Умови, необхідні для створення валютної біржі

У регіональних управліннях та установах НБУ  запаси готівки зберігаються у сховищах, а для забезпечення щоденних оперативних потреб — в оборотній касі. Розміщення запасів готівки в регіональних установах НБУ забезпечує своєчасне обслуговування банків, дає змогу оновлювати готівкову масу в обігу та регулювати випуск в обіг банкнот і монет різних номіналів. Запаси готівки в установах НБУ створюються з дозволу Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку України на підставі їхніх клопотань. При цьому враховується наявність усіх необхідних умов щодо забезпечення зберігання цінностей і виконання операцій з ними відповідно до нормативних документів Національного банку України.

3. Вилучення грошей з обігу

Вилучення грошей зі сфери обігу  можливе лише в разі зменшення  у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати збитків від можливого їхнього знецінення. Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання їхньої кількості, такі витрати перекладає на інших суб'єктів ринку і насамперед на широкі верстви населення. Саме така політика, покликана стабілізувати економіку, фінанси й грошовий обіг, здійснюється нині в Україні.

Стабільність грошового обігу  залежить насамперед від стану економіки. В суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг. Більше того, він активно впливає на стан і розвиток економіки. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння виробництва валового національного продукту, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами.

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.

2. УМОВИ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ  СТВОРЕННЯ ВАЛЮТНОЇ БІРЖІ

2.1 Міжнародна валютна система.

Валюта - це грошова одиниця країни, що бере участь у міжнародному економічному обміні та інших міжнародних зв'язках, які передбачають необхідність проведення грошових розрахунків. Валюта є найважливішим компонентом світової фінансової системи, вона сприяє торгівлі товарами і послугами та переміщенню капіталу між країнами.

При здійсненні валютної біржової діяльності доводиться мати справу як з національною, так і з іноземною валютою.

Як валюта національна грошова  одиниця має міжнародну ціну, яка  виражається її валютним курсом. На практиці валюта використовується у  формі національних банкнот, а також  платіжних засобів і кредитних  інструментів розрахунків (чеки, тратти, перекази тощо). До валюти належать також  створені на основі міжнародних домовленостей  рахункові (розрахункові) грошові одиниці, що існують як записи на рахунках. Всі  національні валюти - паперові.

До початку світової економічної  кризи 1929 -1933 pp., тобто до моменту краху системи золотомонетного обігу, не існувало практичної потреби у регулюванні валютних відносин. Ці відносини були саморегульованими, оскільки існував вільний обмін національних грошових одиниць на золото, а золото реально функціонувало як світові гроші. Валютний курс в цих умовах визначався дуже просто - він нічим не відрізнявся від золотого паритету, тобто співвідношення вагових кількостей золота, що містяться у грошових одиницях.

Перша спроба міжнародного регулювання  валютних відносин була зроблена в  кінці Другої світової війни. На Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН у 1944 р. була розроблена і підписана угода про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і принципи побудови валютної системи.

Основні принципи Бреттон-Вудської системи зводилися до наступного. Замість золотого стандарту, коли золото знаходилося в основі грошової системи і вільно обмінювалося на паперові гроші, був встановлений обмежений золотодевізний стандарт. Вільний обмін на золото був збережений тільки для американського долара і англійського фунта стерлінгів. Обидві валюти отримали статус резервної і нарівні із золотом виступили як базова валюта для встановлення паритету інших валют. Для всіх інших валют було встановлено фіксований валютний паритет щодо золота і резервних валют і введено регулювання валютних курсів усіх валют. Держави зобов'язані були стежити за підтримкою валютних курсів, як і валютного паритету.

Бреттон-Вудська система була добре продумана, але могла ефективно функціонувати лише за умови стійкості резервних валют. Однак ця умова не була дотримана. Спочатку фунт стерлінгів, а потім і долар втратили стійкість, і досить перспективна система не змогла далі функціонувати. У1971 р. був припинений обмін доларів на золото. Це й означало завершення існування Бреттон-Вудської системи. Основні причини краху полягали в хронічному негативному платіжному балансі США і надлишку доларів на світовому ринку.

Після укладення певних міжнародних  угод виникла нова валютна система, в основі якої вже не було ні золота, ні резервних валют. Валютні курси  стали вільними (плаваючими), добровільно  прив'язуючись один до одного. Фіксована  ціна на золото була відмінена, воно стало  звичайним товаром. Для підтримки  стійкості валют стала використовуватися  система так званих спеціальних  прав запозичення - СДР (Special Drawing Right, SDR).

Суть даної системи полягає  в наступному. СДР - це особливі, договірні  гроші, створені і введені за рішенням МВФ. Країни - члени МВФ отримали певну частку СДР (через відкриття  спеціальних рахунків) відповідно до часток в основному капіталі фонду. СДР функціонують тільки як розрахункові одиниці, при певних умовах вони можуть бути обернені в національну валюту. З 1 січня 1981р. МВФ використовує спрощену котировку СДР на основі середнього курсу валютного кошика, що складається з: американського долара - 42%, німецької марки - 19%, французького франка, англійського фунта стерлінгів і японської ієни - по 13%. Питома вага валют була визначена відповідно до питомої ваги валют у міжнародній торгівлі і платежах. МВФ активно використовує СДР в офіційних публікаціях і щодня проводить котирування.

Різна надійність валют, а також різні  регіональні інтереси визначили  три основних види валют і валютних курсів:

1) валюти, які твердо прив'язані до однієї або декількох валют. Допускається коливання валютного курсу в межах 1%, якщо національна валюта прив'язана до декількох груп валют.

2) валюти, курс який може коливатися відносно однієї або декількох валют; коливання валюти встановлюються до 2,25% у кожну сторону.

До цієї ж групи валют входить  і Європейська валютна система, яка була створена в 1979 р. як засіб, який забезпечує валютну стабільність країн, що входять до Європейського економічного союзу. Європейська валютна система  поєднує валюти країн через паритетну  сітку. Основний (центральний) валютний курс визначається шляхом використання спеціальної одиниці - європейської валютної одиниці (ЗКЮ), яка за принципом  і концепцією побудови подібна до СДР (за винятком кошика валют). Національна  валюта може коливатися в межах 2,25%, за винятком італійської ліри, для  якої допустимі відхилення встановлені  у межах 6%. Таким чином, країни Європейського  союзу зберігають свої валюти відносно одна до одної у стабільному співвідношенні, а всі разом ці валюти суттєво  впливають на стабільність курсу  валют третіх країн.

3) валюти з вільно плаваючим курсом.

Курс валюти встановлюється щодня  залежно від попиту і пропозиції на валютних ринках.

2.2 Організаційно-правове забезпечення валютної біржі.

Структуру міжбанківського валютного  ринку, а також порядок та умови  торгівлі іноземною валютою на міжбанківському  валютному ринку визначає Національний банк України (НБУ).

Порядок організації торгівлі іноземною  валютою в Україні регламентований  законодавчими актами, що надають  право уповноваженим банкам, які  одержали ліцензію Нацбанку виконувати такі операції:

а) від свого імені купувати і  продавати іноземну валюту на міжбанківському  валютному ринку України за дорученням і за кошти резидентів та нерезидентів;

б) від свого імені і за власні кошти купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Резиденти і нерезиденти - це фізичні особи, які мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, що одержали ліцензію Нацбанку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам - резидентам (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. зі змінами і доповненнями).

Реалізація угод купівлі-продажу  на міжбанківському валютному ринку  опосередковується через валютний курс, тобто ціну, за якою можна купити або продати валюту однієї країни, що виражена у валюті іншої країни.

Згідно з чинним законодавством України:

1. Для здійснення валютних операцій  використовуються валютні (обмінні)  курси іноземних валют, виражені  у валюті України, курси валютних  цінностей в іноземних валютах,  а також у розрахункових (клірингових)  одиницях. Зазначені курси встановлюються  Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України (пункт 1 ст.8 змінено згідно із Законом № 3651-12 від 25.11.1993 p.).

2. Національний банк України  може встановлювати граничні  розміри маржі за операціями  на міжбанківському валютному  ринку України уповноважених  банків та інших кредитно-фінансових  установ, що одержали ліцензію  Національного банку України,  за винятком операцій, пов'язаних  зі строковими (ф'ючерсними) угодами  (Декрет Кабінету Міністрів України  "Про систему валютного регулювання  і валютного контролю" від 19. 02.1993 р. зі змінами і доповненнями).

Валютні біржі діють у ряді країн  Західної Європи і здійснюють торгівлю валютою у значних обсягах. Курси  валют встановлюють маклери бірж за участю представників державних  органів і використовують на даній  біржі саме цей рівень для розрахунку з клієнтами.

У США, Великобританії, Швейцарії інститут валютних бірж відсутній, оскільки у  цих країнах знаходяться найбільші  банки світу. Тут формується середній курс, який базується на встановленні курсів продавця і покупця. Характерно, що при обміні банками іноземних  валют комісійні не відраховуються, а прибуток формується за рахунок  різниці курсів продавця і покупця.

Валютні біржі, беручи до уваги їх специфіку та роль на сучасному етапі, є найбільш контрольованими з  боку держави, особливо на етапі становлення  ринкових відносин.

Світовий досвід показує, що в майбутньому  торгівля валютою не буде відокремленою  від торгівлі цінними паперами.

Надання підприємствам і комерційним  банкам права проведення валютних операцій і міжнародних розрахунків сприяло  створенню внутрішнього міжбанківського  валютного ринку. Тому у 1991 р. Держбанк СРСР (пізніше Нацбанк України) утворив  структурний підрозділ - Центр проведення міжбанківських валютних операцій (валютну  біржу). У 1992 р. інтереси подальшого розвитку внутрішнього ринку, а також розпад СРСР сприяли зміні статуту валютної біржі. З підрозділу Національного банку України вона перетворилася, згідно з Постановою Правління НБУ №50 від 08.07.1993р, в загальнонаціональну форму організації міжбанківського валютного ринку-Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ).

УМВБ має статус акціонерного товариства закритого типу. Акціонерами біржі  є виключно юридичні особи (40 українських  банків). УМВБ має статутний фонд, сформований за рахунок власних  коштів акціонерів у грошовій формі. Загальний розмір статутного фонду  дорівнює три мільйони гривень. Статутний фонд розподіляється на сорок простих іменних акцій. Відповідно, кожна проста іменна акція має номінальну вартість в 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а кожен акціонер УМВБ володіє однією акцією.

УМВБ є організацією, яка:

1) створена без мети отримання  прибутку;

2) спрямовує свою діяльність  на організаційне оформлення  постійно діючого, централізованого  ринку, в межах якого здійснюється  укладання угод купівлі-продажу  валютних цінностей, зокрема банківських  металів, цінних паперів та  їх похідних, а також інших  фінансових інструментів та біржових  активів, торгівля якими може  здійснюватися на УМВБ згідно  вимог чинного законодавства;