Водні ресурси України

Зміст 

Література……………………………………………………………………………….26 

Вступ

     Водні ресурси належать до числа найважливіших  факторів економічного й соціального  розвитку регіону й країни в цілому. Від стану й забезпеченості водними  ресурсами залежать напрямки й масштаби розвитку й розміщення продуктивних сил, насамперед водоємних виробництв. Їх поточна виробничо-господарська діяльність значною мірою пов'язана з використанням водних ресурсів – водокористуванням.

     Сучасне водокористування в Україні не відповідає концепції раціонального природокористування. Це приводить до неефективного використання водних ресурсів, забрудненню водних об'єктів і їхньої деградації, зниженню безпеки життя населення від впливу водного фактора, збільшенню витрат суспільства на відновлення й охорону водних об'єктів.

     У цьому зв'язку представляється актуальної проблема підвищення ефективності й  раціонального використання водних ресурсів на основі формування відповідного економічного механізму управління водокористуванням. Необхідність дослідження даної проблеми обумовлена тим, що не досить глибоко розроблено теоретичні й методичні основи вирішення проблем: реформування державного управління водокористуванням в умовах ринкової економіки; створення ефективної оцінки вартості водно-ресурсного потенціалу в регіоні; удосконалювання економічних відносин у водокористуванні.

     Раціональне використання водних ресурсів являє  собою систему організаційних заходів, спрямованих на створення реальних можливостей і виникнення зацікавленості у водокористувачів у більше ощадливому й ефективному використанні водних ресурсів. Розв'язання цієї проблеми дозволить збалансувати інтереси власника водних об'єктів (держави) і водокористувачів з урахуванням ступеня стабільності природних водних екосистем. 
 
 
 
 
 
 
 

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ  ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

     1.1 Сутність процесу ресурсозбереження

     Проблема  ресурсозбереження є породженням  економічної кон’юнктури на межі ХХ-ХХІ століття. Термін «ресурсозбереження» складається з двох основ «ресурси» і «збереження».

     Термін  «ресурси» характеризується як засоби, запаси, можливості, джерела чого-небудь, природні багатства [1]. Це сукупність природних, виробничо–технічних, організаційних і соціальних факторів [2].

     Природні  ресурси є важливим компонентом навколишнього природного середовища, які використовуються для задоволення суспільних потреб.

     Ресурси можна класифікувати за такими видами:

• за фізичним змістом;
• за призначенням в процесі виробництва;
• за ступенем використання у виробничому процесі [3].

     Суспільство задовольняє власні потреби через  ресурси, які є обмеженими. Це обумовлює  вибір об’єкта, предмета дослідження  і межі застосування терміна «ресурсозбереження».

     Ресурсозбереження – одна із форм реалізації резервів виробництва, яка пов’язана з максимальною економією у виробництві матеріальних ресурсів. Здійснюється за такими основними напрямками: зниження матеріалоємності одиниці продукції на основі використання новітньої техніки і технології; збільшення виходу кінцевої продукції із використаної сировини; скорочення втрат матеріалів і праці у виробничому процесі; максимальне використання вторинних ресурсів. [4].

     Ресурсозбереження – збільшення ступеню використання усіх видів ресурсів підприємства: фінансових, трудових, матеріальних, інформаційних у вигляді відповідних показників. Раціональне використання різних видів ресурсів (сировини, засобів і предметів праці) у процесі виробництва має особливо важливе значення в економіці. Через зменшення питомих витрат, зниження кількості відходів, які утворюються, та втрат ресурсів досягаються зростання продуктивності праці, фондовіддачі, рентабельності виробництва і збільшення прибутку. Ресурси є основною частиною оборотних коштів. Прискорення їхньої обіговості дозволяє визволити фінансові ресурси для використання їх у розширеному відтворенні. Економія матеріальних і енергетичних ресурсів забезпечує економію інвестиційних ресурсів. Зниження матеріало– і енергоємності продукції, розширення використання вторинних ресурсів сприяють зменшенню негативного впливу на навколишнє середовище.

     Отже, за рахунок економії матеріальних ресурсів досягається підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів у  цілому.

     До  основних завдань ресурсозбереження  були віднесені такі:

• забезпечення економного і раціонального використання матеріальних ресурсів;
• ліквідація непродуктивних витрат ресурсів;
• оптимізація структури ресурсоспоживання;
• застосування більш економічних і нетрадиційних видів матеріалів та джерел енергії;
• розширення застосування вторинних ресурсів, побіжних відходів;
• скорочення витрат матеріальних ресурсів на всіх етапах виробництва і споживання, використання у повній мірі ресурсів регіонів [5].

     В сучасній Україні проблеми ресурсозбереження, раціональної взаємодії людини і  природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів. На перший план виходить відносно нова функція держави — екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства за безумовної першості екологічних.

     Стаття 16 Конституції України встановила, що забезпечення екологічної безпеки  і підтримання екологічної рівноваги  на території України, подолання  наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави [6]. Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокористуванням і охороною довкілля, яке являє собою найважливішу складову частину соціального управління суспільством. Природні ресурси утворюють матеріальну основу розвитку суспільства. Дані об'єкти природи виконують економічну функцію, задовольняючи матеріальні потреби суспільства. Будучи одночасно і об'єктами навколишнього природного середовища, вони здійснюють і екологічну функцію. Відповідно до Конституції України [6] всі природні ресурси, а саме земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу і основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Природні ресурси нерозривно екологічно взаємопов'язані, їх не можна відокремлювати від навколишнього природного середовища, вони підкоряються саме законам розвитку довкілля. Природні ресурси як об'єкти природного походження складають національне багатство України і, на відміну від товарно-матеріальних цінностей, не мають вартості. Вони не є майном у прямому значенні цього слова. Отже, при визначенні водо збереження водні ресурси не виділені як окремий вид ресурсів, що потребує особливих підходів в механізмах ресурсозбереження.

     Більша частина водних ресурсів землі припадає на води Світового океану, близько 96% від загального обсягу, на підземні води залишається 2%, приблизно 2% на льодовики і тільки 0,02% на поверхневі материкові води. Приблизно 70% населення планети відчуває дефіцит води, тобто перебуває у стані «водного стресу».

     Нерівномірний розподіл водних ресурсів по території планети, зростаюче забруднення водних об’єктів визначають стійку тенденцію до зменшення показника водозабезпеченості (рис. 1.1).

     Рис.1.1. Рівень водозабезпеченості різних регіонів світу, тис.км.³/ чол. / рік

     Людство завжди використовувало в своїй господарській діяльності воду.

     Економічні  відносини, поширені на водні ресурси, доповнюються екологічним наповненням, і це робить наслідком їх як еколого-економічні відносини.

     Розуміння сутності використання та відтворення ресурсів, втілених у механізмі водокористування, дозволяє нам перейти до розробки управлінських аспектів ресурсозбереження водного комплексу. Дослідження наукових праць фахівців різних напрямків дозволило нам запропонувати комплекс методів регулювання процесу водозбереження водних ресурсів (рис. 1.2).

     Рис. 1.2. Система методів регулювання  процесу використання водних ресурсів

     Використання  того чи іншого методу повинно базуватися на системному підході, тобто досягнення бажаного для суспільства результату можливе лише на застосуванні одразу декількох технологій впливу на соціально-економічні процеси, пов’язані з використанням водних ресурсів.

     Найбільш  розповсюджені і традиційні фінансово-економічні методи, які представляють собою  технології визначення вартісних характеристик природних об’єктів, а також встановлення на цій основі пільг чи штрафів за неналежне чи нераціональне водовикористання.

     Вказана група методів доповнюється адміністративними  та організаційними технологіями, які  крім економічних параметрів і показників закріплюють політичні та соціальні бажання суспільства.

     З’ясувавши  суть ресурсозбереження, можна перейти  до з’ясування методичних підходів до збереження водних ресурсів, про що йтиметься в наступному підпункті.

     1.2 Методичні підходи до збереження водних ресурсів в Україні

     Україна є однією з найменш забезпечених власними водними ресурсами серед  європейських держав. Основною їхньою складовою є річковий стік. У середньому за водністю рік його загальний об'єм складає 87,1 куб. км. Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, що розташовані по всій її території. Водний фонд України включає близько 8073 озер і лиманів із загальною площею дзеркала — 4021,5 км², у тому числі лиманів — 1073 км² [Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ї Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища "Довкілля для Європи". - Київ, 2003. - 128 с.]. Кількість водосховищ, які мають об'єм води 1 млн. куб. м більше — 944. Відносно незначну частину території займають болота, заболочені та перезволожені землі - 3,6 млн. га, в той самий час вони відіграють значну ресурсне стабілізаційну роль. В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозбору понад 50 тис. кв. км) - 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) - 81 і малих (менше 2 тис. кв. км) - 63029. Загальна їх, довжина становить 206,4 тис. км, із них 90% припадає на малі річки. За географічним розташуванням майже всі основні річкові басейни (за винятком Південного Бугу) належать до міжнародних водних басейнів, що зумовлює активність транскордонних водно-екологічних відносин та необхідність прискореного розвитку басейнового управління водними ресурсами.

     Водні ресурси є джерелом промислового і сільськогосподарського виробництва. Використання води для господарських цілей — одна з ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що лише частина води повертається в атмосферу в процесі випару. Інша частина, що становить при водопостачанні міст і більшості промислових підприємств 90%, скидається у водойми у вигляді забруднених стічних вод [7]. На сьогодні забруднення Світового океану — джерела води на планеті, переросло в глобальну проблему.

     Прісні  води становлять 2,6% загальної кількості  води в біосфері. У зв'язку з нерівномірним  поширенням прісних вод, зростанням населення, інтенсивним розвитком  промисловості й сільського господарства в багатьох регіонах відчувається дефіцит  прісної води. Якщо в минулому споживання води на людину не перевищувало 12—18 літрів на день, то сьогодні воно становить від 200 до 400 літрів. Тільки за минуле століття споживання води збільшилося в 7 разів, а на промислові потреби — у 21 раз, що становить 20% від загального рівня її споживання [8].