Плоскі черви

 

2.2. Тип Плоскі  черви (Piathclminthes) 
 

 Плоских  червів відомо близько 7300 видів. Вони зустрічаються у морських і прісних водах, грунті; багато перейшло до паразитичного способу життя. 

 Для тварин, які належать до типу плоских червів, властиві:  

- тришаровість, тобто розвиток екто-, ендо- і мезодерми у ембріонів; 

- наявність  шкірно-м'язового мішка ( покриви тіла зростаються з м'язами);  

- відсутність  порожнини тіла (простір між органами заповнений паренхімою); 

- двобічна (білатеральна) симетрія; 

- форма  тіла стиснена у спинно-черевному  напрямку (дорсовентральному);  

- наявність  розвинених системорганів: м'язової, травної, видільної, нервової і статевої. 

 Із цього  типу можна розглянути два  класи: сисуни (Trematodes) і стьожкові  (Cestoidea), які включають паразитів,  що мають медичне і ветеринарне  значення [10]. 
 

2.2.1 Клас  Сисуни (Tpematodes) 
 

 Клас  налічує близько 3 тис. видів.  Усі сисуни —паразитичні організми. За будовою вони подібні до війчастих червів (планарій), а відмінності їх у основному пов'язані з паразитичним способом життя. Для сисунів властиві складні життєві цикли. Статевозріла гермафродитна стадія сисунів називається маритою. Тіло марити сплющене у вигляді листка. Рот розташований на черевному боці переднього кінця тіла і озброєний сильною мускулистою присоскою. Крім цієї присоски існує ще одна на черевному боці, за допомогою якої сисун прикріплюється до організму хазяїна. 

 Стінку тіла складає шкірно-м'язовий мішок, до якого входить тегумент (зовнішній покрив), який зрісся з м'язами, що лежать під ним. Тегумент утворений шаром клітин, які злилися між собою і утворилась загальна маса цитоплазми (синтицій). 

 Ротовий  отвір веде до мускулистої глотки, яка являє собою сильний сисний апарат. За глоткою іде стравохід і звичайно розгалужені кишки, які закінчуються сліпо. 

 Нервова  система розташована у вигляді  навкологлоткового нервового кільця  і трьох пар нервових стовбурів, які відходять від нього. Нервові стовбури зв'язані між собою перемичками, бічні стовбури розвинені краще. Завдяки цьому нервова система нагадує решітку. 

 Видільна  система представлена добре розвиненими розгалуженими протонефридіями. Протонефридії почи­наються в глибині паренхіми клітина ми зірчастої форми, які називають кінцевими, або термінальними. Ці клітини численні. розк.идані у паренхімі усього тіла. Майже усі сисуни — гермафродити. Чоловіча статева система складається із пари сім'яників, двох сім'япроводів, які зливаються у сім'явипорскувальний канал, і копулятивного органа (цируса). Жіноча статева система складна. Яєчник, жовточники, сім'яприймальник відкриваються у оотип, де здійснюються запліднення і остаточне формування запліднених яєць. Із жовточників надходить поживний матеріал для яєць. Сюди ж надходять виділення спеціальних залоз — тілець Меліса. Із оотипу яйця переміщуються у матку і виводяться назовні через статевий отвір, У деяких сисунів запліднення відбувається у сім'яприймальннку. Запліднення звичайно перехресне. Рідше спостерігається самозапліднення. 

 Для сисунів  властиві спеціалізація і спрощення  будови деяких органів, які зумовлені паразитичним способом життя. Спеціалізація проявляється у наявності присосок, шипів, гачків та інших утворів на поверхні тіла, доброму розвитку статевих органів. У проходженні складних життєвих циклів та інтенсивному розмноженні на різних стадіях життєвого циклу. Морфологічна дегенерація (спрощення організації) виражається відсутністю органів чуттів у статево зрілих форм, які є ендопаразитами.Складні життєві цикли сисунів пов'язані з проходженням низки стадій розвитку. На цих стадіях здійснюється статеве розмноження як із заплідненням, так і без нього, тобто партеноге-нетично, що забезпечує величезну кількість потемків, яка необхідна для під­тримання існування виду. Сисуни виникли, мабуть, від війчастих червів, які перейшли до паразитичного способу життя. У людини і свійських тварин паразитує кілька видів сисунів. Хворобу, яка викликається сисунами, називають трематодозом [15]. 

 Печінковий  сисун,абофасціолa (Fasciola hepatica), — збудник фасціольозу. 

 Фасціола  живе у жовчних протоках печінки,  жовчном міхурі, а інколи у  підшлунковій залозі та в інших органах. Марита фасціоли досягає у дов-жину 3—5 см. 

 Фасціола  розвивається із зміною хазяїнів. Остаточними хазяїнами її є  травоїдні ссавці велика і  дрібна рогата худоба, коні, сиплі, кролі тощо). Зрідка фасіїіола зустрічається у людини. Проміжний хазяїн — ставкових малин (Galba truncalula). 

 Яйце  фасніоли починає розпиватися  при потраплянні у воду. У життєвому циклі фасніолн інвазійною (тобто здатного заражати) для проміжного хазяїна стадією служить мірацидій. Худоба найчастіше заражається при поїданні трави на заплавних луках і споживанні води, в якій можуть знаходитись адолескарії. Людина звичай­но заражається через овочі. 

 Фасціоли  впливають на хазяїна механічно.  Продукти їх життєдіяльності  токсичні і мають алергічну  дію. Фас­ціоли заковтують еритроцити, лейкоцити і епітелій жовчних  протоків, чим травмують навколишні  тканини. Прн інтенсивній інвазії  можливі циротичні зміни в  печінці. 

 Лабораторний  діагноз ставиться на підставі знаходження яєць фасціоли у фекаліях. Знання біологічних особливостей і життєвого циклу необхідні для організації боротьби і вироблення раціональних профілактичних заходів. Заходи особистої профілактики: не споживати сиру воду із небезпечних щодо цього водойм; ретельно мити овочі, які використовуються у їжу в сирому вигляді.  

 Ланцетоподібний  сисун (Dicrocoelium lanceatum) — збудник  дикроцеліозу. 

 Ланцетоподібний  сисун паразитує у печінці  великої і дрібної рогатої худоби та деяких інших тварин; дуже рідко зустрічається в людини. 

 Географічне  поширення — повсюдне. 

 Довжина  ланцетоподібного сисуна близько  10 мм, форма тіла ланцетоподібна. Від фасціоли він відрізняється будовою кишок. Яйця цього гельмінта за забарвленням варіюють від жовтавого до темно-брунатного, мають овальну форму, на одному з боків мають маленьку кришечку. 

 Розвиток  відбувається із зміною проміжних  хазяїнів. Остаточні хазяїни—травоїдні  ссавці. Перший проміжний хазяїн — наземні молюски, другий — мурашки. У зовнішнє середовище яйця цього сисуна потрапляють з фекаліями остаточного хазяїна [12].  
 

2.2.2 Клас  Стьожкові черви (Cestoidea) 
 

 Відомо  близько 1800 видів стьожкових червів. Всі вони — облігатні ендопаразити, у статевозрілій стадії паразитують у кишках, їх тіло сплющене у спинночеревному (дорсовентральному) напрямку, має форму стрічки. На передньому кінці знаходиться голівка — сколекс, далі — шийка, потім стробіла, яка складається із члеників — проглотид. 

 Круглястий, або сплющений, сколекс має  органи фіксації, найчастіше у  вигляді чотирьох мускулистих  присосок або двох поздовжніх  присисних щілин — ботрій. У багатьох, крім присосок, на вершині сколекса є ще невеликий хоботок, озброєний віночком або кількома рядами кутикулярних гачків. Відомі органи фіксації й іншого типу. Наявність тих чи інших органів прикріплення і їх кількість характеризують різні види цестод. Нові проглоти-ди відчленовуються від шийки, внаслідок чого раніше утворені проглотили поступово відсуваються назад і в міру дозрівання у них яєць відриваються. 

 Зовні  тіло черв'яка вкрите шкірно-м'язовим мішком. Його поверхневий шар — тегумент — морфологічно подібний до такого у сисунів а функціонально аналогічний слизовій оболонці кишок хребетних. У виявлено ряд травних ферментів. 

 Травна  система відсутня, Цестоди живуть  у кишках хазяїна, де оточені  рідким поживним матеріалом, який во­ни всмоктують осмотично усією поверхнею тіла. Органи, виділення — протонефридії. Нервова система складається з переднього нервового вузла (ганглія), який розташований у сколексі, і двох головних бічних стовбурів, які тягнуться вздовж усього тіла. Органи чуттів, крім органів дотику, відсутні. 

 Запліднення  перехресне, але інколи спостерігається  злиття статевих клітин, які утворюються  у одному і тому ж членику  або різних члениках одного і того ж черв'яка [12]. 

 Ціп’як озброєний (Taenia solium)—збудник теніозу. 

 У стьожковій  стадії — паразит тонкої кишки,  у стадії фіни локалізується  в основному у м'язах. У людини виявляється в очах, центральній нервовій системі. 

 Географічне  поширення — повсюдне. 

 Статевозрілі  форми досягають у довжину  2—3 м. Остаточний хазяїн —  людина. Проміжний хазяїн — свиня,  зрідка людина. Зараження свиней  відбувається при поїданні нечистот, у яких можуть виявитися проглотиди ціп'яка озброєного. Зараження людини відбувається при споживанні в їжу сирої або недостатньо термічно обробленої свинини.  

 Ціп'як неозброєний (Таепіarhynchus saginatus) — збудник теніарінхозу. 

 У стьожковій  стадії паразитує у кишках людини. 

 Географічне  поширення — повсюдне. 

 У статевозрілому  стані ціп'як неозброєний досягає  у довжину 4—7 м.  

 Остаточний  хазяїн - людина, проміжний - велика рогата худоба. 

 За характером  захворювання подібне до теніозу.  Діагноз ставиться при виявленні  лроглотид, які можна виявити  не тільки у фекаліях. Вони  активно виповзають із анального отвору і повзають по тілу й білизні, привертаючи увагу хворого. Яйця цього ціп'яка можна виявити також за допомогою зскрібка з періанальних складок. Фінозна стадія у організмі людини не розвивається. 

 Особиста  гігієна заключається в тому, щоб не їсти сиру або напівсиру яловичину. Заходи громадської профілактики аналогічні таким, як і при теніозі. 

 Ліквідація  теніаринхозу цілком реальна,  оскільки хворі легко виявляються;  е радикальні засоби лікування  і розроблено профілактичні заходи, які полягають у розриванні епідемічного ланцюга. Для уникнення зара­ження худоби проводиться активний вияв хворих серед населення країни. Особливо ретельно обстежуються працівники, які обслуговують тваринництво. Лікування хворих обов'язкове. Здійснюються заходи по санітарному благоустрою населених пунктів. Для запобігання зараженню людей підсилюється ветеринарна експертиза туш на м'ясокомбінатах, бойнях і ринках. Проводиться велика санітарноосвітницька робота [13]. 
 

2.3 Тип Круглі  черви 
 

 Тип Круглі  черви (Nemathelminthes) налічує близько  500 видів круглих червів, які живуть  у різних середовищах: морських і прісних водах, грунті, органічних речовинах, які гниють або бродять. Багато круглих червів пристосувалось до паразитування. Ряд видів цікавлять медиків, бо є паразитами людини. 

 Для тварин, які відносяться до типу круглих  червів, властиві: 1) тришаро-вість, тобто  розвиток екто-, енто- і мезодерми у ембріонів; 2) наявність первинної порожнини тіла і шкірно-м'язового мішка; 3) білатеральна симетрія; 4) видовжене несегментрване тіло, яке на поперечному розрізі круглясте; 5) наявність систем органів — м'язо юі, травної, нервової і статевої; 6) роздільностатевість; 7) поява третього, заднього відділу травної системи і анального отвору. 

 У систематичному відношенні тип круглих червів поділяють на кілька класiiit з яких ми розглянемо тільки основний клас власне круглих червів (нематод). Усі круглі черви, які паразитують у людини, відносяться до цього класу [15]. 
 

2.3.1 Клас  Власне круглі черви (Nematoda)  
 

 Шкірно-м'язовний  мішок нематод утворений кутикулою,  гіподермою і мускулатурою. За  даними Ю. К. Богоявленського,  у типового представника круглих  червів — аскариди людської  — кутикула складається з 10 шарів. Вона виконує функцію  зовнішнього скелета (опори для  м'язів) і захисту від механічних  і хімічних факторів. Гіподерма,  яка розташована під кутикулою, складається із суцільної маси протоплазми: клітини з рідкими ядрами і вакуолями, меж між ними немає (синцитій). Гіподерма пронизана численними фібрилами. У гіподермі активно відбуваються обмінні процеси й інтенсивний біосинтез. Вона є також бар'єром, який затримує шкідливі для гельмінта речовини.