Примірний тижневий цикл занять під час підготовчого і змагального періодів

      Сьогоднішнє розуміння професійної майстерності включає здатність не тільки доносити знання, популярно і зрозуміло викладати матеріал, але й організовувати самостійну роботу учнів, розумно і тонко "диригувати" пізнавальною активністю учнів, спрямовувати її в потрібному напрямі.

     Усі названі компоненти майстерності проявляються не окремо (то як знання, то як уміння і т. ін,), а інтегрально, у діях і вчинках, в умінні вирішувати поставлені педагогічні завдання, у здатності організувати навчально-виховний процес. Завдяки педагогічній майстерності вчитель реалізує свої професійні функції: передає учням соціальний досвід, формує в них соціальні й особисті якості, готує до життя. У практичній діяльності вчителів використовуються спеціальні прийоми викладання, які сприяють підвищенню рівня засвоєння школярами навчального матеріалу. Сукупність таких прийомів становить педагогічну техніку вчителя. Вона включає в себе: техніку мовлення, міміку, пантоміміку, управління емоціями. Відмінності між діяльністю вчителя й учня під час навчання полягають у тому, що діяльність першого переважно розумова, а другого — розумово-практична [15,216].

      За  допомогою слова вчитель пояснює  школярам будову рухів, способи їх виконання, механізм впливу на здоров'я, сфери  використання в житті тощо.

     Описати словесно рухові дії — це значить  розповісти учням про їх елементи, встановити зв'язки між ними, роз'яснити темп, ритм, амплітуду виконання дій.  Учні   краще  розумітимуть  навчальний  матеріал,  якщо  вчитель  образно

викладатиме його. Слово входить у свідомість через образ. Якщо за словом учень не бачить образу, воно нічого не означатиме для нього. У кращому випадку, слово може залишитися в пам'яті, але ніколи не стане об'єктом думки чи дії.

     Мовлення  вчителя повинно бути не тільки образним, а й правильним із граматичного, фонетичного і синтаксичного погляду. Із культури мовлення вчителя учні роблять висновок про його розум, загальну культуру, освіченість, інтелігентність. Діти не переносять повчальних бесід учителя. Пояснюючи школярам навчальний матеріал, учитель має ретельно контролювати своє мовлення. Воно повинно бути як не дуже гучним, так і не дуже тихим. Мовна діяльність учителя фізкультури характеризується рядом специфічних особливостей, йому нерідко доводиться напружувати свій голос через наявність сторонніх шумів під час проведення занять на спортивних майданчиках або в спортивному залі. Невипадково, одним із професійних захворювань учителів фізкультури є ушкодження голосових зв'язок.

      Профілактика  цього захворювання полягає у  свідомому виробленні вчителем звички говорити з учнями природним за силою звучання голосом. Педагог повинен прагнути віддавати перевагу низьким тонам, чітко вимовляти слова, особливо їхні закінчення, робити невеликі паузи між словами й реченнями, уповільнювати мовлення і посилювати інтонацію на особливо важливих смислових моментах матеріалу, що вивчається. Темп мовлення вчителя не повинен перевищувати 60-75 слів на хвилину [20,9].

      Для профілактики захворювання голосових  зв'язок учителю фізкультури рекомендується після роботи протягом 1-1,5 години менше розмовляти, причому мовні фрази повинні бути стислими. Це допомагає позбутися нестачі кисню в крові, яка виникає внаслідок тривалих розмов.

     Зазвичай, учитель не дуже добре знає особливості  свого голосу і мовлення. Для отримання інформації про ці особливості досвідчені вчителі записують свій голос на магнітофонну плівку. Прослуховуючи себе ніби збоку і роблячи повторні записи, вони поступово усувають дефекти свого мовлення.

      Учитель впливає на учнів не тільки словами, а й мімікою (вираз обличчя, очей), пантомімікою (рухи голови, рук, тулуба, ніг). Виразом обличчя, очима,

бровами вчитель показує дітям свою радість, задоволення, зацікавленість, уважність чи байдужість, стурбованість, здивування, осуд, обурення. З одного боку, авторитетний учитель своєю мімікою може сказати учневі більше і вагоміше, ніж неавторитетний учитель довгими настановами. З іншого боку, спостережливий вчитель за виразом обличчя учнів легко „читає" не тільки їхній душевний стан і настрій, а й одержує інформацію про витривалість до різних фізичних навантажень, ступінь втомлюваності, достатність відпочинку.

      Не  менший вплив на учнів справляє пантоміміка  вчителя. Виразні, плавні жести, правильна постава, розпрямлені плечі, красива, добре підігнана спортивна форма свідчать про розвиненість у вчителя фізкультури почуття власної гідності, впевненості у своїх фізичних і духовних силах. І навпаки, сутулість, опущене підборіддя, розв'язаність чи тривожність, метушливість або скованість рухів, недбалість в одязі викликають в учнів негативне ставлення до вчителя, призводять до зниження його авторитету.

      Голос, міміка, пантоміміка піддаються самотренуванню. Через 2-3 місяці роботи вчителя над  собою всі ці компоненти педагогічної техніки значно вдосконалюються [18,250].

     Управління  емоціями. Як і будь-якій людині, вчителю фізичної культури 
притаманні особисті переживання, радощі й прикрощі, що позначаються на його 
духовному, психічному стані. Однак педагог не має права показувати на уроках 
свої переживання дітям. Настрій вчителя передається учням і, здебільшого, 
відбивається на їхніх навчальних результатах. Занадто вразливі діти стають 
дратівливими й агресивними. Водночас, такі якості вчителя, як образливість, 
дратівливість, дуже шкодять його авторитету. У стані роздратування вчитель 
може несправедливо покарати учня. 

      Дратівливість є джерелом гніву. Гнів називають короткочасним божевіллям. Він супроводжується втратою контролю над своїми діями і вчинками. Гнів часто пов'язаний з грубістю, несправедливістю, які руйнують шанобливе ставлення дітей до вчителя. Педагог може іноді дозволити собі гніватися, але робити це він повинен педагогічно доцільно, не втрачаючи почуття міри.

     Вміння  вчителя тримати під контролем свідомості свої емоції у взаєминах з дітьми свідчить не тільки про сформованість у нього високо розвинутої педагогічної техніки, але є і показником високої духовної культури. Професійна діяльність учителя фізкультури має багато спільного з будь-якою виробничою діяльністю. Вона включає у себе мету, засоби праці, технологію, виконавців.

     Кінцевою  метою занять фізкультурою є зміцнення здоров'я учнів, забезпечення їхнього всебічного розвитку, підготовка до життя. Кінцева продукція: знання, рухові вміння і навички, високий рівень фізичної підготовленості, особистісні якості учнів — моральні, інтелектуальні і ін. [19,219]. 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ВИСНОВКИ

     В цій курсовій роботі я проаналізувала види діяльності і компоненти діяльності вчителя фізичної культури і можу зробити наступний висновок:

      1) основними    видами    діяльності    вчителя    фізичної    культури    є 
організаторська,   просвітницька,   дослідницька   діяльність   та   діяльність   по 
підготовці до уроків фізкультури. Свою увагу вчитель фізичної культури повинен звертати на організацію фізичного виховання учнів, створення матеріально-технічних умов для проведення занять та залучення школярів до створення матеріально-спортивної бази. Всі ці види діяльності тісно взаємопов'язані і спрямовані на високий рівень педагогічної майстерності вчителя фізкультури, його взаємовідносини з учнями та на ефективність навчального процесу;

      2) для того, щоб вчитель фізкультури став майстром своєї справи, йому 
необхідно цілеспрямовано розвивати свої загально  педагогічні й спеціальні 
здібності. Педагогічні функції вчителя поділяються на наступні: комунікативна, 
організаторська, комунікативна, гностична. Для реалізації педагогічних функцій 
вчитель повинен володіти педагогічними вміннями, які піддаються свідомому вихованню і самовихованню. Педагогічні вміння, сформовані на основі особистих здібностей для виконання педагогічних функцій, лежать в основі педагогічної майстерності, яка визначається як мистецтво навчання і виховання, що постійно вдосконалюється. Особистісні якості необхідні в педагогічній діяльності вчителя фізичної культури необхідно виховувати в студентські роки і вдосконалювати під час професійної діяльності.

      Творча  підготовка вчителя до уроків, проведення дослідницької роботи (педагогічний експеримент, здійснення педагогічного  спостереження за діяльністю учнів  під час занять, проведення контрольних  випробувань, здійснення аналізу документальних матеріалів та проведення опитування). Всі ці види діяльності взаємопов’язані між собою і вчитель фізичної культури повинен приділяти увагу всім видам діяльності і вести систематичну роботу з самоосвіти, аналізувати всі виникаючі педагогічні ситуації і робити відповідні висновки, бути у всьому прикладом для своїх учнів.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Ареф'єв В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання в школі. - К.: ІЗМН, 
   1997.
2. Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся. - К,: Радянська школа, 1988.
3. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. - К: 
   Олимпийская литература, 2002.
4. Гогунов Е.Н, Мартьянов Б.И. Психология физического воспитания и 
   спорта. - М: Академия, 2000.
5. Гоноболин Ф.Н. Книга об учителе. - М.: Просвещение, 1965.
6. Деркач А.А., Исаев А.А.   Педагогика и психология деятельности 
   организатора детского спорта. - М.: Просвещение, 1985.
7. Ильин Е.П. Психология физического воспитания. - М.: Просвещение, 1987.
8. Климов Е. Развивающийся человек в мире профессий. - Обнинск, 1993.
9. Козленко М.П., Вільчковський Е.С., Цвек С.Ф.  Теорія і методика 
   фізичного виховання в початкових класах. - К.: Вища школа, 1984.
10. Матвеев А.П., Мельников С.Б. Методика физического воспитания с основами теории. -М,: Просвещение, 1991.
11. Матвеев Л.П., Новиков А.Д. Теория и методика физической культуры. - 
    М.: Просвещение, 1976.
12. Настольная книга учителя физической культуры. Под ред. Л.Б. Кофмана. - 
    М.: Академия, 1998.
13. Палыга В.Д. Гимнастика. - М.; Просвещение, 1982.

14. Платонов  В.Н., Сахновский К.П. Подготовка юного  спортсмена. - К.: 
    Радянська школа, 1988.

15. Теория  и методика физического воспитания. Под ред. Б.Н. Шияна. - М.; 
    Просвещение, 1988.
16. Теория и методика физического воспитания. Под ред. Л.П. Матвеева. -М.:ФиС, 1976.
17. Тер-Ованесян А.А. Педагогические основы физического воспитания. - М.: 
    ФиС, 1978.
18. Холодов Ж.К., Кузнецов В.Д. Теория и методика физического воспитания и 
    спорта. - М.: Академия, 2002.

19. Щиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання  школярів. Частина 2. - 
    Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2002.
20. Шиян Б.М. Теоретико-методичні основи підготовки вчителів фізичного 
    виховання в педагогічних навчальних закладах. - К.: ІПО АПН України, 
    1997.