Необхідно вказати і про те, що в разі, якщо іноземною державою встановлено  обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України (так звана реторсія), Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення надає чинності після його опублікування та може бути скасоване, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийняте.¹

     Вказівка  на застосування до прав та обов'язків іноземців національного режиму чи можливого застосування реторсії міститься і у відповідних статтях Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

     За  встановленими цивільним законодавством України нормами іноземці мають право звертатися до судів України, користуватися ци вільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Закріплений у законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер. Це означає, що згаданий вид режиму надається іноземцям у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України на батьківщині іноземців.

     Законодавство України може встановлювати винятки  щодо правоздатності. Такі винятки стосуються, зокрема, обмежень призначення на посади або певної діяльності, що пов'язано з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців"). Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 p. право на державну службу мають тільки громадяни України. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про статус суддів" право на зайняття судової посади мають тільки громадяни України.

     Законодавча практика засвідчує, що національний режим стосовно здійснення окремих прав іноземців може запроваджуватися навіть після запровадження законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав та обов'язків іноземців. Так, Указом Президента України "Про заходи забезпечення приватизації у 1995 році" від 23 червня 1995 p. було встановлено запровадити з 1995 p. національний режим щодо участі іноземних інвесторів у приватизації майна зазначених у ньому об'єктів (згідно п. 10). Вказане положення поширювало свою дію на іноземців — іноземних інвесторів. Право іноземних громадян, осіб без громадянства бути покупцями об'єктів приватизації передбачено Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції від 19 лютого 1997 pоку).

     Поширення на права іноземців в Україні  національного ре жиму означає також, що вони не можуть вимагати надання прав, не передбачених законодавством України або міжнародними договорами. Таке право може бути невідомим в Україні або не поширюватися на іноземців. Наприклад, не відомим законодавству України є інститут набувальної давності, роздільного проживання подружжя, вимога відшкодувати моральну шкоду, заподіяну відмовою в одруженні. Не поширюється на іноземців право громадян України набувати у власність земельну ділянку.

     У деяких випадках законодавство України та міжнародні договори кореспондують один одному. Наприклад, іноземці можуть займатися в Україні певною діяльністю, використовуючи свою кваліфікацію. Але тільки міжнародними договорами встановлюється еквівалентність атестатів, дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань (ст. 64 Закону України "Про освіту" від 23 березня 1996 p.).

     Іноземці  не можуть бути адвокатами, аудиторами і нотаріусами (ст. 2 Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р., ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р., ст. 3 Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 p.

     Щодо  здійснення окремих прав іноземцями законодавством України встановлено  обмеження. Наприклад, відповідно до ст. 24 Закону України "Про свободу  совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 p. іноземні громадяни, зокрема священнослужителі, релігійні проповідники, інші представники зарубіжних організацій, які тимчасово перебувають в Ук раїні, можуть займатися проповідуванням релігійних віро вчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) від повідної релігійної організації.

     Згідно зі ст. 4 Закону України "Про охорону прав на вина ходи і корисні моделі", ст. 4 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", ст. 4 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", що були прийняті 15 грудня 1993 p., а також ст. З Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" від 5 листопада 1997 р. іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межа ми України, свої права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки для товарів і послуг, топографії інтегральних схем здійснюють тільки через представників, зареєстрованих відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженого поста новою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 p.

     Відповідно  до ст. 21 Закону України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 p. іноземним  громадянам та особам без громадянства у виняткових випадках на підставі міжнародних угод або письмового розпорядження Президента України надається доступ до державної таємниці.

     В окремих сферах діяльності, зокрема  інвестиційній, торгівельній, до здійснення прав та обов'язків іноземців може застосовуватися режим найбільшого  сприяння. У законодавстві України  суть цього режиму сформульовано, зокрема, у ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Тут режим найбільшого сприяння означає, що іноземні суб'єк ти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків і зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим. Ре жим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі. Позбавити вказаного режиму може Верховна Рада України. Таке рішення цей орган приймає у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союз ів або економічних угруповань (згідно із ст. 29).

     На  підставі національного закону чи міжнародного договору України іноземцям для  здійснення ними прав і обов'язків  може надаватися спеціальний режим.

     Правовий  статус іноземців - біженців, окрім  правоздатності, включає і їхню дієздатність. Оскільки питання повної дієздатності по-різному регламентується у правових системах, колізійні норми законодавства України допомагають вирішити колізійні проблеми у цій сфері. Відповідно до Цивільного ко дексу України до визначення цивільної дієздатності іноземного громадянина застосовується закон країни його громадянства. До визначення цивільної дієздатності особи без громадянства застосовується закон країни постійного місця, проживання. Проте цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, та зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за її законом. Проте, такі норми досить проблематично застосовувати до біженців, оскільки вони покидають свої країни і звертаються за притулком та захистом.

     У законодавстві України також  установлено колізійну норму, яка  вирішує питання визнання особи  недієздатною чи обмежено дієздатною. Відповідно до Цивільного кодексу України, іноземні громадяни та особи без  громадянства можуть бути визнані недієздатними або обмежено дієздатними у порядку, встановленому законодавством України.

     Таким чином, на сьогоднішній час біженці  отримали можливість реалізовувати  широкий спектр прав, які належать їм, як людині. До основних сфер, в яких біженці прирівнюються до громадян України, належать сфери цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин, де вказані особи мають майже однакові права та обов'язки.

     6. Проблеми у становленні та  вдосконаленні статусу біженців  в Україні

     Проведений  аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що сьогодні в українському законодавстві є певна кількість нормативних документів, що регламентують права й обов’язки біженців і осіб, які шукають притулок. Разом з тим, практика їх реалізації пов’язана з великими труднощами, що обумовлені рядом причин.

     По-перше, відсутністю матеріальних можливостей  для реалізації прав біженців, передбачених законом. Неспроможність держави захистити  права біженців та осіб, які шукають  притулок, їх честь та гідність викликає вкрай негативні наслідки, оскільки вона паралізує законослухняність населення держави, включаючи і біженців, і осіб, які шукають притулок. До сьогодні не вирішене питання про створення хоча би одного на всю Україну пункту тимчасового розташування біженців. Створюється замкнене коло: держава не надає біженцям місць законного проживання, але вимагає виконання закону про біженців.

     Іншою причиною труднощів реалізації українського законодавства відносно біженців і  осіб, які шукають притулок, є  відсутність досвіду роботи державних органів з такою категорією населення. Це призводить до надто повільної, багатомісячної, а іноді й багаторічної підготовки підзаконних актів. Відсутність же таких документів створює обстановку правової невизначеності, а це означає, що створюється середовище, яке сприяє порушенню прав людини.

     Третьою причиною зазначених проблем є невисокий  рівень правової культури державних  службовців, у тому числі й працівників  правоохоронних органів.

     Виходячи  з цього та враховуючи, що Україна  як суб’єкт міжнародних відносин зобов’язана дотримуватись норм міжнародного права, Декларації прав і свобод людини та інших міжнародно-правових актів, необхідно:

     визначити концепцію національної політики відносно біженців та осіб, які шукають притулок на території України;

     створити загальноукраїнську мережу правових консультаційних пунктів для біженців та осіб, які шукають притулок;

     інформувати всіх іноземців, які прибувають на територію  України, про правила та місця  їх реєстрації в нашій країні, а  також про правила перебування  іноземців і осіб без громадянства в нашій державі. Цю інформацію можна підготувати у вигляді пам’яток;

     врегулювати нормативно процедуру вилучення  та знищення незаконних документів, що посвідчують особу, у біженців і  осіб, які шукають притулок. Ця процедура  має носити цивілізований, не принижуючий людську гідність характер;

     органам виконавчої влади організувати роз’яснювальну і правову просвітницьку роботу з керівниками РАГСів, управлінь  освіти різних рівнів, дитячих дошкільних закладів, шкіл, медичних закладів з питань прав біженців та осіб, які шукають притулок;

     налагодити  просвітницьку і виховну роботу з державними службовцями, які працюють з іноземцями, спрямовану на недопущення  порушень прав людини, приниження честі  та гідності особистості;

     налагодити  тісну співпрацю з міжнародним співтовариством з метою залучення коштів міжнародних організацій та країн-донорів для вирішення цієї проблеми.

     Від розв’язання цих завдань залежить авторитет української держави, що прагне стати цивілізованою демократичною  країною.

      Висновки

     Безперечно, що сьогодні проблема біженців продовжує  залишатися викликом для міжнародного співтовариства. У той час як держави, що приймають біженців, повинні і  надалі виконувати свої зобов'язання по забезпеченню їхнього захисту і  сприяти створенню обстановки терпимості стосовно представників інших народів держави походження біженців зобов'язані запобігати діям, що породжують масовий від’їзд їхнього населення.

     Вважається, що на сучасному етапі розвитку суспільства  світове співтовариство повинне визначити найбільш ефективні шляхи запобігання нових потоків біженців.

     Варто продовжити вивчення глибинних причин цих явищі і діяльність по поліпшенню положення. Якщо головною причиною потоків  біженців є убогість, то одним з  варіантів рішень могло б стати надання допомоги з метою розвитку технічної допомоги.

     Якщо  основними причинами масового відходу  є порушення прав людини, то рішення  проблеми може полягати в постійному спостереженні за ходом розвитку подій з боку органів системи  Організації Об'єднаних Націй по правах людини, осудженні порушень міжнародним співтовариством і призначенні спеціальних доповідачів для вивчення конкретних ситуацій і підготовки рекомендацій.