Формування рухових умінь і навичок учнів

Щодо  використання наочності, то тут на панівні  позиції виходять прийоми опосередкованості  демонстрації і в  першу чергу кінограми, моделі, зарисовки  певних положень вправи.

Якщо  при засвоєнні  вправи все ж не вдалось уникнути помилок, а їх усунення при подальшому виконанні  вправи є неможливим, то на певний час  рухову дію усувають з програми занять, щоб "забути" її помилкове виконання. Водночас вивчають цю вправу в іншу сторону (іншою  рукою, ногою).

На  другому етапі  методика збагачується змагальним методом, але предметом  змагань є якісні показники виконання  вправи та здатність  учнів управляти  часовими, просторовими і силовими параметрами  рухової дії.

Продовжують використовувати  прийоми ідеомоторного  тренування та виконують  окремі вправи (наприклад, ведення баскетбольного м'яча) без зорового контролю, концентруючи увагу на аналізі  м'язового відчуття.

Важливо пам'ятати, що на тлі  тенденції до покращення якості виконання  вправи періодично спостерігається  погіршення її виконання.

Етап закріплення  рухової дії. Методика навчання на третьому етапі. На цьому етапі концентрують увагу учнів на результативності діяльності, і на ЇЇ досягнення спрямована методика навчання і тренування.

Для закріплення навички, забезпечення варіативності  її виконання використовують методи:

• стандартно-повторної (інтервальної) та повторно-варіативної вправи (дивись "Методи тренування");
• змінюють зовнішні умови виконання;
• регулюють фізичний і психічний стан учнів;
• поєднують вивчену на другому етапі вправу з іншими (раніше засвоєними) діями;
• підвищують обсяг і інтенсивність виконуваної роботи.

Вирішенню завдань етапу  служить також  використання хвилеподібної  та ступінчастої динаміки навантажень (дивись "Принцип  міцності і прогресування"), жорстких інтервалів відпочинку при повторному виконанні вправ, ігрового і змагального  методів.

Стабілізації  виконання вправи сприяють умови тренування, за яких учні повинні  долати можливий негативний перенос навички (дивись умови негативного  переносу).

При плануванні занять передбачають виконання завдань  за точно передбаченими  параметрами дії (метання  на задану віддаль, біг  із заданою швидкістю); з акцентованою установкою на певних рухах (швидке відштовхування у  стрибках); додаткові  завдання в ході виконання  уже добре засвоєної  вправи.

Підвищенню  рівня мобілізації  індивідуальних функціональних можливостей в  процесі виконання  вправи та досягненню повної відповідності  ЇЇ техніки рівневі  розвитку фізичних якостей  учнів сприяють додаткові  обтяження; виконання  циклічних рухових  дій за лідером, на тлі звукової і  світлової сигналізації.

Сприяє  закріпленню та вдосконаленню  вправи її виконання  в присутності  сторонніх осіб на тлі підвищеного  емоційного стану  та втоми. При цьому  використовують само прикази, само переконання, настройки, самоаналіз. На завершальному  етапі вправа виконується  з підвищеними  вимогами до прояву фізичних якостей (важкий прилад у метанні, свинцеві пояси, біг  в ускладнених вимогах, виконання вправ на фоні втоми тощо), але рівень цих вимог не повинен викликати порушень техніки.

Рівень  досконалості та міцності засвоєння вправи перевіряють різноманітними способами. Серед  них найчастіше використовуються такі прийоми:

• визначення ступеня автоматизації рухової дії шляхом багаторазового серійного виконання вправи (наприклад, 10 штрафних кидків м'яча в баскетболі — оцінюється кількість точних кидків);
• стійкість до втоми визначається кількістю повторень вправи до моменту порушення техніки;
• стійкість до емоційних зрушень перевіряється результативністю виконання рухової дії в навчально-тренувальних заняттях та змагальній діяльності;
• здатність до варіативного виконання рухової дії визначається ефективністю виконання вправи в різних умовах;
• узагальнюючим критерієм оцінки рівня досконалості володіння вправою є ступінь надійності її використання в життєдіяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Боген М.М. Обучение  двигательньїм действиям.  — М.: ФиС, 1985.

2. Вайзер С.Р. Это  помогает обучению // Физическая культура  в школе, — 1975. — №7. — С. 27-28.

3. Иванов Н.Д. Обучение  метанню малого  мяча в VI классе // Физическая культура  в школе, 1975. —  №7. — С. 20-23.

4. Коссов Б.Б., Озернюк  А.Г. Произвольность  движений у младших  школьников: диагностика  и способы формирования // Физическая культура  в школе, — 1989. — № 7. — С. 60-64.

5. Литвинов Е.Н. Обучающая  программа по технике  попеременного двухшажного  хода // Физическая  культура в школе, 1982 — №1. — С. 27-29.

6. Паукова М.В., Черемисин  В.П. Учить оценивать  свои движения // Физическая  культура в школе, 1984. — № 12. — С. 26-29.

7. Семеринский В.Й.  В универсальном  секторе для прыжков  // Физическая культура  в школе, 1990. —  № 4 — С. 27-29.

8. Сінчаєвський С.М.  Фізичне виховання  школярів (теоретична  підготовка) // Фізичне  виховання в школі, 1999. — №2. — с.25-28.

9. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы  обучения // Физическая  культура в школе, 1987. — №11. — С. 23-25.