ВСТУП

 

     Однією  з причин нестабільності економіки  України є недосконалість податкового  законодавства. Високі податки є  гальмом ринкових перетворень в  країні, оскільки значна частина доходів  підприємств поглинається під тиском “податкового пресу”. Це в свою чергу  призводить до появи фактів ухилення від сплати податків суб’єктами господарювання або значного заниження оподатковуваних  доходів.

     Однією  з складових податкової системи  України є прямі податки, які  відіграють важливу роль у формуванні дохідної частини бюджету.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і їх розмір залежить від масштабів оподаткування, такий  принцип оподаткування більшістю  економістів вважається найсправедливішим.

     Але на жаль структура податкової системи  України підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і  роботи податкових служб прослідковується поступове зменшення долі прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність є падіння  реальних доходів.

     Застосування  податків, а зокрема прямих є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємовідносини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, із банками, а також із вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи приплив іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий прибуток і прибуток підприємства. За допомогою податків держава одержує у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному забезпеченню, що змінюють розподіл доходів. Система оподаткування визначає кінцевий розподіл доходів в суспільстві.

     Проблемам прямого оподаткування присвячена велика кількість публікацій як в  наукових виданнях так і у періодичних, над ними працюють такі економісти як Василик О.Ю., Опарін В.М., Суторміна В.М.

     Контрольна  робота складається з трьох розділів. Перший розділ містить теоретичні засади прямого оподаткування, особливості і специфіку його розвитку в Україні.

     У другому розділі (основному), розглядаються прямі податки їх суть та види, методи формування надходжень до держави, аналізується питання прямого оподаткування в Україні.

     В третьому розділі розглядаються проблеми та напрямки вдосконалення системи прямого оподаткування .

     При написанні контрольної роботи широко використовувалися законодавчі і нормативні акти, наукова і періодична література з питань розвитку податкової системи в нашій країні, а також статистичні матеріали в сфері оподаткування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ 
 

         Податки існують у людському суспільстві давно, але для народу немає більш важкої процедури, ніж сплата податків. Надмірно високі ставки податків – це завжди обов’язкова бідність, занепад господарства. Там, де великі податки, не може бути мови про волю і людську гідність, творчу працю, забезпечене майбутнє. Великі податки були причиною багатьох конфліктів, кровопролитних війн, занепаду цілих цивілізацій.

     Класифікація  податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним  змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних  структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

     За  формою оподаткування всі податки  поділяються на дві групи:

1. Прямі.
2. Непрямі.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування.

     Прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, легше контролювати надходження, з  їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. Багато хто вважає, що вони справедливіші, залежать від величини доходу платників податку, в той  час, коли непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену  долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

     За  економічним змістом об’єкта  оподаткування податки поділяються  на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.

     Безпосередніми  об’єктами оподаткування є заробітна  плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються не при отриманні доходів, а при  їх використанні. Вони справляються у  формі непрямих податків. Податки  на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від  податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

     Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються  на загальнодержавні та місцеві.

     Загальнодержавні  податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно  від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної  системи загальнодержавні податки  поділяють на три групи: доходи Державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між Державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної  системи може мати нормативний характер, наперед установлений законодавчими  актами, а може відбуватись у формі  бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів проводяться за щорічними диференційованими нормативами  залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

     Місцеві податки встановлюються місцевими  органами влади та управління. Можливі  різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавок визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень.

     По-друге, введення місцевих податків за переліком  встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими  органами. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з  боку центральної влади.

     Фіскальна функція є основою у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна  отримувати не просто достатньо податків, але головне – надійних. Податкові  надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися  в регіональному розрізі.

     Податки, як уже зазначалося, характеризуються рухом вартості від юридичних  і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів  платника. Причому об’єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога  меншу суму, що може досягтись як за рахунок зменшення обсягів  об’єкта оподаткування, так і  вибору пільгових, щодо оподаткування  умов діяльності. Таким чином в  сутності кожного податку закладена  регулююча функція. Вона, як і фіскальна  функція, характеризує їх суспільне  призначення. Суть регулюючої функції  полягає у впливі податків на різні  сторони діяльності їх платників. Оскільки регулююча функція податків є  об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом  з тим держава може свідомо  використовувати їх з метою регулювання  нових пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована політика можлива тільки завдяки  об’єктивно властивій податкам регулюючій функції.

     Використання  податків як фінансових регуляторів  – дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного – все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно  змінити суть впливу податку: зробити  його прямо протилежним щодо передбачуваного.

     Принцип сплати податків в залежності від  платника породив систему прогресивного, пропорційного і регресивного оподаткування. На практиці зустрічаються усі три  види оподаткування, соціальні наслідки яких зовсім протилежні.

     Саме  більшість податків частіше за все  розраховуються по прогресивній шкалі, тобто на перший погляд відповідають принципу соціальної справедливості. Однак саме ці податки як правило  стають предметом політичної боротьби. По мірі вдосконалення і підвищення гнучкості податкової системи державні органи самі всі частіше надають  окремим верствам населення податкові  пільги в цілях поліпшення соціальної нерівності.

     Часто податкові пільги надаються малим  і середнім підприємцям, особливо тим, які вперше починають самостійну справу, фермерам, але ці по даткові  пільги носять вже не тільки соціальний, але й регулюючий характер.

     Реалізація  функцій, які виконують податки, зокрема й прямі, безпосередньо  пов’язані з тими принципами, що закладені в них.

     Світовий  досвід підтверджує, що існують різні  фінансові способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові і неподаткові. Однак, на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність.

     Отже, в умовах перехідної економіки фіскальний і регулятивний потенціал податкової діяльності, на їхню думку, повною мірою  можна використовувати у тому разі, коли вона здійснюватиметься  на таких основних принципах як:

     - наукова обґрунтованість політики  доходів;

     - пріоритетність прямого оподаткування;

     - активне використання податкових методів регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки;

     - інвестиційна і соціальна спрямованість;

     - диференційоване застосування податкових  ставок;

     - надання податкових пільг тільки  на визначені цілі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  ІІ. ПРЯМЕ ОПОДАТКУВАННЯ ЙОГО ВИДИ ТА РОЛЬ У ДОХІДНІЙ ЧАСТИНІ БЮДЖЕТУ.

Прямі податки їх суть та види

 

     Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо  на доходи і майно платників і  сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.

     Види  прямих податків, їх платники, розмір та порядок стягнення встановлюються в законодавчому порядку.

     Нині  в Україні встановлені такі види прямих податків:

• на прибуток підприємств;
• податок з доходів фізичних осіб;
• плата (податок) на землю;
• з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
• фіксований податок та ін.

Розглянемо  деякі з них докладніше.

    Податок на прибуток.  Балансовий прибуток підприємства-це загальна сума його прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції(робіт, послуг) , в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, не матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій.

     Платники  податків:

• Суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки(крім Національного банку України і його установ, за винятком госпрозрахункових закладів), які є юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.
• Національний банк України і його установи(за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України. У структурі податкових систем більшості розвинених країн світу важливе місце належить особистому прибутковому податку.