Якщо  причинами потоків біженців є  конфлікти з застосуванням насильства, то рішення можуть бути знайдені в області превентивної дипломатії, у сприянні посередництву, як засобу врегулювання конфліктів, а також у дотриманні положень гуманітарного права.

     Однак міжнародне співтовариство завжди повинне  бути готове до дій у надзвичайних ситуаціях. У цьому зв'язку величезне значення могла б мати система раннього попередження, створена Генеральним секретарем ООН. Вона могла б відігравати важливу роль у виявленні ситуацій, що можуть породити великі потоки біженців. Найефективнішим способом реагування в надзвичайних ситуаціях завжди буде скоординований і загальносистемний підхід.

     В таких умовах важливим залишається  формування правового статусу біженців на території тих країн, куди вони прибувають. Це обумовлює постійну увагу до вдосконалення чинного  законодавства та процедур надання статусу біженців.

     Сьогодні  встановлено, що у системі захисту, закріпленою міжнародною Конвенцією 1951 р. і загальним міжнародним  правом, маються певні прогалини, як між статусом біженця, так і  в рішеннях проблем біженця. Біженці захищені принципом non-refoulement, а статус біженця, часто, хоча і не обов'язково, є достатньою умовою надання постійного чи довгострокового притулку. Але не існує обов'язкового зв'язку між принципом non-refoulement і прийомом або наданням притулку. І в практиці держав, і в міжнародному праві воля розсуду держави при наданні притулку і зобов'язання дотримувати принципу non-retoulement залишаються розділеними, хоча їх і зв'язує загальний стандарт визначення: цілком обґрунтовані побоювання переслідувань, чи ризик катувань, чи іншої значної шкоди.

     На  практиці держави не тільки надають  постійний захист, але поняття  притулку в цілому не розглядають  у відриві від поняття біженця  і від нормативного принципу non-refoulement. Держави зобов'язані захищати біженців і, отже, дотримувати принципу non-refoulement. Час його дотримання не обмежене і не може бути обмежено ніякими принципами міжнародного права.

     У тій мірі, у якій держава своїми діями може піддати людини ризику порушення прав людини, її відповідальність диктується обов'язком, а не співвідноситься строго з яким-небудь правом окремої особи. Відмовлення від повернення біженців в обстановку переслідувань або небезпеки для їхнього життя чи здоров'я — зобов'язання держави перед міжнародним співтовариством.

     Саме  на окреслених принципах сьогодні будує власну державну політику Україна, яка створює для біженців такий сприятливий режим, що достатній для реалізації ними власних життєвих потреб та захисту.

      Література і нормативні акти

1. Гай С. Гудвин – Гилл. Статус беженца в международном праве – Москва. 1997 год.
2. Закон України “Про біженців” // ВВР, 2001, N 47, ст. 250
3. Преамбула Загальної декларації прав людини. Права людини і професійні стандарти для юристів. – К., 1996. – С. 6.
4. Конвенция, определяющая государство, ответственное за рассмотрение заявлений о предоставлении убежища, поданных в одном из государств – членов Европейских Сообществ (Дублинская конвенция) 15 июня 1990г.
5. Конвенція про статус біженців від 28 червня 1951 року
6. Колодій А.М., Копейчиков В.В. Основи конституційного ладу Укpаїни. Hавч. посібник., К., "Либідь", 1997
7. Конституционное право / Под ред. Лазарева – М., 1998.
8. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — 3-є вид. — К.: Наукова думка, 2002.
9. Конституція України – К., 1996 р.
10. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення – Київ: Либідь 1997 р.
11. Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права. 1996 / Права людини. Збірник документів.
12. Основи конституційного пpава Укpаїни / Під ред. Касинюка Л.А. – Х: ТОВ "Одісей", 1997
13. Погорілко В.Ф. Конституційне пpаво Укpаїни. Підpучник для студентів юpидичних спеціальностей вищих закладів освіти. - К., "Hаукова думка", 1999.
14. Сравнительное конституционное право / Под ред. А.И. Ковлера, В.Е. Чиркина. – М.: Манускрипт, 1996.
15. Теория государства и права. — М.: Юрид. літ., 1983.
16. Тодыка Ю. Конституционное пpаво Укpаины: отpасль пpава, наука, учебные дисциплины. Учебное пособие. Хаpьков, 1998.
17. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2002.
18. Чиркин В.Е, Основы конституционного права: Учебное пособие М. 1996.
19. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // ВВР, 2003, № 4, Ст. 26
20. Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 1999. - № 6.