Органiзованна злочиннiсть

Слід зазначити, що, так би мовити, «набір» ознак може бути різним залежно від того, який вид організованої злочинності розглядається. Так, з переконливістю можна стверджувати, що така ознака, як озброєність, абсолютно не притаманна чисто білокомірцевій організованій злочинності. І навпаки, ознака відмивання «брудних» грошей більшою мірою притаманно першому виду організованої злочинності, а для другого та третього є необов’язковою. Однак існує «набір» ознак, які є обов’язковими для всіх видів.

З кримінально-правової точки зору злочинній організації притаманні такі ознаки.

1. Наявність в організації  не менше п’яти осіб (кількісна,  або об’єктивна ознака). Може  одразу виникнути питання, чому  саме п’ять, а не три, не  сім, не десять. При тому, що  норма вказує на три. Цей  показник виводиться з розрахунку мінімальної кількості, членів організації, необхідної для зайняття «посад» у структурі організованого злочинного об’єднання, без яких неможливо вважати таку групу як злочинна організація – керівник, радник, керівник загону, бойовик, особа, що здійснює функції внутрішньої безпеки. Як свідчать результати аналізу діяльності організованих злочинних організацій, їх кількість, як правило, перевищує 10 осіб. В останні часи все більше і більше реєструється злочинних організацій з кількістю, яка перевищує 100 осіб, а в лавах найбільших з них кількість досягає 300-500 членів (за даними МВС Росії, чисельність «солнцевського» угрупування в Москві становить близько 350 осіб, а «чеченського» - перевищує 500). [15; ст. 70]

2. Наявність попередньої домовленості на здійснення злочинної діяльності.

Разом з тим вбачається, що для злочинної організації, крім загальної попередньої змови  на вчинення злочинів, свідомістю співучасників (членів ЗО) повинен обов’язково  охоплюватись факт їх участі саме в  злочинній організації.

3. Стійкість. Злочинна  організація утворюється для  вчинення низки злочинів і  характеризується наявністю тісних  зв’язків між особами, що входять  до її складу.

В зв’язку з цим  не можна погодитись з позицією Верховного Суду України, яка висловлена, в постанові №12 від 25.12.1992р. «про можливість створення злочинної організації з метою вчинення лише одного злочину».

Особливістю цієї форми  співучасті саме і полягає в тому, що утворюється і діє організація  – найвища форма злочинної  співучасті.

4. Озброєність. З кримінологічної  точки зору – рівень озброєності  злочинної організації, як правило,  набагато вищий, аніж у банди.  Численні збройні конфлікти на  території колишнього СРСР, практична  відсутність жорсткого контролю  на кордонах, розширення міжнародних злочинних зв’язків призвели до підвищення рівня озброєння злочинців і, насамперед, членів злочинних організацій. Про це свідчить чимало публікацій як у вітчизняній пресі, так і в зарубіжних виданнях.

5. Структурність (розподіл  ролей). Ця ознака – чи не найголовніша для визначення злочинної організації.

Загальновідома схема  злочинної організації – це пірамідальна структура. [16; ст. 24]

На верхівці якої перебуває  керівник («дон», «батько»). Керівництво  організацією він здійснює за допомогою  свого радника, який контактує з керівниками загонів («капітанами», «бригадирами»). У підпорядкуванні останніх можуть бути керівники груп («лейтенанти»). Вони безпосередньо керують діяльністю рядових членів угруповання («биків», «торпед»). Діяльність груп, як правило, спеціалізована – одні займаються вимаганням, другі – наркобізнесом, треті – торгівлею зброї і т. п. У найбільш організованих угрупованнях утворюються спеціальні групи, обов’язком яких є виконання вироків. У структурі злочинних організацій обов’язково створюється підрозділ для забезпечення внутрішньої охорони, а також ведення розвідки та контррозвідки. [6]

Завдяки такій структурі  така підформа досягає високого рівня  організацій та конспірації. Ієрархічність  побудови злочинних організацій  приводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що зумовлює надзвичайні труднощі в питаннях притягнення до кримінальної відповідальності представників керівного ядра організованої групи.

6. Наявність спеціальної  мети об’єднання, якою є вчинення особливо тяжких і тяжких злочинів. Це абсолютно не виключає можливості вчинення членами злочинних організацій і менш тяжких злочинів, що, однак, може здійснюватись вже паралельно після утворення організації. Спеціальна мета створення злочинної організації може полягати і в керівництві або координації злочинної діяльності інших членів злочинної організації, забезпеченні функціонування як безпосередньо цієї організації, так і інших злочинних організацій.

Комплекс кримінально-правових ознак не дає повного уявлення про характеристику злочинних організацій. Для повноти слід розглянути і кримінологічні характеристики, що діють у комплексі із кримінально-правовими. До речі, Пленум Верховного Суду, визначаючи ознаки злочинної організації, основну увагу приділив саме кримінологічним її ознакам.

Кримінологічні ознаки організованої злочинності фіксуються як структурні особливості, так і  якісні їх характеристики.

1. Високий рівень зв’язків  з корумпованою частиною працівників  органів державної влади, управління, правоохоронних органів. Фактично діяльність злочинної організації неможлива без наявності цього виду зв’язків. Саме представники цієї групи утворюють так звану Структуру зовнішньої безпеки та забезпечення розвитку легального бізнесу. [5]

2. Регіональний контроль. На початку зародження організованої злочинності ця ознака не проявляла себе так яскраво, як зараз. З набранням сили злочинні організації роблять все більш активні спроби захопити владу над новими територіями, сферами впливу. Це призводить до постійних збройних сутичок, оскільки ні одна група добровільно не передасть іншій територію або сферу впливу, що нею контролюється

3. Наявність загальних  правил поведінки. Ця ознака  фактично повинна розглядатись  у ширшому аспекті і включати  в себе існування спільної внутрігрупової мови – сленгу, прийнятого членам групи.

Загальні правила поведінки  розробляються керівництвом групи  і включають у себе правила  внутрішнього та зовнішнього спілкування  членів угрупування, передусім, вони, регулюють  систему субординації всередині групи. При цьому чим вищий рівень організованості, тим суворішими стають ці правила. З часом вони перетворюються на систему повного підпорядкування членів угруповання – і всіх – керівникові.

4. Вербування нових  членів. Ця ознака пов’язана з  потребою постійного впливу злочинної організації, заміни членів, які вибувають як внаслідок «війн», так і в результаті діяльності правоохоронних органів.

5. Тісний зв’язок з  верхівкою традиційної злочинності.  Фактично слід вести мову не  просто про зв’язок, а про злиття верхівки традиційної злочинності з організованою злочинністю про це свідчать численні приклади. Як правило, в усіх відомих організованих злочинних угрупованнях можна знайти «вора в законі».

6. Масштабний характер  злочинної діяльності. На цьому  етапі розвитку організованої злочинності більш справедливо вже вести мову про міжрегіональний і про міжнародний характер діяльності організованої злочинності. Скажімо, представники національних злочинних організацій давно проникли в Польщу, Словаччину, Чехію, Угорщину. Достовірно відомо, що національна організована злочинність не тільки тісно співпрацює з такими відомими організаціями, як «Коза ностра», «Тріади», Сицилійська мафія, Колумбійські наркокартелі та ін., а й успішно конкурує з ними в боротьбі за сфери впливу та ринки. [15; ст. 94]

Однак існує і зворотний  бік цієї проблеми – вторгнення в Україну злочинних організацій  з інших країни. Насамперед, це емісари  угруповань з кавказької діаспори контролюють  в Україні ігровий, наркотичний  бізнес, торгівлею зброєю. [16; ст. 44]

7. Політизація злочинної  діяльності, тобто встановлення  організованими злочинними угрупованнями  таких відносин з політичними  партіями чи окремими політичними  діячами, які б давали реальну  можливість впливати на процеси  прийняття політичних рішень.

8. Проникнення в легальний  бізнес, встановлення контролю над  банківсько-комерційною діяльністю. Сучасні організовані злочинні  угруповання в абсолютній більшості  прикривають своєю діяльністю  різноманітними легальними формами  господарських об’єднань. Найвищі прибутки досягаються у сфері обігу грошей, а звідси намагання мафії встановити контроль над банками.

9. Легалізація («відмивання») капіталу, накопиченого злочинним  шляхом. Ця ознака притаманна  злочинній організації на будь-якій  стадії її розвитку.

10. Встановлення контролю  над засобами масової інформації. Ця діяльність належить до  сфери ідеологічної підтримки  існування організованої злочинності  і виконує, як і будь-яка  ідеологічна діяльність надзвичайно  важливу роль.

Отже, можна сказати, що запропонований перелік ознак злочинної організації не претендує на завершеність. Можуть бути виділені й інші ознаки цього явища. Головне полягає в тому, що вони повинні знайти своє більш чітке закріплення в кримінальному законі для одноманітності його застосування.

5. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників злочинної організації чи організованої групи

Правила класифікації діянь  учасників злочинної організації  і організованої групи залежно  від виду співучасників – є  він організатором чи іншим учасником таких об’єднань.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 кримінального кодексу України  організатор злочинної організації  групи підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною  організацією, групою, якщо вони охоплювались його умислом. Такими, що вчинені злочинною організацією, і організованою групою слід визнавати злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів, або хоча б одним із них.

Об’єктивним критерієм  інкримінування організатору злочинів, вчинених членами організації, групи виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цієї злочинної організації, і групи керівництва чи забезпечення її злочинної діяльності.

Суб’єктивним критерієм  інкримінування є усвідомлення організатором  злочинного характеру діяльності членів таких об’єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльністю ними була здійснена, тобто стосовно вчинюваних членами вказаної організації злочинів умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним виходить за рамки умислу організації. [3]

На відміну від організатора інші учасники злочинної групи, організації  не несуть відповідальності за всі  злочини, вчинені таким об’єднанням, навіть за умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. У цьому виявляється принцип індивідуальної відповідальності.

Діяння організатора, а також інших членів злочинної  організації, групи у випадках, коли та організація, група передбачена  в законі як ознака конкретного злочину, слід кваліфікувати за відповідною  статтею (частиною статті) особливої  частини КК без посилань на ст. 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За таким правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійснюється і тоді, коли організація керування злочинною організацією, групою участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад злочину, у тому числі кваліфікований.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття  діяльності злочинної організації  чи групи законодавством України, яке  визначає умови діяльності по боротьбі із злочинністю (закони України «Про організаційно-правооперативно-розшукову діяльність»), передбачає як один з методів здійснення цієї діяльності використання гласних і негласних, штатних і позаштатних працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованої злочинністю, а також членів організованих злочинних груп, формувань, притягнути до співпраці спецпідрозділами по боротьбі з організованою злочинністю. [5]

Зрозуміло, що при виконанні  завдань, що ставилися перед ними у зв’язку із розкриттям діяльності організації злочинної, групи ці особи можуть бути поставлені в ситуацію, коли вони своїми діями повинні заподіювати шкоду об’єктам кримінально-правової охорони. Зважаючи на це КК України (ст. 43 ч.1) встановив, що: «1. не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в злочинній організації чи групі з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності». [

Межі відповідальності даної категорії осіб визначаються ч. ч. 2 та 3 ст.43 КК.

«2. особа зазначена  в частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі злочинної групи, організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з  насильством над потерпіли, або тяжкого злочину вчиненого умисно і пов’язаного з сприянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. [8; ст.10]

3. Особа, яка вчинила  злочин, що передбачений частиною  другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення вола, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин».

Вказана норма суттєво  розширює арсенал можливостей спецпідрозділів по боротьбі з одним з найнебезпечніших видів злочинності. Разом з цим вбачається доцільним розширення правил, передбачених цією кримінально-правовою нормою, на всі випадки залучення гласних і негласних працівників правоохоронних органів до вирішення завдань по боротьбі зі злочинністю.

Створення організованої  групи у випадках, не передбачених статтями Особливої частини КК, тягне  кримінальну відповідальність за готування  до тих злочинів, для вчинення яких вона була створена.

Отже, кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка  вчинила злочин, державного осуду, а  також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком  суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.