Реабилитация в специальных медицинских группах

    З'ясування цього положення набуло найважливішого значення для використання занять фізичними  вправами в лікуванні захворювань. Знання не менш важливе і для ефективної організації і методики фізичного  виховання учнів, що віднесені за станом свого здоров'я до спеціальної  медичної групи. Виходячи з цього  положення, необхідно забезпечити  диференційований підхід до призначення  засобів фізичної культури, підхід при якому функціональні навантаження на кожного з органів давалися б відповідно до міри його функціональних можливостей і потребами в  стимуляції найприроднішим і сильнішим  подразником – м’язової діяльністі. З'ясування складності, суперечності змін, що відбуваються в хворому організмі  і характеризують істотні особливості  його стану після перенесеного захворювання, означає правильний, діалектико-матеріалістичний підхід до розуміння процесів, що відбуваються при захворюванні і одужанні. Керуючись  таким підходом і спираючись на сучасні  досягнення у вивченні впливу фізичних вправ на організм вдається добитися високих результатів в стимуляції функціональних можливостей дітей, перенесших захворювання. Перенесена хвороба зовсім не означає невідворотного зменшення функціональних можливостей  організму, якщо не вдалося запобігти  захворюванню, і воно розвинулося, то після одужання залишається можливість систематичним тренуванням, підняти  понижений потенціал ослабленого  організму.

    Більше  того, у світлі вчення про стомлення  і відновлення, що розвивається школою акад. Г.В. Фольборта, стає зрозумілою ще одна важлива закономірність, яка  має безпосереднє відношення до проблеми функціонального відновлення організму  після перенесених захворювань. Розробка питань стомлення і його матеріальні основи - виснаження робочого потенціалу тканин і органів - привела  дослідників до висновку про те, що ці процеси є стимуляторами  протилежної зміни - процесу відновлення. Усе різноманіття функціональних змін, які зазнає будь-який орган: скелетний  м'яз або залоза, нервова клітина  або серце як з'ясувалося в  численних дослідженнях пояснюється  різним співвідношенням між течією цих двох найважливіших процесів - стомлення і відновлення. Встановлено, що в основі розвитку патологічних процесів лежать порушення нормальних взаємин між процесами стомлення і відновлення. З цієї позиції виявилося можливим зрозуміти, зокрема, багато форм патології сердечно- судинної системи і інші хвороби.

    Одна  група чинників, вивчених в ході розробки проблеми, заслуговує на особливу увагу для розуміння функціональних резервів, що зберігаються в організмі при захворюванні. Як було показано вище, при, ушкодженні патологічним процесом певного органу інші органи і системи зберігаються, як правило не пошкодженими, а лише ослабленими перенесеним захворюванням, зокрема інтоксикацією і головним чином детренированими, із-за постільного режиму і відсутності звичних функціональних навантажень. Проте є підстави вважати, що і ситуація, що складається в самому пошкодженому патологічним процесом органі, має окрім основної, широко відомої і іншу сторону. Як тільки патологічний процес обмежується у своєму розвитку, чи завдяки ефективним лікувальним діям або внаслідок мобілізації захисних сил організму (частіше завдяки тому, що лікування стимулює природний захист організму і саме таким чином долає хвороботворний чинник), захворювання, що развилися в результаті, процеси виснаження стають стимулятором відновних процесів. Порушений стан органу якщо воно не переходить певних меж завдяки відлагодженій системі нервових і ендокринних механізмів саморегуляції, збуджує відновні процеси, що забезпечують не лише чисте функціональне, але і структурне відновлення, тобто "ремонт" тих ушкоджень, які виникали в ході хвороби.

    Відомо, що стимуляція відновлювальних процесів залежить від швидкості або інтенсивности розвитку стомлення. Виявляється відновлення порушених функцій після захворювання строго підкоряється цій же залежності: чим швидше розвивається хвороба, тим, як правило, коротше термін видуження. І, навпаки, якщо повільно розвиваються захворювання то процес функціонального відновлення проходить тривало. У цих випадках клініцисти грунтуючись на усьому досвіді лікування захворювань, нерідко прагнуть "загострити" перебіг захворювання. Цю тактику можно зрозуміти саме з позиції вчення про стомлення і відновлення як прагнення, посилюючи перший з цих процесів, стимулювати реактивні зміни слабо протікаючого відновного процесу.

    З цих фактів виходить найзагальніший висновок: відновлення працездатності і усіх складових функціональних здібностей організму, ослаблених в  результаті дії хвороботворного  чинника, можна стимулювати не лише тоді, коли після захворювання організм повністю стабілізує свій стан. Навпаки, ще в період неповного одужання, коли патогенний чинник припинив свою дію і стан непрацездатності є результатом лише послаблення організму, існують реальні передумови для цілеспрямованого відновлення функціональних резервів організму. Необхідно мати на увазі, що дії на організм в період неповного одужання вимагають виняткової обережності і тому можуть бути рекомендовані тільки для індивідуальних призначень. Проте, добре знаючи учнів і проконсультувавшись з лікарем відносно стану їх здоров'я викладач фізичного виховання завжди зуміє вибрати з багатого арсеналу засобів фізичної культури такі дії. При груповому методі занять фізичними вправами викладач зазвичай має справу з учнями у стадії повного клінічного одужання, коли усі прояви хвороби відсутні, і температура давно нормалізувалася. Проте після хвороби, як правило організм виходить з певним ущербом об'єму рухових можливостей. Фізична й частково розумова працездатність понижені. Така типова ситуація, в якій хворий починає займатися в спеціальних групах фізичним вихованням.