Туристські ресурси Криму та областей Чорноморсько Азовського узбережжя

та заболочування, що знижує врожайність і погіршує якість сільськогосподарської продукції.

Крім того, вода, що використовується для зрошення ланів, часто дуже забруднена промисловими та

іншими стоками. Є проблеми з використанням території  району з рекреаційною метою.  Тут  увійшли в

суперечність  розміщення і розвиток важкої промисловості  та створення великого портового  господарства

з рекреаційною цінністю території.

Бездумна експлуатація природних ресурсів району уже призвела до фактичної втрати знаменитої

сакської грязі, лікувальне значення якої велике.

Досі не вирішено проблему видобування гальки на пляжах і вапняків у кар'єрах Криму, що також

негативно позначається на природі курортного району і не сприяє нормальним умовам відпочинку.

Розміщення великих  військово-повітряних і морських баз  у курортних містах, шумове забруднення,

що в десятки  разів перевищує допустимі норми,  унеможливлюють лікування в Криму нервових

захворювань, гіпертонії, хвороб шлунку тощо.

Відомо, що на екологію Чорного моря впливають не лише безпосередньо  прилеглі до нього те-

риторії. Великі та повноводні його притоки — Дунай, Дніпро, Дністер та ін.— несуть у цей басейн багато

шкідливих речовин  з величезних площ. Відомо, що дніпровські  води через аварію на Чорнобильській АЕС

мають підвищену  радіоактивність,  води Дністра —  забруднені токсичними хімічними речовинами у

результаті аварії на відстійнику заводу калійних добрив у Стебнику.  Однак найбільший вплив на

забруднення Чорного  моря справляє друга за величиною  в Європі ріка — Дунай, яка «збирає» забруднені

води з багатьох індустріально розвинутих країн  Центральної і Західної Європи.  Саме тому належне

співробітництво всіх придунайських країн з проблеми екології Дунаю набуває першочергового значення.

Особливо небезпечна ситуація створилася в Чорному морі ще й тому, що тут різко зменшилася (з 200 до

70—75 м) товщина  верхнього шару води, в якій  немає шкідливого для життя організмів сірководню.

Актуальною є  проблема поліпшення екологічної ситуації в Азовському морі. Розширення масшта-

бів зрошення і  внесення в грунт мінеральних  добрив уздовж берегів головної її притоки —  Дону — 

призвело до того, що в цей мілководний морський басейн надходить значно менше, ніж раніше, води. Це

впливає на зміни  напрямку морських течій. Крім того, за останні роки в слабо солоне Азовське море стала

поступати через  Керченську протоку велика кількість  більш солоної чорноморської води. Швидкі зміни в

соляному режимі й інтенсивне забруднення погіршують умови життя тварин і рослин і  призводять до

скорочення продуктивності цього колись дуже багатого цінними  морепродуктами водного басейну.

Відомо, що за діючими  Будівельними нормами та правилами між АЕС і місцями проживання їх

працівників,  повинна існувати певна  (досить значна)  відстань.  Проте ця умова,  як відомо,  не була

врахована при  спорудженні Чорнобильської АЕС. Порушена вона також і під час будівництва  ряду інших

атомних електростанцій, зокрема, Південно-Української АЕС.

Найсерйознішої  уваги заслуговує практика вибору майданчиків  для    будівництва    атомних 

електростанцій.  У густо населених регіонах з  точки зору екологічної небезпеки  категорично не можна

допускати надмірної територіальної концентрації значних потужностей атомних електростанцій;  проте

вони, на жаль, саме так переважно й створюються. Пояснюється це тим, що в таких  місцях територія вже

обжита, є відповідні кадри, залізничні й шосейні шляхи, легше створювати будівельну базу, скорочуються

витрати на передачу електроенергії.

Першочергове  значення для забезпечення екологічної  безпеки населення має проведення на

передпроектному та проектному рівнях винятково ретельних  досліджень умов і факторів будівництва й

експлуатації  таких небезпечних об'єктів,  як атомні електростанції.  Наприклад,  недостатня екологічна

розвідка у  районах,  обраних для спорудження  Південно-Української та Кримської  АЕС  (об'єкти

розташовані у  районах підвищеної сейсмічності і  на тектонічних розломах),  а також Ровенської АЕС

(закарстована  територія)  потребує великих  не врахованих раніше проектною  документацією витрат на

проведення додаткових досліджень та будівельно-монтажних  робіт. 

Туристські райони

Кримський рекреаційний район — головний рекреаційний район міжнародного значення в Україні.

Він має унікальні,  компактно розміщені рекреаційні  ресурси, що забезпечують розвиток як природничо

орієнтованих  (лікувально-оздоровчий,  спортивний,  екологічний тощо),  так і соціокультурних

(пізнавальний,  етнографічний,  науковий та ін.)  видів туризму.  Район займає площу,  яка становить 4,5%

території України (див. картосхема 13),  але при цьому  є дуже неоднорідним за специфікою рекреації та

освоєністю рекреаційних ресурсів. Регіон характеризується наявністю:

>     найбільших в Україні експлуатаційних  запасів мінеральних вод (20,8  тис.   м

3

/доба,  сульфідні, 

без  специфічних  компонентів, термальні, що використовуються лише на 5%);

>     26,4%  розвіданих запасів мулових  органо-мінеральних сульфідних грязей (використовуються

лише три родовища,  в яких зосереджено близько третини  запасів),  єдиного в Україні  Булганаць-кого

родовища сопкових грязей;

>     унікальних (навіть у межах Чорноморського  басейну) кліматичних умов ПБК,  а також природних

можливостей для  організації гірськолижного відпочинку;

>     поєднання в межах компактної  території унікальних ландшафтів, об'єктів природно-заповідного

фонду і багатовікової  культурно-історичної спадщини.

Санаторно-курортна мережа розосереджена по території регіону надзвичайно нерівномірно,  в

залежності від  розміщення природних лікувальних  ресурсів.  Малорозвиненою вона залишається  на

північному сході,  у степовій частині півострова,  при наявності сформованих курортних  зон у районі

Судака,  Євпаторії,  Феодосії,  Алушти,  Ялти,  розташованих на південному і західному узбережжі з

піщаними та гальковими пляжами. На Крим припадає 27,1% місць в установах організованої  рекреації,

хоча величина і якість фонду розміщення досі є  серйозною проблемою для рекреаційного господарства

республіки.

Надзвичайно важливим рекреаційним районом України є  Причорноморський (14,3% площі і 10,1%

населення країни). Його основними рекреаційними ресурсами  є:

>     тепле море, численні пляжі, насичене  ароматом степових трав і морськими солями повітря;

>      72,1% розвіданих запасів сульфідних  лікувальних грязей (переважна більшість  цих родовищ не

використовується), у т. ч. найбільше з родовищ  — лиман Алібей (13,6% усіх запасів);

>          близько 7,5%  запасів мінеральних вод різних типів  (бромні,  йодо-бромні,  радонові,  без

специфічних компонентів  і властивостей);

>      надзвичайно різноманітна історико-культурна  спадщина (10,9%), етнічна своєрідність  населення

окремих територій;

>     значний (третій за кількістю лікувальних закладів та їх місткістю) санаторно-курортний фонд.

Природно-географічними  особливостями обумовлена концентрація санаторно-курортного

господарства  у вузькій прибережній смузі,  тоді як решта території забезпечує потреби району в

сільськогосподарській продукції. В регіоні сформувався потужний Одеський рекреаційний район і поки

що мало освоєні  курортні зони Коблевого, Очакова, Миколаєва, Голої Пристані, Скадовська, Арабатської

Стрілки.