Склад злочину

    Додатковий  факультативний об'єкт на відміну  від додаткового обов'язкового не має суттєвого значення для кваліфікації діяння за нормою права, що передбачає його ознаки. При кваліфікації діяння за даною статтею закону цей об'єкт  або є, або відсутній; може мати значення або як кваліфікуюча ознака, що обтяжує  відповідальність (наприклад, грабіж, поєднаний з насильством, що не є  небезпечним для життя чи здоров'я  потерпілого), або як альтернативна  обставина (наприклад, необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки).

До факультативних ознак складу належить і предмет  злочину Він має велике значення для кваліфікації, якщо на це є пряма  вказівка в диспозиції статті КК.

    Так, в залежності від ознак предмета діяння може бути віднесене до злочинів проти власності (наприклад, при  розкраданні грошей) або до злочинів проти громадської безпеки і  народного здоров'я (наприклад, при  розкраданні вогнепальної зброї  чи наркотичних засобів).

До обов'язкових  ознак, що характеризують об'єктивну  сторону складу, належать також такі, як суспільне небезпечне діяння (дія  чи бездіяльність), певний, вказаний в  законі результат (тобто злочинний  наслідок) і причинний зв'язок між  ними. Законодавча характеристика цих  компонентів завжди міститься у  матеріальних складах злочинів. У  формальних складах злочинів мас  місце характеристика лише суспільно  небезпечного діяння.

Факультативними ознаками об'єктивної сторони є місце, час, спосіб, обставини вчинення злочину. Вони враховуються при кваліфікації вчиненого лише у випадках, прямо  передбачених у законі.

    Так, кваліфікація розкрадань провадиться  в залежності від способу їх вчинення — таємно, відкрито, шляхом насильства. обману, привласнення, розтрати або  зловживання службовим становищем. Викрадення ж на полі бою речей, що знаходяться при вбитих і поранених, кваліфікується як мародерство, а не як злочин проти власності.

До обов'язкових  ознак суб'єктивної сторони складу злочину належать ознаки, які характеризують вину у формі умислу або необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий, необережність — на злочинну самовпевненість  і злочинну недбалість. Факультативними  ознаками тут є мотив і мета. Так, в основі більшості злочинів проти власності лежать корисливий мотив і корислива мета. Відсутність  корисливих мотивів і корисливої мети при заволодінні майном може свідчити про відсутність злочину проти власності і необхідності кваліфікувати діяння за ознаками інших складів злочинів.

До обов'язкових  ознак суб'єкта злочину належать вік і осудність фізичної особи, дії котрої належить кваліфікувати.

Факультативними вважаються ознаки спеціального суб'єкта, в тому числі повторність вчинення особою злочину і вчинення злочину  особливо небезпечним рецидивістом.

У кримінальному  кодексі немає загального визначення спеціального суб'єкта злочину. Законодавець вказує його ознаки лише щодо двох груп злочинів: посадових і військових. Одночасно до формул окремих складів  злочину включені ознаки, які повинен  мати лише суб'єкт даного конкретного  злочину. Так, виконавцем розкрадання  шляхом привласнення, розтрати або  зловживання службовим становищем може бути тільки особа, котрій майно  було ввірене або знаходилось  в її оперативно-господарському управлінні. 

Розділ 2. Структура складу злочину.

2.1. Об’єкт злочину.

Одним з головних аспектів існуючої нині вітчизняної концепції об'єкта злочину  є питання про його поняття. У  цьому плані характерно, з одного боку, те, що протягом кількох десятиліть майже у всіх роботах, так чи інакше розглядають дане питання, одностайно проводиться думка, згідно з якою об'єктом злочину слід визнавати  певні суспільні відносини, і  тільки вони. Посилаючись на законодавство  і загальне визнання в літературі, багато авторів підкреслюють принципову значимість такого роду уявлень про  об'єкт злочину, їх важливість для  правильного з'ясування соціальної сутності та суспільної небезпеки будь-якого  злочинного посягання. Що ж до іншої  сторони аналізованої концепції, то тут примітні два моменти. По-перше, автори орієнтуються на досить різну  інтерпретацію самих суспільних відносин. Причому найбільш істотна відмінність полягає не в тому, що суспільні відносини характеризуються як щось, що розкриває те положення людини в суспільстві (його статус), ту його фактичну поведінку, ті інтереси людей і т. д., а в тому, що нерідко під суспільними відносинами розуміють будь-які соціальні зв'язки між людьми, в тому числі і конкретні, індивідуальні, в той час як є чимало робіт, в яких суспільні відносини пов'язують лише з типовими, стійкими зв'язками. По-друге, якої б позиції дотримувався той чи інший автор у трактуванні суспільних відносин як об'єкт злочину, вона рідко знаходить своє підтвердження при аналізі окремих складів злочинів, бо виявляється, що їх об'єктом виступають: «Суспільний і державний лад», «зовнішня безпека», «особистість», «життя і здоров'я людини», «права і свободи громадянина», «статева свобода (або недоторканність) жінки», «діяльність державного апарату», «інтереси правосуддя » та інші, тобто те, що саме по собі не можна назвати суспільним ставленням. Якщо, проте, ні у вихідному (в розумінні суспільних відносин), ні в конкретному (при характеристиці окремих складів злочинів) до цих пір немає достатньої ясності, то цілком закономірно виникає питання: чому саме суспільні відносини повинні бути визнані об'єктом всякого злочину?

Якщо  вникнути в логіку міркування тих, хто  бачить в об'єкті злочину суспільні  відносини, то неважко виявити дві  вихідні посилки: а) об'єктом посягання  може бути визнано лише те, чому злочин заподіює або може заподіяти шкоду. Те явище, якому злочином не може бути завдано шкоди, не потребує охорони, б) будь-який злочин завдає чи створює  загрозу завдання шкоди саме суспільним відносинам, а не чому-небудь іншому (нормам права, правовому благу, майну  і т. п.). Обгрунтованість зробленого висновку навряд чи викликала б будь-які  заперечення, будь кожна з цих  посилок вірною. Але справа в тому і полягає, що обидві вони потребують суттєвих уточнень, бо в недостатній  мірі враховують смислове значення, в  одному випадку - категорії «об'єкт», в іншому - терміна «шкоду».

    Витоки  перерахованих неточностей у  вихідних логічних посилках ідеї «об'єкт  злочину є суспільні відносини» потрібно шукати не у вирішенні питання  про поняття суспільних відносин та зміст її елементів, а в самій  ідеї про визнання відносини об'єктом  злочину. Звичайно, як і багато інших  наукових галузі знань, кримінальне  право не може обійтися без використання категорії «суспільні відносини», проте  зовсім не тому, що всякий злочин посягає  на нього і тільки на нього, а тому, що, здійснюючи злочин, винний тим самим  вступає у відносини з іншими людьми, інакше кажучи, Певним чином  ставиться до них. Тільки в цьому  випадку з'являється можливість не тільки дати цілісну характеристику злочину, а й сформулювати відповідне їй поняття об'єкта злочину.

Отже, оскільки кожен злочин є відношення особи  до людей, то на цій підставі можна  констатувати, що об'єкт злочину  є не саме суспільні відносини, а  лише одна його сторона. З цієї точки  зору не можна визнати обгрунтованим уявлення про об'єкт посягання, яке виводить її за рамки складу злочину. Предмет суспільних відносин може бути визнаний предметом злочину тільки за умови, що цінності, з приводу яких складається відношення, по-перше, піддаються злочинному впливу в процесі посягання, в результаті чого будь-кому заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди, і по-друге, в силу цього вони поставлені під кримінально-правову охорону. З позицій КК України в найбільш загальному вигляді до цінностей, поставленим під кримінально-правову охорону, відносяться права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний лад, мир і безпека людства.

Об'єкт  злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості  на заподіяння шкоди в сфері відповідних  суспільних відносин що охороняється кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочинами є: 1) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під  охорону, кримінального закону; 2) тяжкість заподіяної злочином шкоди в сфері  цих суспільних відносин; 3) предмет, матеріальна річ, злочинним шляхом на яку заподіюється суспільне небезпечно щодо в сфері тих суспільних відносин ,що існують з приводу цієї речі .

    Ці  три ознаки є обов'язковими, ознаками об'єкта злочину:

1. Загальний  об'єкт злочину – всі суспільні  відносини прийняті під охорону  кримінального права.

2. Родовий  об'єкт злочину – сукупність  однорідних суспільних відносин  що охороняються кримінальним  правом.

3. Видовий  об'єкт злочину – сукупність  суспільних відносин одного виду, що охороняється кримінальним  законом.

4. Безпосередній  об’єкт злочину – конкретне  суспільне відношення в якому  в процесі скоєння злочину  причинена чи могла бути спричинена  шкода. Безпосередній об'єкт поділяють  на основний, додатковий, факультативний.

а) Основний безпосередній об’єкт – суспільні  відносини, що зазначені в статті Кримінального кодексу, яким завдається шкода.

б) Безпосередній  додатковий – коли поруч з основним об’єктом порушуються або ставляться в небезпечну порушення інші суспільні  відносини.

в) Факультативний безпосередній об’єкт – це суспільні  відносини, які заслуговують самостійної  кримінально-правової охорони, але  при використанні конкретного складу злочину не виділені в якості об`єкта злочину.

Класифікація  об'єктів злочинів дає змогу кращого  їх вивчення, кращого використання даного поняття.

    Отже, об'єкт злочину - той, проти кого воно відбувається, тобто окремі особи або якесь безліч осіб, матеріальні або нематеріальні цінності яких, будучи поставленими під кримінально-правову охорону, піддаються злочинному впливу, в результаті чого цим особам заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння шкоди.

    2.2. Об’єктивна сторона та її ознаки.

    Існування людини завжди пов'язано з будь-якою діяльністю, тобто активним втручанням у природне середовище або середовище, пов'язане з певними соціальними відносинами. Виявляючи свою активність, індивід прагне змінити, пристосувати або не допустити настання якого-небудь події або прискорити його. Подібна діяльність може бути корисною, шкідливою або нейтральною для суспільства. Іншими словами, діяльна сторона поведінки виражається в певному впливі на навколишній світ. Що ж стосується складових частин людської діяльності, то вона підрозділяється на психічну і фізичну активність.

    Злочинна поведінка людини відрізняється від звичайною тим, що являє собою небезпеку для громадських інтересів. У злочині психічну діяльність прийнято називати суб'єктивною стороною. Фізичну, яка полягає в рухах і у відповідних змінах, які вони викликають у зовнішньому світі, називають об'єктивною, тобто зовнішньою стороною людської поведінки.

    У самому загальному сенсі об'єктивна  сторона злочинної діяльності - це реалізація задуманої суб'єктом  мети шляхом активного втручання  в хід подій і явищ зовнішнього  світу або, навпаки, відмова від  такого втручання при наявності  правового обов'язку діяти. Вона включає  також і наслідки цієї діяльності, а також і причинний зв'язок між ними.

    Злочин - це явище нормативного характеру, тобто до фактичної сторони діяльності людини додається її нормативна оцінка. Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність юридично значущих ознак, що характеризують зовнішню сторону  злочинного діяння. До неї відносяться  обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (бездіяльність) і його результат, причинний зв'язок між ними, а також факультативні: обстановка, час, місце і спосіб здійснення злочину [9; с.117-118].

    У ч. 1 ст. 2 КК України сказано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Термін «діяння» включає в себе і бездіяльність, а вона є щось інше, ніж дія.

    Як  вже було сказано, з об'єктивної сторони  злочин може бути простим рухом тіла, складним комплексом різних рухів тіла, інших дій або видів діяльності. Усе зазначене починає проявлятися в рухах, вони можуть бути одиничними і елементарними, складними і представляти собою різноманітну і різнобічну діяльність, і все це, як вже сказано, є «діяння». Слід, однак, додати: злочин досить рідко являє собою один або суму простих рухів тіла. Воно тільки починається з них і в них виявляється. Насправді людина володіє мізерним набором фізіологічних інструментів, за допомогою яких він може робити фізичні зусилля. Але людина може виробляти нескінченне різноманіття дій завдяки винахідливості свого інтелекту і вживати створені з його допомогою знаряддя. Тому об'єктивна сторона злочину завжди включає в себе не тільки суму рухів тіла, зроблених людиною, а й знаряддя, інструменти, прилади, сили природи, загалом, всі кошти, які вона використовує для досягнення своїх цілей, здійснюючи зміни в навколишньому світі. Безсумнівно, злочинне діяння індивідуальне і здійснюється в певних конкретних умовах. Все це повинно включатися в об'єктивну сторону злочину як елемент дії. Зрозуміло, завжди слід чітко розрізняти власні рухи тіла злочинця і технічні засоби, які були використані ним при здійсненні злочину, але ці відмінності повинні проводитися в рамках об'єктивної сторони його складу.