов розглядає дане поняття у двох аспектах: теоретико-аналітичному і нормативному.

  «Перше  значення використовується як наукова  категорія для аналізу і пояснень явищ соціальної реальності. В цьому сенсі  громадянське суспільство - агреговане поняття, яке означає специфічну сукупність суспільних комунікацій і соціальних зв’язків, соціальних інститутів і соціальних цінностей, головними суб’єктами якої є громадяни зі своїми правами і громадянські (недержавні) організації, асоціації, об’єднання, суспільні рухи та громадянські інститути.

  Поняття громадянського суспільства в іншому значенні має переважно статус нормативної  концепції, яка пояснює мотивацію  громадян та інших соціальних субє’ктів  у розвитку змісту та різноманітних форм громадянської активності»[9].

     Більшість дослідників застосовують поняття громадянського суспільства застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи, поняття має певне аналітичне навантаження лише у випадку розмежування суспільства і держави. Крім того, як зазначає А. Колодій воно має певні якісні характеристики. Тому його не слід змішувати із «людським суспільством» взагалі ні історично, ні структурно, ні культурно[10].

  «Історично громадянське суспільство виникло на певному етапі розвитку західної цивілізації, зазнало певних змін у процесі своєї еволюції і має історичні (часові) та національні (просторово-географічні) різновиди, поширюючись у наш час на різні регіони і континенти.

  Структурно громадянське суспільство є підсистемою суспільства як цілого, яка, як уже згадувалось, наближається до соціальної (соціетарної) сфери суспільного життя. У зародковому стані вона фактично присутня в кожному сучасному суспільстві. Однак суспільства різняться її розмірами (вона може, як за тоталітаризму, прямувати до нуля, а може охоплювати основний простір людської життєдіяльності) та за її якістю: рівнем розвиненості, повноцінністю функціонування, системою цінностей. (…)

   В аспекті культури охарактеризована вище підсистема суспільства може називатись громадянським суспільством лише за умови, якщо в ній не тільки наявна певна кількість (мережа) добровільних асоціацій та інших громадських інституцій, але й панують цінності громадянської культури, спілкування відбувається на засадах довіри й толерантності»[10].

       Іванов у політичній соціології  прослідковує дві лінії розвитку  даного поняття «На початку ХІХІ століття і до наших днів спостерігається дві протилежні лінії розвитку цього поняття у вигляді дихотомічної теоретичної парадигми: громадянське суспільство – політична держава. Одна лінія сприймається на германську традицію, яка досягла своєї кульмінації у Гегеля та Маркса. Гегель намагався примирити лібералізм та ідею універсальної держави, стверджуючи, що держава – це не радикальна негоція суспільства, яка знаходиться у стані безперервної війни всіх проти всіх і не інструмент його вдосконалення, а новий момент, який оберігає незалежність громадянського суспільства з метою його трансформації і трансценденції».  Маркс навпаки ототожнив політику та державу, знявши таким чином різниці між громадянським суспільством та державою. Наслідок – зрівняння суспільства  з державою, остання перетворившись на «єдиного захисника суспільства» навпаки – «проковтнула його»[9].

      Далі, як зазначає Іванов, свій подальший розвиток дана лінія отримала у соціал-демократичній традиції. Тут, громадянське суспільство визнавалося «серцевиною всієї політики»; держава ж з її владними відносинами має приймати участь у забезпеченні функціонування громадянських інститутів, щоб гарантувати їх демократичне управління, «стримувати ринок», який прагне до «руйнування всього, що не сумісне із його логікою»[9].

   «Інша  - ліберальна лінія розвитку концепції громадянського суспільства центр тяжіння переносить на свободу, ставлячи її понад інші цінності. Тут особливий наголос робиться на функцію саморегуляції громадянського суспільства, яке виступає хранителем індивідуальних прав і свобод, захисником їх посягання від держави. У такому випадку, громадянське суспільство потрібне, щоб створити ряд  захисних структур у відношеннях між індивідом і державою».

   Виходячи  із цієї концепції, її центральними поняттями  є: «свобода» та «незалежна особистість». Держава, з точки зору прихильників вищезазначеного підходу навпаки, здатна здійснити деструктивний вплив на такі інститути як родина, церква,  професійні та локальні асоціації та інші «забуваючи при цьому, що й самі інститути громадянського суспільства здатні взаємно підривати один одного, проявляючи експансіонізм. (…) Суспільні проблеми вирішуються громадянами, а держава слугує інтересам суспільства та особистості»[9].

Як бачимо, досить часто у концепції громадянського суспільства можна спостерігати наголос на індивідуалізмі, не винятком стала і праця Адама Селігмана «Ідея громадянського суспільства». На його переконання, базу для громадянського суспільства забезпечили синтез протестантського індивідуалізму  і доктрини природного права, Селігман свої погляди ілюструє на прикладі Америки ХVІІІ століття, де, як багато хто стверджує, ідея громадянського суспільства була втілена найбільш повно»[14].

«Там більше, ніж де-небудь в іншому місці, нова ідея про індивідуума, наділеного трансцендентальними якостями, стала основою соціального порядку. Крім цього, в Америці вісімнадцятого сторіччя стосунки між цими індивідуумами, як помічено, ґрунтувалися на основі загального звернення до законів розуму як зразок тих доктрин природного права, що, як ми бачили, відіграли таку істотну роль в ідеї громадянського суспільства в шотландському Просвітництві»[14].

   Селігман зазначає, що ідея індивідуума, яка з’явилася у вісімнадцятому сторіччі, була ідеєю морального індивідуума, чия автономія спиралася на дотримання приписів розуму, який був водночас і трансцендентним, і основоположним для індивідуального існування. В Америці  ідеї природного права щодо індивідуальної рівності й угода, що укладалася між індивідуумами, забезпечили реальну базу для громадянської держави[14].