Аудит балансу

Крім того, первинну вартість основних засобів слід збільшувати  на суму витрат, пов'язаних із поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання об'єкта.

Наприклад, якщо внаслідок  проведення реконструкції продуктивність верстата збільшилась на 20 відсотків, то такі витрати збільшать первинну вартість основного засобу. А от ремонт (тобто витрати на підтримання верстата у робочому стані) не збільшує первинної вартості основного засобу, а включається до витрат звітного періоду.

Витрати на сплату відсотків  за кредит не входять до первинної  вартості основних засобів, придбаних повністю або частково за рахунок кредиту, а належать до витрат звітного періоду.

Якщо на підприємстві переоцінювалися  основні засоби, то слід перевірити правомірність і правильність проведення переоцінки відповідно до наступних вимог:

• пунктом 16 Положення (стандарту) «Основні засоби» визначено, що підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість суттєво відрізняється від справедливої вартості на дату Балансу.
• у разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої він належить;
• під час вибуття раніше переоцінених об'єктів основних засобів перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу;
• не переоцінюють вартість малоцінних необоротних матеріальних 
  активів і бібліотечних фондів, якщо амортизація нараховувалась у розмірі 
  50 відсотків або 100 відсотків при введенні їх в експлуатацію.

Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості до первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта.

Під час аудиторської перевірки  необхідно звернути увагу на відповідність  методів визначення амортизації основних засобів та інших необоротних активів вимогам Положення 7, а також доцільність обраного підприємством методу нарахування амортизації.

Відповідно до пункту 26 названого Положення амортизація  основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

• прямолінійного;
• зменшення залишкової вартості;
• прискореного зменшення залишкової вартості;
• кумулятивного;
• виробничого;
• норм і методів, передбачених податковим законодавством. 
  Амортизацію інших необоротних активів слід нараховувати за прямолінійним або виробничим методами.

Амортизацію малоцінних необоротних  матеріальних активів і бібліотечних фондів можна нараховувати у першому місяці використання об'єкта у розмірі 50 відсотків вартості, яка амортизується, а на решту 50 відсотків - у місяці списання їх із Балансу або у першому місяці після використання 100 відсотків вартості об'єкта.

 

 

2.3. Перевірка статті Балансу «Довгострокові фінансові інвестиції»

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 року №91.

Фінансові інвестиції повинні  оцінюватися та відображатися у  бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'язаних із її придбанням.

Фінансові інвестиції в  асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) обліковуються по-особливому - методом участі в капіталі.

Асоційоване підприємство - підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (більше 25 відсотків) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.

Особливістю відображення інвестицій, що обліковуються за методом  участі в капіталі, є те, що на дату Балансу вони відображаються за вартістю, яка визначається з урахуванням усіх змін у власному капіталі об'єкта інвестування, крім тих, що є результатом операцій між інвестором і об'єктом інвестування.

Відповідно балансова  вартість фінансових інвестицій повинна  збільшуватись (зменшуватися) на суму, що є часткою інвестора у чистому прибутку (збитку) об'єкта інвестування за звітний період. Водночас балансова вартість фінансових інвестицій зменшується на суму визнаних дивідендів від об'єкта інвестування.

Балансова вартість фінансових інвестицій підлягає також збільшенню (зменшенню) на частку інвестора в сумі інших змін у власному капіталі об'єкта інвестування за звітний період (крім змін за рахунок прибутку або збитку).

Зменшення балансової вартості фінансових інвестицій відображається у бухгалтерському обліку тільки на суму, що не призводить до від'ємного значення.

Інші фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату Балансу відображаються за справедливою вартістю.

Фінансові інвестиції, справедливу  вартість яких достовірно встановити неможливо, відображаються на дату Балансу за їх собівартістю з урахуванням зменшення корисності.

Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, відображаються на дату Балансу за амортизованою собівартістю.

Амортизована собівартість фінансової інвестиції - собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).

Різниця між собівартістю та вартістю погашення інвестицій у боргові  цінні папери амортизуються інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка.

Метод ефективної ставки відсотка - це метод нарахування амортизації дисконту або премії, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходом за фіксованою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток.

Ураховуючи наведені вимоги Положення 12, аудиторська перевірка повинна охопити:

• правильність відображення первинної вартості фінансових інвестицій 
  та подальшої їх оцінки (зокрема підстави для визначення їх справедливої 
  вартості);
• правильність обліку фінансових інвестицій в асоційовані, дочірні підприємства та для здійснення спільної діяльності, а також довгострокових фінансових інвестицій до погашення та інших;
• правильність документального оформлення і відображення в обліку операцій із цінними паперами.

 

 

2.4. Перевірка статті Балансу «Запаси»

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, до складу запасів належать активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукції;
• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси охоплюють:

• сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та 
  інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, 
  виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адмі 
  ністративних потреб;
• незавершене виробництво у вигляді не закінчених обробленням 
  і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. 
  Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та 
  надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт 
  (послуг), щодо яких підприємство ще не визнало доходу;
• готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим 
  договором або іншим нормативно-правовим актом;
• товари у вигляді матеріальних цінностей, які придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;
• малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або упродовж нормального операційного циклу понад один рік;
• молодняк тварин і тварин на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства.

Первинною вартістю придбаних  за плату запасів є собівартість запасів, яка складається з таких витрат:

• сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), 
  за вирахуванням непрямих податків;
• сум увізного мита;
• сум непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
• транспортно-заготівельних витрат (затрат на заготівлю запасів, оплати тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, разом із витратами зі страхування ризиків транспортування запасів);
• інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до придатного для використання стану.

Перевіряючи правильність формування первісної оцінки запасів, слід урахувати, що не входять до первинної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені:

• понаднормові втрати і нестачі запасів;
• проценти за користування позиками;
• витрати на збут;
• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставлянням запасів та доведенням їх до придатного для використання стану.

Запаси відображають у  бухгалтерському обліку і звітності  за найменшою з двох оцінок: первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Чиста вартість реалізації запасів - очікувана ціна реалізації запасів  в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Запаси слід відображати за чистою вартістю реалізації, якщо на дату Балансу їх ціна знизилась або вони зіпсувалися, застаріли чи іншим чином втратили очікувану економічну вигоду.

Необхідно перевірити відповідність  проведення уцінки запасів Положенню про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, із групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затвердженому наказом Міністерства економіки України і Міністерства фінансів України від 15 грудня 1999 року №149/300.

При цьому чиста вартість реалізації кожної одиниці запасів  визначається вирахуванням із очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

У разі відпускання запасів  у виробництво, продажу та іншого вибуття оцінка їх повинна здійснюватися за одним із таких методів:

• ідентифікованої собівартості одиниці запасів;
• середньозваженої собівартості;
• собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
• собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
• нормативних витрат;
• ціни продажу.

При цьому необхідно врахувати:

• запаси, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють одне одного, оцінюються тільки за ідентифікованою собівартістю;
• для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Облік запасів за методом  ідентифікованої собівартості ґрунтується  на фактичних витратах, тоді як за методами середньозваженої собівартості, ФІФО і ЛІФО - на відносних величинах.