Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Декабря 2011 в 17:10, курсовая работа
Мета курсової роботи: дослідження головних принципів оподаткування, розвитку та регулювання податкової системи в сучасних економічних умовах, обґрунтування основних напрямків розбудови інституту податкової політики на засадах економічної ефективності та стабільності.
Аналіз останніх досліджень. Визначення "податкової політики " у працях вітчизняних економістів трактуються по-різному. Так, С.І.Юрій характеризує податкову політику як "діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави". У "Фінансовому словнику " А.П.Загороднього, Г.Л.Вознюка і Т.С.Смовженко визначається, що податкова політика – це "державна політика оподаткування юридичних і фізичних осіб. Її метою є формування державного бюджету за одночасного стимулювання ділової активності підприємств.
Вступ 2
1. Особливості податкового права як інституту фінансового права 5
2. Поняття податків та система оподаткування в Україні 9
2.1. Податкова система України 9
2.2. Класифікація та функції податків 12
2.3. Принципи оподаткування в Україні 19
3. Перспективи розвитку податкової політики в Україні 23
Висновки 27
Список використаних джерел 30
Основою формування податкової системи є податкова політика, в якій відображається комплекс цілей і заходів держави, спрямованих на ефективне функціонування податкової системи відповідно до соціально-економічної мети суспільства, на реалізацію основних функцій податків [8].
За
минуле десятиріччя податкове
Діюча податкова система України у зв’язку з великим податковим навантаженням на суб’єктів господарювання не тільки не сприяє становленню ринкових відносин, але й обмежує розвиток підприємницької та інвестиційної діяльності, не стимулює населення до чесної праці, накопичення власності, не сприяє досягненню соціальних і політичних цілей реформування суспільства у напрямку соціально орієнтованої ринкової економіки.
Із прийняттям Податкового кодексу виникає потреба в більш детальному аналізі нововизначених місцевих податків і зборів.
З 1 січня 2011 року із прийняттям Податкового кодексу України справляються не 14, а лише 5 місцевих податків і зборів. А саме: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (вводиться з 01.01.12 р.); єдиний податок; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір. Це дозволяє частково підвищити регулюючий потенціал податкової системи за рахунок скорочення переліку місцевих податків і зборів, але слід зауважити, що більшість із визначених у кодексі місцевих податків і зборів дублюють або об’єднують дію вже існуючих: так, наприклад, туристичний збір є об’єднанням готельного (справлявся до 01.01.04 р.) та курортного зборів, а в зборі за місця для паркування транспортних засобів змінено елементи оподаткування.
Однією з проблем чинної системи оподаткування є низька частка надходжень від справляння місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів України. Відповідно до статистичних матеріалів номінальна сума надходжень від місцевих податків і зборів зростає, а частка їх у загальній структурі доходів місцевих бюджетів зменшується. Так 2004 року частка місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів становила 1,77% (0,5 млрд. грн.), а 2009 – 0,61% (0,8 млрд. грн.), тобто номінально сума зросла в 1,6 разу, тоді як щодо загальної суми доходів місцевих бюджетів зменшилася майже в 3 рази. Таке номінальне зростання відбувається передусім за рахунок інфляційних процесів. Згідно з Податковим кодексом податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок і збір за провадження деяких видів підприємницько діяльності є обов’язковими для встановлення місцевими радами.
Щодо збору за місця для паркування транспортних засобів і туристичного збору то місцевим радам надано право самостійно вирішувати питання відповідно до вимог Податкового кодексу щодо їх встановлення. Установлення місцевих податків і зборів не передбачених Податковим кодексом, забороняється. Порядок зарахування податків зборів до відповідних місцевих бюджетів визначається згідно з Бюджетним кодексом України.
Сільським, селищним, міським радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків зборів. До повноважень сільських, селищних, міських рад належать зокрема установлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених відповідними законодавчими актами; визначення переліку податкових агентів щодо туристичного збору.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є принципово новим для української практики. Платниками цього податку є фізичні та юридичні особи зокрема нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості [3]. Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості, а базою оподаткування – житлова площа об’єкта житлової нерухомості. При цьому база оподаткування зменшується: для квартир – на 120 м2, для житлових будинків – на 240 м2 [2].
Згідно з Податковим кодексом з 1 січня 2011 року до внесення змін до вищезгаданого кодексу оподаткування суб’єктів малого підприємництва здійснюватиметься відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва " (далі – Указ) з урахуванням деяких особливостей. Так, якщо до 01.01.2011 р. Держказначейство розподіляло перераховані платниками суми єдиного податку у пропорціях установлених статтею 2 Указу: до місцевого бюджету (43%), на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (15%) та до Пенсійного фонду (42%), то тепер такий розподіл не проводитиметься.
Починаючи з 01.01.2011 р. платники сплачуватимуть єдиний податок на рахунок відповідного бюджету тільки в розмірі 43% від загальної суми єдиного податку, як це встановлено статтею 2 Указу, а решту самостійно перераховуватимуть у вигляді єдиного соціального внеску в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування " [3].
Порядок обрахунку та сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності визначено статтею 267 розділу XII Податкового кодексу України. Слід зазначити, що ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.
Туристичний збір, визначений статтею 268 Податкового кодексу, є поєднанням курортного та готельного зборів. Базою справляння цього збору визначено Податковим кодексом як вартість усього періоду проживання (ночівлі). Відповідно до Декрету розмір курортного збору становив 10% неоподаткованого мінімуму за весь період проживання, а готельного – не більше 20% добової вартості проживання, тоді як відповідно до Податкового кодексу ставка туристичного збору становить 0,5-1% від бази справляння збору. Звітність за туристичний збір подається, як і звітність за збір за місця для паркування транспортних засобів, щокварталу [2].
Для реалізації своїх завдань державі необхідні фінансові ресурси, за допомогою яких і відбувається їх фінансування. Джерелом формування грошових фондів держави є частина внутрішнього валового продукту, що переходить у власність держави у формі різних видів платежів. Ця частина коштів і становить державні доходи, правами щодо використання яких наділяються державні органи. Державні доходи, акумулюючи грошові надходження, формують певну систему фондів. Вони утворюються як за рахунок коштів держави, так і за рахунок коштів недержавних підприємств, установ, організацій, фізичних осіб. В основі утворення цих фондів є принцип єдності (законодавства, території, умов і т.ін.).
Місцеві (муніципальні) доходи – це частина внутрішнього валового продукту, у формі платежів і надходжень до місцевих бюджетів й використовується для розв’язання різних питань, що стоять перед органами місцевого самоврядування.
Відносини, що складаються під час формування та використання державних та місцевих доходів, виступають у правовій формі. Держава закріплює вичерпний перелік надходжень податкового характеру до бюджетів (Закон України "Про систему оподаткування ", Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки та збори"), розподіл їх за різними видами бюджетів (БК України, Закон України "Про місцеве самоврядування"), їх форму, підстави й умови сплати, права й обов’язки платників і контролюючих органів.
При цьому важливо, щоб акцент не змістився винятково у фіскальну сторону процесу, а зберігся б і регулюючий, стимулюючий аспект під час формування державних грошових фондів. Тобто, формування цих фондів було б спрямоване не тільки на забезпечення фінансування реалізації державних функцій, але і на зацікавлення платників у розвитку виробництва, збільшення оборотів.
Державні та муніципальні доходи досить багатогранні, однак становлять єдину систему, яка не виключає, а, навпаки, припускає їх класифікацію. В її основі можуть бути різні підстави. Безумовно найбільш розповсюдженим є поділ доходів на централізовані та децентралізовані. Крім цього, доходи можна класифікувати:
а) за формою надходження:
• податкові платежі;
• неподаткові платежі;
б) за методами мобілізації:
• обов’язкові;
• добровільні;
в) за формою власності (або джерелами утворення):
• від державного господарства;
• від юридичних осіб, заснованих на недержавній власності;
• від фізичних осіб і т.ін.
Деструктивні процеси, що сьогодні спостерігаються в усіх сферах суспільного життя абсолютної більшості економік світу, надзвичайно загострили питання про механізми, здатні забезпечити достатні темпи зростання як в окремих країнах, так і глобальній економіці. Це зумовлює особливу увагу до проблем оподаткування, зокрема, доходів населення, де створюється значний потенціал для забезпечення раціональних траєкторій подальшого суспільного прогресу.
Система
оподаткування доходів
З прийняттям Податкового кодексу було скорочено перелік місцевих податків і зборів, але це відбулося за рахунок скасування податків та зборів із вкрай низькою або взагалі відсутньою фіскальною віддачею.
Податковий кодекс забезпечує регулювання справляння принципово нового податку – податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. До складу місцевих податків і зборів передано податки, що належали до загальнодержавних, але згідно із Бюджетним кодексом та законамиУкраїни про Державний бюджет на відповідні роки зараховувалися до суми доходів місцевих бюджетів (єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності). Податковий кодекс фактично відновив сплату готельного збору (скасованого з 1.01.2004 р.), об’єднавши його з курортним збором, упровадивши справляння туристичного збору. Необхідним елементом місцевих податків і зборів повинен стати земельний податок, який відповідно до Бюджетного кодексу зараховується до доходів місцевих бюджетів. Чинна система місцевого оподаткування не забезпечує фінансової автономії та незалежності місцевого самоврядування.
Перспективи подальших розвідок. У подальшому ми плануємо визначити та дослідити шляхи подолання наведених вище проблем у сфері оподаткування.