Державне управління у соціально-культурній сфері

Управління кожною галуззю (підгалуззю) соціально-культурного  будівництва покладено на відповідне міністерство, державний комітет  або інше відомство.

Для управління в сфері  соціально-культурного будівництва  властиве поєднання як органів державного управління, так і органів громадського самоврядування.

Актуальною проблемою  залишається раціоналізація структури  апарату управління (створення нових  структурних підрозділів, ліквідація старих, їх злиття тощо).

З прийняттям законів України  «Про місцеве самоврядування» та «Про місцеві державні адміністрації» підвищується роль регіонів у соціально-культурній сфері. З чітким законодавчим розподілом повноважень, відповідальності, фінансово-економічної  бази між загальнодержавним, територіальним і місцевими рівнями управління центр ваги управління соціально-культурною сферою має бути перенесений на рівень регіонів. Соціальна інфраструктура, освіта, охорона здоров'я тощо - все  це має перейти переважно до компетенції  місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого  самоврядування та складати головний зміст їх діяльності. Це мусить супроводжуватися створенням адекватної незалежної фінансово-економічної бази місцевого самоврядування.

Разом з тим, передаючи  на місцевий рівень основну долю відповідальності за соціальну інфраструктуру і соціально-культурний розвиток, держава зберігає за собою  здійснення загальнонаціональних соціальних програм забезпечення й інших  соціальних гарантій, які встановлюються законом, фінансування загальнонаціональних об'єктів культури, окремих учбових  закладів, об'єктів і програм охорони  здоров'я, а також надання мотивованої  конкретними умовами цілеспрямованої  фінансової допомоги регіонам. [16;161]

Виходячи з аналізу  організаційних зв'язків і повноважень  державних органів, необхідно виділити органи, що здійснюють загальне керівництво  соціально-культурним будівництвом, - Верховну Раду, Президента, Кабінет  Міністрів, спеціальні галузеві органи управління - міністерства і відомства.

 

 

Висновки

Актуальність дослідження  теорії соціально-культурної діяльності обумовлена потребами соціально-практичного  та наукового характеру. У період глибокого перетворення практики діяльності в соціально-культурній сфері не може не змінюватися і теорія, осмислюються закономірності цієї діяльності. І  такі зміни справді відбуваються, вони стосуються не лише зовнішніх  атрибутів - таких як назва наукової спеціальності. Зміни зачіпають  саму серцевину теоретико-методологічної проблематики; впливають на всю систему  пізнавальних засобів, якими користуються вчені; перетворять ціннісно-смислові, змістовні, технологічні підходи, які  реалізуються в сучасних наукових дослідженнях соціально-культурної діяльності.

Поняттям "парадигма" сьогодні визначають "визнані всіма наукові  досягнення, які протягом певного  часу дають модель постановки проблем  та їх рішень науковому співтовариству". Звернення до аналізу педагогічних парадигм соціально-культурної діяльності висловлює гостру потребу теоретиків і практиків у узагальнюючому осмисленні теоретичних уявлень  про її сутність, організації, методику та результати. Теоретичне узагальнення є однією з умов для визначення перспективних цілей розвитку галузевої  науки, побудови моделей і технологій педагогічної діяльності в соціально-культурній сфері.

Проблеми курсової роботи актуалізуються також тією обставиною, що методологічні основи теорії соціально-культурної діяльності, генезис її основних принципів, функцій, ціннісно-цільових установок  ще слабо вивчені. І практично  відсутній аналіз особливостей функціонування наукового співтовариства, ролі особистісного  фактора в соціокультурних дослідженнях, за винятком, мабуть, декількох статей з історії науково-дослідної роботи окремих вузів культури і мистецтв.

Отже, можна зробити наступні основні висновки:

1. Теорія соціально-культурної  діяльності - це система ідей, висновків  про закономірності й сутності  робочого процесу, принципи його  організації і технології (соціальних, культурних, психолого-педагогічних  та ін.) розвитку особистості в  умовах соціально-педагогічної, освітньої,  художньо-творчої, дозвільної інших  видах діяльності. Теорія соціально-культурної  діяльності є самостійною, цілісною, організованою галуззю педагогічної  науки. Ця теорія відповідає  вимогам єдності історії, предметного  поля науки, методологічної спільності  вчених, інституційної організації;  має специфічний об'єкт - культурно  обумовлені аспекти діяльності  особистості, соціальних спільнот, оптимізація духовного розвитку  різних соціальних груп, що виділяються  за віковою, тендерному, регіональному,  етнічною, релігійною, економічному, політичному  та іншими ознаками; предмет теорії  соціально-культурної діяльності - процес розвитку соціокультурної  активності особистості та спільнот  у соціально-педагогічної, освітньої,  художньо-творчої, дозвільної інших  видах діяльності. При цьому розглядається  їх соціально-культурна обумовленість,  виявляється їх вплив на потреби,  інтереси і ціннісні орієнтації  особистості та соціальних груп. У найбільш розгорнутому вигляді  методика цієї діяльності характеризується  як сукупність освітніх, розвиваючих,  рекреаційних та валеологічних  та інших методів, які постійно  поповнюються і збагачуються  за рахунок як історичного,  так і сучасного досвіду, накопиченого  у сфері культури та освіти.

2. Позитивна динаміка  теорії соціально-культурної діяльності  як науки визначається наявністю  в її структурі спеціалізованих  педагогічних парадигм і спеціальної  методології, що забезпечують  ціннісно-смислову єдність методів  педагогічного дослідження. Формування  педагогічних парадигм, методології  та теорії соціально-культурної  діяльності відбувається під  впливом інтелектуальної філософсько-педагогічної  традиції; соціально-культурного контексту,  в якому розвивається виховна  діяльність у сфері дозвілля  і осмислюються її наука; переважаючих  ціннісних орієнтації дослідників. 

Аналіз історичного розвитку вітчизняної теорії соціально-культурної діяльності показав, що в міру зміни  соціокультурної ситуації в країні змінювалися стандарти наукового  викладу знання, способи бачення  реальності в науці, стилі мислення, які формуються в контексті культури. Відбувалося самовизначення теорії соціально-культурної діяльності, що характеризується включенням різних соціокультурних  факторів у процес генерації власне наукового знання і формуванням  найбільш загальних дослідницьких  програм.

3. Аналіз сучасної динаміки  теорії соціально-культурної діяльності  показує, що досить відчутним  якісним змінам піддаються всі  її принципи, цільова спрямованість,  технології. Видозміни методологічного  контексту визначаються подоланням  позитивістської спрямованості  наукових досліджень, формуванням  їх феноменологічної орієнтації.

4. З інших позицій, соціально-культурна  діяльність може бути зрозуміла  як особливий вид педагогічної  діяльності, в процесі якої цінності  культури сутнісно обумовлюють  формування якісно нових суспільних  відносин (у динаміці духовно  ціннісних опозицій особистість-суспільство,  соціальна група-суспільство, соціальна  група - соціальна група та  ін.)

Соціально-культурна діяльність - це сукупність педагогічних технологій, які забезпечують перетворення культурних цінностей у регулятив соціальної взаємодії, а також технологічно визначають соціалізуючи виховні процеси.

Виходячи з аналізу  організаційних зв'язків і повноважень  державних органів, необхідно виділити органи, що здійснюють загальне керівництво  соціально-культурним будівництвом на державному рівні, - Верховну Раду, Президента, Кабінет Міністрів, спеціальні галузеві органи управління - міністерства і  відомства.

 

Список використаної літератури

1. Актуальные проблемы  социально-культурной деятельности. - М.: МГУК, 2004.

2. Арнольдов А.И. Культура  и горизонты XXI века / А.И. Арнольдов  // Вестник МГУКИ. - 2003. - №1. - С.9-18.

3. Дуликов В.З. Социальные  аспекты культурно-досуговой деятельности  за рубежом. - М.: МГУК, 2003.

4. Жаркова Л.С. Культурно-досуговая  деятельность: теория, практика и  методика научных исследований: Учеб. пособие / Л.С. Жаркова, А.Д.  Жарков, В.М. Чижиков. - М.: МГУК, 2006.- 110 с.

5. Киселева Т.Г., Красильников  Ю.Д. Основы социально-культурной  деятельности: Учеб. пособие / Т.Г.  Киселева, Ю.Д. Красильников. - М., 2000.- 164 с. 

6. Киселева Т.Г. Социально-культурная  деятельность: основные тенденции  развития / Т.Г. Киселева, Ю.Д. Красильников, Ю.А. Стрельцов // Актуальные проблемы  социально-культурной деятельности. - М.: МГУК. - 2006.

7. Культура досуга / В.М.  Пича, И.В. Бестужев-Лада, В.М. Димов  и др.; Ред. В.И. Григорьев. - Киев: Изд-во при Киев. гос. ун-те, 2000.- 237 с. 

8. Культура и социум: Матер.  Всерос. науч.-практ. конфер. - Тюмень: Изд-во ТГУ, 2000. - 232 с. 

9. Культура на перепутье:  Сборник / Сост.: Б.Ю. Сорочкин, Л.М.  Зайцева; Под. общ. ред. Б.Ю.  Сорочкина. - М., 1994.- 248 с. 

10. Культурно-досуговая деятельность: Учебник / Под науч. ред. академ. РАЕН А.Д. Жаркова и проф. В.М.  Чижикова - М.: МГУК, 2004. - 461 с. 

11. Культурно-досуговая деятельность: перспективы развития и проблемы  регулирования: Сб. науч. тр. - Свердловск: УрО АН СССР, 1991.- 108 с. 

12. Литовкин Е.В. Социально-культурная  деятельность в контексте современного  исторического знания / Е.В. Литовкин // Вестн. МГУКИ. - 2003. - № 1. - С.86-94.

13. Мосалев Б.Г. Досуг:  Методология и методика социол. исслед.: Учеб. пособие / Б.Г. Мосалев. - М.: МГУ, 2001.- 96 с. 

14. Новые пути наук о  культуре. - М.: МГУК, 2000. - 158 с. 

15. Соколов А.В. Феномен  социально-культурной деятельности / А.В. Соколов. - СПб: СПб ГУП, 2003. - 204 с.

16. Социально-культурная  деятельность: достижение, поиски, проблемы: Сб. ст. / Науч. ред. Т.Г. Киселева, Ю.А.  Стрельцов. - М.: МГУК, 2007.- 145 с. 

17. Социально-культурная  деятельность: история, теория, образование,  практика: Межвуз. сб. науч. ст./ Ред.- сост. В.В. Туев. - Кемерово: КемГАКИ, 2002. - 177 с. 

18. Социально-культурная  деятельность: история, теоретические  основы, сферы реализации, субъекты, ресурсы, технологии / Учеб. программа. - М.: МГУКИ, 2001. - 136 с. 

19. Стрельцов Ю.А. Свободное  время и развитие социокультурной  деятельности / Ю.А. Стрельцов// Вестн.  МГУКИ. - 2003, № 1. - С.76-85.

20. Ярошенко Н.Н. Социально-культурная  деятельность: парадигмы, методология,  теория. - М.: МГУК, 2005.