Застосування, визначення та загальні положення знакування

Міністерство  освіти і науки України

Львівський  інститут економіки та туризму 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат  

на тему:

«Застосування, визначення та загальні положення знакування» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав:

студент гр. ТОПХ – 10

Назаренко О. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Львів 2011р.

 

План: 

1. Загальні засади та правові підстави застосування.
2. Визначення термінів.
3. Вимоги до прокладання туристських маршрутів і шляхів.
4. Організація знакування.
5. Класифікація та опис туристських знаків.
6. Вимоги до знакування та встановлення туристських знаків.
7. Список використаної літератури.

 
 

 

1. Загальні засади  та правові підстави  застосування.

     Ця  інструкція встановлює: порядок організації  і проведення знакувальних робіт, класифікацію знаків, які служать для орієнтації туристів на туристських шляхах під  час їх подорожей за визначеними маршрутами (крім спортивних), вимоги до виготовлення знаків, а також правила та порядок їх розміщення.

Знакування туристських  шляхів (маршрутів) проводять з метою  підвищення інформативності та безпеки  туристів, з урахуванням вимог  чинних нормативно-правових актів та цієї інструкції.

Інструкція є  нормативною базою для знакування туристських шляхів (маршрутів) з  активним способом пересування по них  і поширюється на всі суб’єкти туристичної діяльності незалежно  від форм власності.

Інструкцію розроблено відповідно до: Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм”(№1282 – IV) від 18.11.2003; Програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004 – 2010 роках, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 р. №612; Державного стандарту України 4100-2002 “Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування”; Державного стандарту України 3587-97 “Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану”; міждержавного стандарту ГОСТ 28681.1-95 “Туристско - экскурсионное обслуживание. Проектирование туристских услуг”. 

     2. Визначення термінів.

     У цій інструкції вживаються наступні терміни.

2.1. Туристський шлях - дороги, стежки, водойми тощо, які використовуються для туристських мандрівок (подорожей) за певним маршрутом. Вони можуть бути сухопутними (наземними, підземними), водними (підводними), повітряними.2.2. Туристський маршрут - попередньо спланований туристами або суб'єктом туристичної діяльності шлях туристської подорожі, що характеризується визначеним порядком пересування туристів через певні географічні пункти.  
Складовими туристського маршруту є початковий, проміжні і кінцевий пункти, стежки і дороги, які їх з'єднують безпосередньо чи розгалуженями.

2.2.1. Класифікація туристських маршрутів. 
Для роботи з інструкцією їх класифікація приводиться в залежності від:

• території по якій вони прокладені - далекобіжні (міжнародні, національні, регіональні), ближні, місцеві;
• засобу пересування - пішохідні, велосипедні, лижні, водні, кінні, комбіновані;
• тривалості – короткотермінові, багатоденні;
• мети подорожі (призначення) – навчальні, пізнавальні (екскурсійні, краєзнавчі, екологічні), оздоровчі (рекреаційні), спортивні, екстремальні тощо.

2.2.2. Місцеві маршрути – ті, які:

• починаються і закінчуються в одній місцевості (районі);
• тривають не більше одного дня.

До них відносяться: навчальні, прогулянково-пізнавальні  та туристично- пізнавальні маршрути.  
Навчальні стежки – спеціально розроблені для цілей навчання маршрути тривалістю до 3 годин. 
Прогулянково-пізнавальні маршрути – маршрути, які тривають 3 - 4 години.  
Туристично-пізнавальні маршрути – одноденні “маршрути вихідного дня” середньою тривалістю 4 – 8 годин.

2.2.3. Ближні маршрути - довготривалі “маршрути вихідного дня”, які можуть охоплювати територію як свого, так і сусідніх районів і тривати 2 - 3 дні.

2.2.4. Регіональні маршрути охоплюють територію регіону і тривають більше 3 днів, національні - виходять за межі регіону, міжнародні – за межі держави.

2.2.4. Класифікацію  спортивних туристських маршрутів  по категоріях складності (ступенях) проводять маршрутно-кваліфікаційні  комісії (МКК) при федераціях  спортивного туризму. Ті маршрути, які визнані еталонними, заносяться МКК до Переліку класифікованих туристських маршрутів (перевалів, печер).

2.3. Паспорт туристського маршруту (шляху) - документ, що містить загальну інформацію про маршрут (шлях), а також специфічні дані, в залежності від способу пересування по ньому. 
Загальна інформація:

• географічний район маршруту;
• номер (згідно з реєстром);
• назва маршруту, його призначення, спосіб пересування;
• довжина маршруту (км);
• перепад висот (м);
• середня тривалість пересування, в тому числі і по відрізках (етапах) між визначеними орієнтирами (год.);
• короткий опис маршруту (географічні особливості, відомості про рослинний і тваринний світ, населенні пункти, екскурсійні об’єкти, перешкоди, пункти відпочинку, нічлігу, зв’язку, медичної допомоги тощо);
• карта відповідного масштабу;
• журнал обслуговування маршруту з переліком застосованих туристських знаків;
• перелік робіт з відновлення знаків;
• зміни в перебігу маршруту;
• поля для його погодження із землекористувачами, санітарно-епідеміологічною службою, аварійно-рятувальною службою, іншими організаціями.  
  На водному маршруті додається лоція ріки.

2.4. Реєстр туристських маршрутів (шляхів) - документ, що містить перелік прознакованих шляхів (маршрутів) і який створюється з метою їх обліку, обслуговування та інформаційного забезпечення.

2.5. Туристські знаки - спеціальні умовні знаки, призначені для орієнтування туристів на шляхах. (Надалі – “знаки”).

2.6. Туристська марка – кольоровий елемент знаку, який підтверджує відповідність приналежності даної точки місцевості до конкретного туристського шляху.

2.7. Блокування знаків – поєднання знаків в один блок у випадку дотикання шляхів.

2.8. Знакування туристських шляхів - це розмітка шляхів за маршрутами туристських походів, подорожей, екскурсій чи прогулянок з допомогою системи умовних позначок, які наносяться на природні або штучні об’єкти згідно з існуючими правилами. 
Розмітка та знакування туристських змагальних трас (ліній руху) і дистанцій (відстаней між етапами) проводиться згідно з Правилами змагань зі спортивного туризму.

2.9. Знакувальник - фахівець, який має відповідну підготовку для проведення знакувальних робіт та затверджений комісією із знакування туристичних шляхів.

2.10. Комісія зі знакування туристських шляхів – це уповноважена обласними органами виконавчої влади з питань туризму організація, яка розглядає пропозиції, дозволяє та контролює роботи зі знакування туристських шляхів.  
Пропозиції щодо складу регіональних комісій подає Рада з туризму відповідного регіону, а затверджує їх Державна туристична адміністрація. 

   3. Вимоги до прокладання  туристських маршрутів  і шляхів.

   3.1. Прокладання  туристських маршрутів потрібно  здійснювати шляхами (територіями), що містять привабливі з погляду  природної, історичної, культурної, етнографічної та архітектурної цінності туристські об'єкти з врахуванням наступних вимог:

• маршрути прокладаються, як правило, вже існуючою мережею шляхів, уникаючи доріг із значним дорожнім рухом;
• кінні та веломаршрути рекомендовано прокладати бічними дорогами, а пішохідні – дорогами та стежками без твердого покриття, окрім проходження їх через населені пункти;
• слід уникати проходження нового шляху з шляхами інших форм пересування на тривалому відтинку з метою забезпечення безпеки інших учасників руху;
• пішохідні шляхи, якими здійснюється велосипедний рух, та лижні шляхи повинні мати ширину шляху не менше 1,5 м;
• необхідно враховувати можливості ночівлі туристів у відведених для цього місцях та наявних засобах розміщення;
• початкові, проміжні та кінцеві пункти шляхів повинні бути максимально наближені до зупинок громадських видів транспорту;
• прогулянкові маршрути можуть бути кільцевими або радіальними з протяжністю, не більше: для пішохідних та лижних маршрутів – 10 км, кінних та веломаршрутів – 20 км;
• шляхи не повинні пролягати територіями, які є потенційно небезпечними для туристів: де можливі зсуви, обвали, лавини, через болота, річкові пороги тощо.
• слід враховувати можливість профілактичних, ремонтних, будівельних робіт власниками доріг чи об'єктів у районі прокладання нового шляху.

   4. Організація знакування.

     4.1. Ініціаторами знакування можуть  виступати суб'єкти туристичної  діяльності, громадські організації,  адміністрація природоохоронних  об'єктів, заклади розміщення  туристів, органи місцевої влади  відповідної сфери відання (держлісгоспи, держводгоспи, в галузі туризму та інші).

4.2. Заяви на  проведення робіт зі знакування  подаються до комісії зі знакування  туристських шляхів, що створюється  при обласному органі виконавчої  влади з питань туризму. При  знакуванні туристських шляхів, що проходять по територїї інших областей, заява подається до регіональної комісії. 
До заяви додаються: обгрунтування доцільності знакування даного шляху, проект його паспорта, картосхема та перелік необхідних туристських знаків, а також відомості про наявність власних можливостей для проведення робіт зі знакування або потребу в залученні фахівців, терміни робіт.

4.3. Комісія зі  знакування туристських шляхів  у місячний термін розглядає  подані матеріали, робить висновки  щодо доцільності знакування, необхідності погодження знакувальних робіт із землекористувачами, аварійно-рятувальною та санітарно-епідеміологічною чи іншими службами.  
Після належних погоджень комісія видає дозвіл (ордер) на знакування шляху і його реєстраційний номер.  
Нумерації підлягають тільки шляхи, які виходять за межі адміністративної одиниці (району).

4.4. Виконання  знакувальних робіт проводиться  за рахунок замовника та під  керівництвом кваліфікованого знакувальника. 

4.5. Після закінчення  знакування комісія приймає ознакований шлях, затверджує паспорт маршруту (шляху) та заносить його до Реєстру. Місцеві шляхи реєструються в районних підрозділах виконавчої влади з питань туризму, ближні і регіональні – в комісії зі знакування туристських шляхів при обласних органах виконавчої влади з питань туризму, національні і міжнародні - в Державній туристичній адміністрації.

   5. Класифікація та  опис туристських  знаків

   5.1. Знаки  повинні підтверджувати туристам  правильність вибору шляху, завчасно  інформувати їх про напрямок руху, природні, історичні чи культурні пам'ятки, небезпечні ділянки на шляху проходження, об'єкти культурно-побутового обслуговування, місця привалів, заборонені форми поведінки тощо. 
Відповідно і знаки поділяються на:

• знаки, які окреслюють перебіг шляху (підтверджувальні, вказівні);
• знаки початку/кінця шляху;
• знаки інформаційні та попереджувальні.

Підтверджувальні  знаки підтверджують даний шлях; вказівні - вказують напрямок руху; інформаційні - надають додаткову інформацію; попереджувальні - сигналізують про можливі небезпеки на маршруті та його особливості. 
До інформаційних також відносяться інформаційно-вказівні знаки, інформаційні схеми та знаки додаткової інформації.