Конституційні засади територіального устрою України

У суттєву перевагу України, яка затрималася на старті територіальної реформи, може перетворитися можливість використання позитивного зарубіжного  досвіду. Як правило, за взірець пропонується польський, достатньою мірою вдалий. Він і справді виявився показовим, оскільки в основу нового районування  була покладена не спрощена орієнтація на структурні чи інституційні зміни, а стратегія врахування історичних, соціально-економічних, культурних, етнічних чинників. Остаточно уникнути територіальних диспропорцій, щоправда, не вдалося: з 16 нових воєводств 4 відносно невеликі. Але чималого виграшу було досягнуто  завдяки не фасадній, а глибинній  децентралізації системи управління, параметри якої розроблялися за активної участі Польського агентства регіонального  розвитку та його філій на місцях. Варто, проте, пам'ятати, що процес Інституційного трансформування у Польщі, хоч  і здійснювався за організаційною й  фінансовою допомогою ЄС, тривав понад 10 років.

Україна сьогодні вже готова не тільки сприймати ці максими на теоретичному рівні, а й розглядати децентралізацію й регіоналізацію як позитивні у своїй основі процеси. І політична, й історична й  інші видові різновиди регіоналістики пропонують досить широкий набір  варіантів коригування центр-периферійних відносин з урахуванням історичних, культурно-етнічних, геоекономічних, геополітичних  та інших чинників впливу і крос-регіональної взаємодії. Інша річ, що практична відсутність  координації і вкрай вузька видавнича  база гальмують вихід регіоналістики у сферу порівняльних досліджень і переведення відносин «центр -периферія» в режим діалогу й полілогу. На часі - створення відповідної  інфраструктури у вигляді міжвідомчих  комісій, агентств регіонального розвитку, комп'ютерної бази даних з відповідною геоінформаційною системою, а також заснування спеціального друкованого органу, який міг би стати плацдармом для дискусій і прогнозів щодо інноваційної моделі територіальних змін. Для ширшого ознайомлення громадян із параметрами планованого реформування варто започаткувати видання серій популярних брошур, підготовку спеціалізованих теле- і радіопрограм тощо.

Особливо велику увагу  на підготовчій стадії доведеться приділити  осмисленню нової ролі міст у процесі  реалізації адміністративно-територіальної реформи. Поява у проекті нового закону України про адміністративно-територіальний устрій понять «місто-район», «місто-регіон»  була недостатньо обґрунтована і  сприйнята в суспільстві неоднозначно. Якоюсь мірою це віддзеркалило незадовільний  стан вітчизняної урбаністики, яка  вочевидь не встигає осмислювати  й пояснювати нові явища, пов'язані  із роллю міст в умовах глобалізації й комунікаційних революцій. Щоб  вивести цю досить-таки занедбану  галузь соціогуманітарних досліджень на сучасний науковий рівень, потрібно скоординувати розпорошені по кількох  відомствах зусилля містознавців і  виробити нову модель типологізації  й категоризації міст, без якої приступити до практичної реалізації адміністративно-територіальної реформи  буде проблематично. 

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

 

Висновок IV:

Під  територіальним устроєм  держави розуміють її територіальну  організацію,тобто систему відносин мід державою в цілому (її центральною  владою )і територіальними складовими (населенням і чинними органами публічної  влади). У світі немає такої  держави,територія якої не поділялася б на певні частини.Навіть найменші країни не можуть обійтися без поділу своєї території.Територіальний устрій дає відповідь на питання про  те, як організована територія держави, з яких частин вона складається, який правовий статус, як будуються взаємовідносини  центральних органів з місцевими.

 Територіпальний устрій  необхідний для здійснення найрізноманітніших  державних функцій.Насамперед відповідно  до територіального устрою будується  система державних органів та  самоврядовних органів на місцевості.Він  також сприяє збалансованому  розвитку всієї території та  створенню сприятливих умов для  задоволення матерівальних,соціальних  та культурних потреб громадян.

За Конституцією  України   виключно законами України  визначається  територіальний  устрій  України  (пункт  13 частини першої статті 92),  який ґрунтується на засадах єдності  та цілісності  державної   території,   поєднання   централізації   і децентралізації  у  здійсненні  державної  влади,  збалансованості  соціально-економічного  розвитку  регіонів,   з   урахуванням   їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних  

особливостей, етнічних і  культурних традицій (стаття 132).

 На таких  конституційних  засадах  здійснюється   законодавче  

регулювання  у сфері  місцевого самоврядування (закони України "Про місцеве самоврядування в  Україні", "Про  столицю України-місто-геройКиїв"(та інші),  визначення статусу та повноважень  Автономної Республіки Крим (закони  України "Про Автономну  Республіку Крим",  "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" (та інші). Це певною мірою реалізує  принципи,  закладені  в  Європейській  хартії  місцевого  самоврядування ,стаття 5 якої  встановлює, що  за будь-якої  зміни місцевих  територіальних  розмежувань  необхідно  попередньо  консультуватися  з  відповідними органами місцевого самоврядування,  можливо, де це дозволяє закон, шляхом проведення референдуму.  Пунктом 13 частини другої статті  9  Закону  України "Про  Верховну  Раду  Автономної  Республіки  Крим" до повноважень Верховної Ради  Автономної  Республіки  Крим  віднесено  вирішення питань   адміністративно-територіального   устрою   відповідно  до законодавства  України.

Територія України остаточно  визначена і не потребує перегляду, незважаючи на те, що за державним кордоном України внаслідок різних причин залишилися території, які освоювали й посідають донині українці суцільним етнографічним масивом, особливо в сільській місцевості. Критерієм для такого визначення може бути передусім мова старшого покоління корінного населення, культурно-побутові, етнологічні прикмети, форми побуту, в окремих випадках і релігія. Сьогодні саме територія виступає найголовнішим об'єднуючим фактором Української держаии.

Якщо говорити узагальнено, на порядок денний дедалі вимогливіше  постає питання розробки і проведення поряд з адміністративно-правовою реформою, якій зараз приділяється велика увага'', реформи адміністративно-територіального  устрою, що має відбуватися в рамках удосконалення державного устрою України і сприяти подальшій консолідації регіонів України для формування єдиної української політичної нації і збереження унітарності держави. 

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

 

  

 

V.Джерела

1.             Балакірєва P.C. КПУ: Навч. пос. Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 210с.

2.             Годованець В.Ф. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2005. – 360с.

3.             Журавський B.C., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Концерм Видавничий Дім «1н Юре», 2004. -672с.

4.             Загальна теорія держави і права/За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук , професора В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.

5.             Закон України «Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» Відомості Верховної Ради України від 10 липня 2010 року. N 2487-VI

6.             Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Відомості Верховної Ради України від 21 травня 1997 року. N 280/97-ВР.

7.             Закон України «Про столицю України – місто-герой Київ» Відомості Верховної Ради України від 15 січня 1999р. №401-XIV//

8.             Конституційне право України. 3-є вид. За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Т. Погорілка – К.: Наукова думка, 2002 – 734с.

9.             Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/За ред. академіка АпрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора B.C. Журавського. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. – 544с.

10.         Конституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 року.

11.         Конституція України від 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996.

        12.. Коваленко Г.С. Конституційне право України - К. 2007 р. 
        13. Крамаренко О.В. - Правознавство - К. - 2008 р.

         14. Право і правова діяльність  в Україні - збірник нормативної  бази України - 2008 р.

         15.Лисенков C.JI. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.-- К .: «Юрисконсульт», 2006. - 355 с.

         16. Скакун О.Ф.Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. -- Харків: Еспада, 2006 - 776 с.

          17.Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Конституційне право України. Навчальний посібник - X.: Фірма «Консум», 1998. - 11

         18. Чушенко В.І, Заяць І.Я. Конституційне право України: Підручн. - К. Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. - 488с.

         19. Шкабаро В. М. Конституційно-правовий статус міста в Україні: Дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. - К., 2004. - 243 с.

         20. Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. - К.: Либідь, 2005. - 568с..

         21. Щомісячний правовий часопис. Юридична Україна. 3(51)/2007 Борденко Василь, К.: «Юрінком Інтер», 105с.

        22. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін - К.: «Укр. енцикл.», 2001. Т.3: К - М. 2001 - 792с.

        23. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін - К.: «Укр. енцикл.», 1998. Т.5: П-С. 2003 - 736с..