Відповідач як суб’єкт цивільно правових відносин , його процесуальна правоздатність і дієздатність

Розділ1. Відповідач як суб’єкт  цивільно правових відносин , його

процесуальна  правоздатність і  дієздатність 

      Одною із сторін у цивільному процесі є  відповідач. Ним можуть бути фізичні  і юридичні особи, а також держава.

      Відповідач - це особа, яка за заявою позивача або іншого ініціатора процесу залучається судом до участі у справі для визначення підстав покладання на неї обов'язку щодо поновлення суб'єктивного права позивача, яке зазнало посягань. Причому, якщо для залучення до участі у справі позивача необхідна його згода, то згода відповідача не вимагається. Конкретна вказівка на відповідача є обов'язком позивача чи Іншого Ініціатора процесу. Відповідач легітимізується у позовній заяві до суду, і якщо такої вказівки немає, то суддя, приймаючи заяву, повинен постановити ухвалу про залишення її без руху і надати строк для усунення недоліків. Якщо заявник немає відомостей про особу порушника свого права, справа не може бути порушена. Відповідно до ст. 78 ЦПК України, якщо місце перебування відповідача у справах за позовами про стягнення аліментів або відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд своєю ухвалою оголошує розшук, який проводиться державним коштом органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення на відповідача рішенням суду.

      Відповідач - це особа, яка притягується до відповіді  по позову, оскільки на нього не вказується в позові як на порушника. В багатьох випадках причиною пред'явленого позову являється дія чи бездіяльність  самого відповідача (несплата боргу в установлений термін, оспорювання права авторства, завдання шкоди та ін.). Однак в окремих випадках відповідач може сам ніяких дій, обмежуючи права і інтереси позивача, не завдавати (володілець джерела підвищеної небезпеки, неповнолітній спадкоємець, до якого пред'явлений позов про визнання заповіту недійсним), але об'єктивно відмовити суб'єкту спірних матеріальних правовідносин на так званих підставах пасивної сторони.

      Відповідач, як сторона у цивільному процесі, повинен володіти цивільно процесуальною правоздатністю та дієздатністю. Цивільна процесуальна правоздатність - це встановлена законом можливість мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Якщо відповідач являється юридичною особою то процесуальна правоздатність виникає з моменту її створення, а зупинення дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності [13].

      Цивільна  процесуальна дієздатність - це здатність  особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК України). Цивільна процесуальна дієздатність фізичних осіб настає в повному обсязі з досягненням повноліття, тобто з 18 років. Юридична особа, відповідач, має процесуальну дієздатність з моменту виникнення. Процесуальні права й обов'язки юридичної особи здійснюються її органами безпосередньо або через представників (ст. 38 ЦПК України). У новому ЦПК України розширенні можливості цивільної процесуальної дієздатності неповнолітніх, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також особа, якій у порядку, встановленому цивільно-процесуальним законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ст. 29 ЦПК України).

      Ознаки  відповідача, які відрізняють його від інших суб'єктів цивільних  процесуальних правовідносин взагалі  та осіб, які беруть участь у справі, зокрема, є такі:

• залучається судом до участі у справі;
• на думку відповідача позивач є порушником його права;

      Однак відповідачу, як стороні цивільного процесу, притаманні спільні з позивачем  ознаки, а саме:

• сторони - це обов'язкові учасники цивільного процесу у справах позовного провадження;
• дійсні або гадані сторона матеріально правових відносин;
• юридична заінтересованість сторін має особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, та процесуальною заінтересованістю;
• справа (процес) ведеться від імені сторін, тобто позивача.відповідача; сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;
• сторони несуть судові витрати.

      2. Процесуальні права  та обов'язки відповідача 

      Для забезпечення виконання процесуальних  функцій відповідач наділяється  чисельними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:

1. Права, які характеризують повноваження на відкриття провадження у справі - право на пред'явлення зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України), вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його ухвалив (статті 219-221 ЦПК України); права на апеляційного та касаційного оскарження судових рішень і ухвал (статті 292, 324 ЦПК України), про перегляд рішень, що набрали законної сили, за винятковими і ново виявленими обставинами (статті 353, 362 ЦПК України);
2. Права на зміни у позовному спорі - права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладання мирової угоди.

      Визнання  позову - заявлена відповідачем згода  з позовними вимогами, яка як правило, тягне за собою винесення рішення про задоволення позову. Мотивами визнання позову можуть бути необґрунтовані заперечення відповідача і переконання в справедливості вимог відповідача, повністю чи частково відмова відповідача від приналежного йому суб'єктивного права на користь позивача, небажання продовжувати спір.

      Визнання  позову відповідачем припиняє матеріально-правовий спір з позивачем, забезпечуючи позивачу виграш процесу.

      Визнання  позову буває різним по формі і  змісту. По формі це: або окрема заява  відповідача, підшивається до матеріалів справи, або запис в протоколі судового засіданні, затверджується підписом відповідача. По змісту воно може бути повним чи частковим.

      При частковому визнанні позову матеріально-правовий спір зберігається в тій частині  вимог позивача, яка відкидається відповідачем.

      Просте  визнання - згода з пред'явленим  позовом без будь-яких застережень.

      Суд вправі не прийняти визнання позову, якщо воно суперечить закону або порушує  права і охоронювані інтереси інпшх осіб. Визнання позову оцінюється судом в сукупності зі всіма, наявними в справі матеріалами із врахуванням з'ясованих в судовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадку не зупиняється, справа розглядається по суті з ухваленим рішення. В судовому рішенні повинна міститься оцінка визнання позову. Свою незгоду з визнанням позову суд повинен мотивувати.

      Мирова  угода — розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню матеріально-правового  спору на взаємоприйнятних умовах І  припинення розпочатої судом справи. Зустрічне волевиявлення сторін базується при цьому на взаємних поступках, оскільки вони самі визначають об'єм суб'єктивних прав. Мирову угоду можуть укладати сторони тих матеріально правових відносин, з приводу яких виник спір, що розглядається судом. Це й позивач, відповідач і треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору.

      Детальніше  роз'яснення по питанню вирішення  судом всіх моментів, пов'язаних з  мировою угодою, подано в постанові  № 10 Пленуму Верховного Суду СРСР від 1 грудня 1983 р.

      Умови мирової угоди можуть бути викладені  в окремому спільному 
документі сторін, адресованому суду. Ця згода підшивається до матеріалів, 
про що робиться відмітка в протоколі судового засідання. Якщо сторони 
укладають мирову угоду, знаходячись в залі судового засідання, умови 
згоди заносяться в протокол судового засідання; позивач і відповідач повинні 
підписати його. Суд чи суддя, що розглядає справу роз'яснює сторонам 
наслідки укладення мирової угоди, про що також робиться запис в протоколі судового засідання.

      Відмовляючи в визнанні мирової угоди, суд чи суддя постановляє ухвалу, в якій викладаються мотиви відмови. У цьому випадку справа повинна бути розглянута по суті з винесенням рішення. Справа по такому позову не може бути почата знову.[7]

3. Права на подання та витребування доказів та участь у їх дослідженні - права сторін подати до суду свої пояснення, подавати письмові та речові докази (статті 27, 176 ЦПК України), вимагати залучення у справу свідків та призначення експертизи (статті 130, 143 ЦПК України). При розгляді справи - ставити питання один одному, свідкам, експертам (статті 180, 182, 189, 190 ЦПК України); знайомитись з письмовими та речовими доказами, брати участь у їх огляді на місці (140 ЦПК України). Відповідач має право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 27 ЦПК України);
4. Права, пов'язанні із залученням до справи усіх заінтересованих осіб - права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органи держави, органи місцевого самоврядування (статті 63, 45, 130 ЦПК України);
5. Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи І виконання судових постанов - права заявити клопотання про відводи суддів (ст. 20 ЦПК України), експертів, перекладача, спеціаліста і секретаря судового засідання (ст. 22 ЦПК України);

      6. Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і у 
здійсненні окремих процесуальних дій у суді першої інстанції, у провадженні 
справи в апеляційній і касаційній інстанціях та стадіях перегляду справи за 
ново виявленими і винятковими обставинами (статті 130, 135, 158, 304, 333,

      365 ЦПК України); на особисту участь і введення справи або за участю через представника (ст. 38 ЦПК України), на пояснення, заяви і виступи у суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 7 ЦПК України); на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 74 ЦПК України);

      7. Інші права, що забезпечують  захист у процесі по справі: вибір підсудності (статті ПО, 112 ЦПК України), забезпечення доказів  і позову (статті 133, 151 ЦПК України), приєднання до апеляційної та  касаційної скарги (статті 299, 329 ЦПК  України), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 17 ЦПК України) та ін.

      Права можна також класифікувати залежно  від змісту реалізованих у них  принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін.

      Також на відповідача покладаються процесуальні обов'язки -спеціальні та загальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст. 27 ЦПК України). Спеціальні - у виконанні певних процесуальних дій: повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 77 ЦПК України) тощо. 
 

      Процесуальні  права та обов’язки  сторін.

        Закон встановлює, що сторони  користуються рівними процесуальними  правами (ч.3 ст. 99 ЦПК). Відповідно  вони несуть і рівні процесуальні  обов’язки. Всі процесуальні права сторін випливають із установленого ст. 55 Конституції права на судовий захист. Вся  система цивільного   судового провадження являється по-суті конкретизацією цього конституційного положення, реальним механізмом  його здійснення.

      Процесуальні  права сторін різноманітні, і в  даному випадку необхідно  зроьити  їх загальний огляд. Сторони, перш за все   володіють правом на безпосередню участь в справі. Вони вправі брати  участь у всіх судових засіданнях по справі, присутні при здійсненні процесуальних дій, знайомитись з матеріалами справами, робити виписки з них, робити копії. Сторони мають право попередньо оцініювати неупередженість членів суду їм надано право заявлення відводів. Сторони, являється матеріально зацікавленими особами, можуть самостійно визначати об’єм захисту своїх прав та інтересів, а також вносить, зміни в заявлених вимогах. Так, позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов. Між сторонами може бути заключена мирова угода. Позивач може змінити, основу та предмет позову і т. д. А тепер розглянемо права  і обов’язки сторін детальніше.

        Широту права сторін по використанню  процесуальних засобів судового  захисту. Сторони мають право  пред’являти докази і брати  участь у дослідженні, задавати  питання  іншим особам, які беруть участь в справі, а також свідкам і експертам, заявляти різні клопотання, представляти свої доводи і заперечувати на доводи протилежні сторони. Відповідач має право крім заперечення на позов використовувати в якості захисту зустрічний позов.

      Сторони мають право  перевірки законності і обгрунтованості рішення. Вони можуть оскаржити рішення в касаційному  порядку, порушувати питання про  його перегляду по нововиявленим  обставинами про перегляд рішення  в порядку нагляду.  Кінцева  реалізація рішення (його виконання) залежить від здійснення сторонами їх права вимагати примусового виконання рішення.