Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Ноября 2012 в 12:18, курсовая работа
Мета дослідження – розглянути основні форми (джерела) права, прослідити історичний розвиток форм права, а також поняття правотворчості, його основні види, принципи , та етапи.
Основні завдання роботи:
1. дати визначення поняттю форми права та правовідносини;
2. дати визначення поняттю правотворчість, його основним видам, принципам;
дати характеристику основним етапам правотворчості;
розглянути основні засади існування правовідносин.
Утримування правовідносин має двоїстий характер. Розрізняють юридичне й фактичне втримування.
Юридичне втримування правовідносин — це можливість певних дій управомоченного, необхідність певних дій або необхідність утримання від заборонених дій зобов'язаного, а фактичне — самі дії, у яких реалізуються права й обов'язки. Юридичне й фактичне втримування не тотожні. Перше багаче іншого, містить у собі невизначену кількість можливостей. Наприклад, особа, що має середню освіту, має право надходження у вуз, тобто перед ним великий вибір можливостей, що становлять утримування його суб'єктивного права. Однак реально можна надійти, як правило, лише в один вуз. Таким чином, фактичне втримування - тільки один з можливих варіантів реалізації суб'єктивного права.
Утримування правовідносин (повторимо) — це суб'єктивні юридичні права й обов'язки. Суб'єктивне право й відповідна йому обов'язок утворять юридичний зв'язок управомоченной і зобов'язаної сторін. Причому правове відношення може складатися з однієї або декількох юридичних зв'язків. Наприклад, правовідносини, що виникають на основі договору купівлі-продажу, містять у собі як мінімум два правові зв'язки: перша - право покупця одержати товар і обов'язок продавця передати товар покупцеві; друга - право продавця одержати гроші за товар і обов'язок покупця заплатити за нього погоджену в договорі суму.
Існує два типи правових зв'язків: відносні, виникаючі між окремими особами (суб'єктами права), і абсолютні - між суб'єктом права й суспільством (усяким і кожним).
Суб'єктивне право - це
передбачена для уп-
Які ж ознаки даного права?
1. Суб'єктивне право є міра можливого поводження. Міра означає границю, межу прояву чого-небудь. Стосовно до суб'єктивного права міра містить у собі вид і розмір можливого поводження. Наприклад, закон, що регулює право на оплачувану відпустку Суб'єктивне право — це можливе поводження, тобто носій суб'єктивного права завжди має вибір: діяти певним чином або втримуватися від дій.
2. Утримування аналізованого права встановлюється нормами права і юридичних фактів.
3. Здійснення суб'єктивного права забезпечено обов'язком іншої сторони. В одних випадках цей обов'язок складається в утриманні від дій, що порушують суб'єктивне право іншої сторони, в інші - дане право забезпечується виконанням обов'язку, тобто активними діями зобов'язаної особи.
4. Суб'єктивне право надається управомоченій особі для задоволення його інтересів; при відсутності останній стимул для здійснення суб'єктивного права губиться.
5. Дане право складається не тільки в можливості, але й у юридичному або фактичному поводженні управомоченої особи.
Суб'єктивне право — складне явище, що включає в себе ряд правомочностей: а) право на власні фактичні дії, спрямовані на використання корисних властивостей об'єкта права (наприклад, власник речі вправі використати неї по прямому призначенню);
б) право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник речі може неї закласти, подарувати, продати, заповісти й т.д.);
в) право жадати від іншої сторони виконання обов'язку, тобто право на чужі дії (позикодавець має право жадати від позичальника повернення грошей або речей);
г) право домагання, що укладається в можливості пустити в хід апарат примуса проти зобов'язаної особи, тобто право на примусове виконання обов'язку (у примусовому порядку може бути стягнений борг, зроблено відновлення робітника або службовця на роботі).
Юридичний обов'язок є запропонована зобов'язаній особі й забезпечена можливістю державного примуса міра необхідного поводження, який воно повинне випливати в інтересах управомоченої особи.
Юридичний обов'язок має наступні ознаки.
1. Це міра необхідного поводження, точне визначення того, якої воно повинне бути. Дотримання такої міри обов'язково, тому що обов'язок забезпечений можливістю державного примуса (якщо обов'язок складається в сплаті боргу, те точно повинні бути визначені розмір боргу, строк сплати й т.д.).
2. Вона встановлюється на основі юридичних фактів і вимог правових норм.
3. Обов'язок установлюється в інтересах управомоченої сторони - окремої особи або суспільства (держави) у цілому.
4. Обов'язок є не тільки (і не стільки) повинність, але й реальне фактичне поводження зобов'язаної особи.
5. У зобов'язаної особи немає вибору між виконанням і невиконанням обов'язку. Невиконання або неналежне виконання юридичне обов'язку є правопорушенням і тягне примусові заходи.
Юридичний обов'язок має три основні форми: утримання від заборонених дій (пасивне поводження); здійснення конкретних дій (активне поводження); претерпівання обмежень у правах особистого, майнового або організаційного характеру (мер юридичної відповідальності).
Суб'єктивне право й обов'язок нерозривно зв'язані. Немає суб'єктивного права, не забезпеченого обов'язком, і немає обов'язку, який не відповідало б право. Як магніт не "живе", коли немає одного з полюсів, так і правовідносини не існують, якщо немає або управомоченної, або зобов'язаної сторони. Названа єдність можна простежити в діях, учинках людей. Фактичне поводження є одночасно правом для однієї сторони й обов'язком для іншої. Наприклад, оплата в підвищеному розмірі понаднормової роботи - обов'язок адміністрації, одержання такої плати - право робітника [24].
Отже, форми права ототожнюються з поняттям про джерела права. Тому, при розгляді форм права, можна використовувати визначення, яке використовується для визначення джерел права. Так, формами права є способи юридичного виразу права, його організації в належну юридичну оболонку.
Право завжди повинно мати певну форму, тобто біти формалізованим, а форма мусить бути змістовною, тобто містити певний текст, виражений юридичною мовою, і мати певне смислове навантаження. Якщо норма не вміщена в певну форму, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.
До зовнішньої форми права відносять: нормативно-правовий акт, правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір.
Останнім часом у юридичній літературі розрізняють категорії право творення, правотворчості і нормотворчості. Усі ці види діяльності здійснюються з метою соціального регулювання суспільних відносин.
Правотворча діяльність характеризується певним юридичним процесом, що має три етапи.
На підготовчому етапі готують проект нормативно - правового акта. Своєю чергою він поділяється на такі стадії: рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акта; визначення кола осіб, що готуватимуть проект; безпосереднє готування названого проекту; обговорення тексту проекту; узгодження проекту.
Другий етап – видання нормативно-правового акта охоплює такі стадії: внесення проекту нормативно - правового акта на обговорення правотворчого органу; обговорення проекту, можливість кількох читань; прийняття нормативно - правового акта і процедура його підписання.
Третій етап – набирання нормативно – правовим актом чинності – це опублікування чи доведення до виконання.
Тобто, процес утворення права будується за певними принципами, має свої стадії, етапи, суб’єкти та поділяється на різні види. Безпосередня правотворчість здійснюється народом, делегована – парламентом та іншими конституційними суб’єктами.
Про співвідношення поняття форм права та правовідносин, треба сказати, що правові відносини – це відносини, що виникають в сфері реалізації форм права.
А. Б. Венгерова. М., 1995