Сутність, загальні та особливі характеристики кризових явищ

1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Факультет:              Менеджменту                              

Спеціальність:        Менеджмент організацій

Форма навчання:    Денна

Кафедра:                  Менеджменту та управління проектами

Дисципліна:            Антикризове управління

Контрольна робота

на тему:

Сутність, загальні та особливі характеристики кризових явищ

Керівник:                  ст. викл. Гладка О. М.                                                       (підпис)      

Виконала:                Григорян Л. В. ст. гр. МО-11 сд                                       (підпис)

Дніпропетровськ

2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….…………..….…..3

1. Загальні поняття про кризу і кризові явища…………………...…..4

2. Поняття криз та їх види……………………..…….…………..….…..7

3. Причини виникнення кризи………………………………………….10

4. Наслідки кризи на підприємствах…….……………………………..12

5. Симптоми і розпізнавання криз……………………………….….....14

ВИСНОВКИ………………………………………………………….…………17

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………….………...18

ВСТУП

Знайоме уcім нам управління, що сформувалося в рамках адміністративної системи, грунтувалося на всілякому обмеженні волі підприємництва й ідеї зумовленості основних подій i процесів на багато років уперед за допомогою всеохоплюючого централізованого планування.

В умовах транзитивної економіки організації зіштовхнулися з високим ступенем невизначеності розвитку подій i такими ж несподіваними впливами зовнішнього середовища на підприємства, змушуючи їх динамічно функціонувати i пристосовуватися до «капризів» i «прихотей» зовнішнього впливу.

Дотепер, через нерозвиненість наукового передбачення, на кризу реагували тільки з її появою. А іноді, що гірше, тоді, коли надзвичайна ситуація ставала реальністю i назрівала катастрофа.

Але поступово став вимальовуватися iнший підхід, виникла інша система поглядів на те, як необхідно діяти в передкризових ситуаціях. Зараз у діях ведучих фірм усе більш виразно вимальовується стратегія попередження.

Дійсно, набагато розумніше передбачити кризу i ввести в поведінку системи такі нововведення чи альтернативи, що згладять негативні моменти для того, щоб стабільний розвиток не перетерпів значних порушень.

Для запобігання кризи велике значення має своєчасне виявлення ознак майбутньої кризової ситуації.

У даний час більшість організацій про стійкість розвитку можуть поки лише мріяти.

1.      Загальні поняття про кризу i кризові явища

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, це рівновага i стабільність.

Piвновага не знає різких зрушень, колізій старого i нового. Стабільність вібиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану i хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне ста­новище. Стабільність не може існувати сама по co6i, без хаосу, без кризи.

Стабільний стан i криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи.

Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з негодами  епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному piвні, закладене прагнення уникати неприємностей, що вільно чи мимоволі асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва i повинні бути відсутні при соціалістичному ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, а тільки «труднощі росту». Багато років у нашій країні саме це поняття було, швидше, ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою про­блем на соціалістичних підприємствах виникаючі труднощі «гасилися» вищими органами. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допус­тити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного по­няття, як «банкрутство».

Криза при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як i стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає пpocтip новому витку економічних змін.

Криза, змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикальним чином її оновлює. Тому очисна си­ла кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності i боротьби протилежностей. Без боротьби  немає розвитку .

Деякі думають, що криза відноситься лише до процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства, наприклад, існують тільки більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління. Ці проблеми нібито не свідчать про кризу розвитку, вони не викликані об'єктивними тенденціями, хоча й зумовлені деякими зовнішніми причинами [1].

Taкі уявлення однобічні i можуть мати негативні наслідки в управлінні організацією. Якщо з цих позицій розглядати зовнішньофірмове управління, то при розробці, наприклад, стратегії і роз­витку нема необхідності передбачати i враховувати можливість кризи. Наскільки реальною при цьому буде стратегія, якщо в дійсності кризи закономірні?

Поняття «криза» найтіснішим чином пов'язане i з поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Виключити з нього чекання кризи, пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними i від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, але й цілком звичайні помилки.

Можна на проблему кризи глянути й в іншому ракурсі.

Соціально-економічна система в будь-якому своєму вигляді i будь-якій формі, будь-то суспільна формація, фірма чи підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування i розвиток.

Функціонування  це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають її цілісність, якісну визначеність, сутнісні характеристики.

Розвиток  це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється.

Функціонування i розвиток найтіснішим чином пов'язані між собою. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Цей зв'язок можна бачити в її ха­рактеристиках i показниках.

Наприклад, функціонування соціально-економічної системи характеризує обов'язкова наявність предмету праці, засобів праці і людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише при визначеній віповідності наступних ознак:

        засоби праці можуть змінювати його предмет;

        людина повинна володіти засобами праці;

        результат повинен відповідати інтересам i потребам людини.
Усе це необхідні умови функціонування підприємства в сучасному економічному просторі.

Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці й у людині. Критерієм цих змін є поява нової якості зміцнює стабільність i гармонійність функціонування соціально-економічної системи чи нові умови, що створює принципово для цього. Фак­том розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна його ха­рактеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності. При цьому, звичайно, міняються й умови функціону­вання соціально-економічної системи.

Зв'язок функціонування i розвитку має діалектичний харак­тер, що i відбиває можливість i закономірність настання i розв'язання криз. Функціонування стримує розвиток i в той же час є йо­го живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення.                    

Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, але й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи [3].

2. Поняття криз та їх види

Практика показує, що кризи неоднакові не тільки зі своїх причин і наслідків, але і за самою своєю суттю. Необхідність у розгалуженій класифікації криз пов'язана з диференціацією за­собів і способів управління ними. Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісності протікання.

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, локальні — тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза захоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікро- кризою, як ланцюгова реакція, може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважу­ються окремо. Але це виникає тоді, коли немає управління кри­зовими ситуаціями, немає заходів локалізації кризи і зниження її гостроти чи навпаки, коли здійснюється обмірювана мотивація розвитку кризи, можливо і таке.

За структурою відносин у соціально-економічній системі і ди­ференціації проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, бан­крутства й ін.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової систе­ми чи фінансових можливостях фірми. Це кризи грошового вира­ження економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч чи зітк­ненні інтересів різних соціальних груп чи утворень працівників і роботодавців, профспілок і підприємців працівників різних про­фесій, персоналу і менеджерів.

Політична криза. Це – криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в  управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм [5].

Психологічні кризи також нерідкі в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масовий харак­тер, у виникненні почуття непевності, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільст­ва, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторг­нення нових технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного про­гресу — загострення протиріч між його тенденціями, можливос­тями, наслідками. Наприклад, у даний час переживає явну кризу ідея мирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій і кораблів. З безпосередніх причин виникнення кризи розділяються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умо­вами життя і діяльності людини. До причин таких криз відно­сяться землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи народжують кризи. Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх ви­дах їхнього прояву.

У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізна­вання криз взаємин людини з природою  екологічних. Це кри­зи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини,  виснаження ресурсів, забруднення навко­лишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, зне­вага вимогами законів природної рівноваги.