Формування правової та професійної культури працівників органів внутрішніх справ України

Стосовно  юриста-флегматика, відзначимо його стабільну  психологічну культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти, обирає найоптимальніші. Юриста-флегматика нелегко вивести з психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на іншого можна покластися, який не підведе. Недоліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.

Особливу  увагу заслуговує характеристика психологічної  культури юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважено-інертний тип нервової системи. З такими юристами (як і з Криками) керівникам юридичних установ працювати досить о. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого вони легко впадають у відчай, відчувають безпорадність. Зауваження й пропозиції сприймають неадекватно насторожено. Вони потребують особливого підходу, тактовні бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини вони надзвичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про світ особистість. Зрозуміло, що таким юристам притаманні тонкі внутрішні переконання, а їхнє юридичне рішення може бути незрозумілим навіть для колег.

Щодо  норм психологічної культури юриста, то, на наш погляд юрист може встановити їх особисто для себе. Тут доцільно орієнтуватися на професійно-етичний кодекс юриста, необхідну допомогу може надати і морально-психологічна служба. В цілому за норми психологічної культури можна прийняти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної етики.

Механізм  дії психологічної культури юриста, тобто важелі, за допомогою яких психологічна культура втілюється у  його практичну діяльність, — це насамперед мислення і мова.

Мислення  юриста спрямоване на усвідомлення права  й реалізації його норм. У психологічній літературі, як стверджує Р.Нємов, мислення поділяється на теоретичне і практичне [8, с.233]. Юрист повинен розвивати обидва види мислення, щоб активізувати творчий пошук, професійні дії. Але перешкодою творчій діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість в результатах тієї чи іншої справи. У таких випадках механізм мислення юриста буде "деформований", оскільки його думка залишиться невисловленою.

Думки передаються за допомогою мови, яка  буває, як відомо, внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мова не завжди повинна виражати думку чи внутрішню мову. Це позитивний результат його психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини.

Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна  його психологічній культурі. Справа в тому, що не кожен юрист уміє використовувати слово як засіб юридичної праці. Трапляється, юристу тяжко висловитися, а легше скласти письмовий текст, що є наслідком певних прогалин у його психологічній культурі.

Цікаві процеси з психологічною культурою відбуваються сфері підсвідомого, де вона неначе виходить з-під контролю юриста і певним чином впливає на свідоме. Це явище спостерігається тоді, коли психологічна культура юриста спонукає до позитивної дії, яка настає тоді, коли у підсвідомому (досить небезпечній сфері, що може суттєво змінити сенс життя людини), де перебуває завжди як позитивна, так і негативна інформація, психологічна культура нейтралізує негативні внутрішні процеси. Тобто високий рівень психологічної культури юриста допомагає його свідомому мисленню отримувати тільки позитивні імпульси, в результаті чого професійні дії юриста у правовому полі є правомірними і не залежать від негативних факторів.

Підсвідоме може керувати свідомим, якщо відсутній достатній рівень психологічної культури особи. Підсвідомі негативні імпульси блокують різноманітні фізичні недуги, хвороби самої особи. Тобто можна сказати, що хвороба є певною мірою ліками від негативних процесів, які відбуваються у підсвідомому. Етично освічений юрист не впустить у підсвідомість негативних почуттів. Певний інтерес становить визначення межі впливу психологічної культури юриста на громадян, на правовиховну роботу з ними, межі, за якою психологічна культура юриста може не діяти або змінити межу дії. Найкращою ілюстрацією цьому є своєрідна тактика дії психологічної культури.

На нашу думку, юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися  такої послідовності: усунути психологічний бар'єр між собою і співбесідником, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити співбесідника, здійснити певну психологічну установку.

Так, початок  розмови юриста з правопорушником, свідком» потерпілими чи іншими учасниками справи пов'язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних об'єктивних та суб'єктивних причин. Високий рівень психологічної культури допомагає юристові подолати цю незручність, не виявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення.

Юрист повинен відчути, коли ініціатива має  непомітно перейти до нього. Причому  варто звернути увагу на темп такого переходу, його виваженість. Упевнившись  в надійності оволодіння ситуацією, юрист повинен приступити до психологічного вивчення співбесідника. Суть його полягає у виявленні психічних особистостей громадянина.

Звичайно, перейшовши до психологічного тиску ("атаки"), юрист використовує заплутану систему запитань. Тобто час від часу повертається до попередньої теми, але запитання ставить по-іншому, оперуючи конкретними фактами. Однак цей етап психологічної тактики не слід використовувати для того, щоб "загнати" співбесідника у "глухий" кут. Він повинен бути ефективним методом одержання достовірної інформації, без порушення законності та норм юридичної етики з метою прийняття правильного рішення.

Мета  психологічної культури юриста, на наш погляд, досить вагома. Адже йдеться про вміння юриста працювати з людьми, зберегти себе як моральну особистість. Тому вважаємо, що мета психологічної культури юриста насамперед передбачає встановлення психологічного контакту з громадянами. Як зазначає Ю.Чуфаровський, симпатія (тяжіння): дія однієї людини породжує відповідну реакцію іншої. Ця реакція виступає у вигляді складного психологічного утворення. Інтенсивність її залежить від самого юриста [3, с.50].

Безперечно, на людину найкраще впливати через  дух і душу. На це скеровуються всі можливі засоби, які є в арсеналі правоохоронних органів. Це надійний, ефективний, хоча довгий шлях впливу на людину.

Психологічна  культура юриста ґрунтується на відповідних  принципах та виконує певні функції  у юридичній практиці. Так, На нашу думку, основними принципами є: родова комплексність і професійна необхідність, а провідними функціями — своєчасне дроблення психічної адаптації, формування професійно-правового мислення юриста.

Родова  комплексність як принцип означає, що всі культури психологічного спрямування — інтелектуальну, внутрішню, емоційну — об'єднує психологічна культура. Тобто інтелектуальна, внутрішня, емоційна є субкультурами щодо психологічної культури юриста, вони співвідносяться як частина до цілого. Тому всі принципи та функції цих субкультур є одночасно принципами і Акціями психологічної культури особи.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань психічними прийомами у процесі службової діяльності. Йдеться про недопущення приниження честі та гідн0с. громадян, обману чи корисливості. Цьому покликана сприяти психологічна культура, яка ґрунтується на справедливості, правовому почутті, чесності і головне — доцільності. Юрист має бут впевнений у професійній необхідності психічного впливу на громадян і не зловживати психологічними прийомами.

Психологічна  культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне вироблення психічної  адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Правник повинен бути готовий до будь-яких вказівок умов праці і при цьому не повинен панікувати, гарячкувати. Причому йдеться не про будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію з проявами швидкого реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Психологічна культура передбачає також уміння юриста виробляти необхідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про близьку людину чи певні службові факти про учасника юридичної справи. Уміння підготувати людину до подальшої співпраці — це результат психічної адаптації і вияв психологічної культури юриста взагалі.

Не викликає сумніву те, що висока психологічна культура формує справжній, професійно-правовий характер юриста. Професійний досвід дає змогу йому бути готовим до будь-яких ексцесів. Професійна холоднокровність допомагає не витрачати дорогоцінного часу (іноді й секунди) на емоції чи якісь розмірковування. Саме правовий характер спрямовується на пошук істини, на оперативність професійних дій, на логіку обґрунтування різних аспектів правового явища. Тобто психологічна культура впливає на юриста так, як вимагає правова ситуація чи суспільство в цілому.

Отже, психологічна культура для юриста має велике практичне  значення. Передусім вона впорядковує  його мислення та ділове мовлення, що дає змогу зрозуміти своє місце в суспільстві та серед колег, де можливі зверхність, формальне ставлення до справ. Крім цього, психологічна культура активізує свідомість, розвиває почуття, забезпечує юристові розумну обґрунтовану, виважену дію його волі. Адже можлива негативна спрямованість волі, а високий рівень психологічної культури дає змогу запобігти цьому Психологічна культура сприяє піднесенню настрою, створення позитивної імпульсивності. Загалом вона підвищує ефективне виконання службових обов'язків.

Висновки

Отже, професійні дії вітчизняних юристів несуть на собі значний відбиток культури радянського тоталітарного періоду, коли право у суспільній свідомості і навіть у правовій теорії зводилося до закону, а його найсуттєвішим джерелом вважалася безпосередня політична воля держави. Чимало юридичних законів суперечили духовності, традиціям, релігії та моралі громадянського суспільства. Основним реальним механізмом регулювання суспільних відносин, збереження авторитету закону залишався адміністративно-силовий примус держави. Юристи, шукаючи в юридичних інституціях шляхи й засоби захисту порушених прав, змушені були не стільки поважати закон, скільки боятися його. Низький авторитет закону, правового регулювання зумовлював і відповідний рівень інтересу населення до нормативно-правових основ суспільного життя.

Дослідження проблем професійної культури юриста пов'язане з культурологією. Завдання полягає в тому, щоб застосувати культурологічні здобутки юриспруденції щонайменше у двох сферах: формуванні правових норм, вихованні правомірної поведінки. Такий підхід особливо актуальний для України, яка у процесі історичного розвитку переходить від соціалістичної правової системи до європейської.

Для професійної  культури юриста цінними є морально-етичні норми правничої етики, які ґрунтуються  на природному праві і виявляються у реалізації фахівцем норм позитивного права. Вони формуються як мораллю, так і позитивним правом, але діяти повинні не під впливом примусу чи сили, а з огляду на вимоги природного права. Своїми нормами правнича етика здійснює синтез позитивістських та почуттєвих дій службової особи, скеровуючи їх відповідно до вимог суспільства.

Роль  духовної культури у професійній  діяльності досліджували В.Сальников, Ю.Бохенький, В.Волченко, М.Мойсєєв, А.Арнольдов та ін. На їхню думку, глибока криза духовності породжує духовне каліцтво людства. Тому юрист повинен оволодіти нормами Духовності, осмислити закони духовного світу.

На формування свідомості, почуттів, поведінки юриста значний вплив має його національна культура. І.Старовойт, М.Шульга, А.Фартушний, Ф.Медвідь доводять, що хоча українці відбилися від етнічної спільноти не з власного бажання, все ж це негативно позначилося на членах суспільства [5]. Так, професія юриста зобов'язує його вникати в усі сфери суспільного Життя і по-державному розв'язувати життєві проблеми громадян. Сповідування чужої ідеології, як зазначають С.Рутар та Е.Тадевосян, завдає значної шкоди. Політологія права висвітлює політичні цінності юридичної діяльності, певну форму, політичну культуру юриста.

Важливою  складовою професійної культури юриста є його моральна культура. У  працях С.Анісімова, В.Блюмкіна, В.Вічева, Ф.Селіванова досліджується мораль, моральне виховання, що є основою моральної культури. Для юриста моральна культура перебуває ш рівні правової культури. Походження моралі і права — це людське творіння альтернативних норм поведінки. Проте, якщо розглядати мораль як вищу та елементарну, то альтернативністю характеризується тільки остання. Вища мораль виступає результатом усвідомлення юристом духовних норм, тому є безальтернативною.