Водні ресурси України

     Збільшення  витрат води промисловістю пов'язане  не тільки зі швидким розвитком останньої, а й із зростанням водоємності  виробництва. Так, на виробництво однієї тонни бавовняної тканини фабрики  витрачають близько 250 куб. м води, однієї тонни синтетичного волокна — 2,59—5 тис. куб. м. На виробництво однієї тонни аміаку витрачається близько 1 тис. куб. м, однієї тонни синтетичного каучуку — 2 тис. куб. м. В Україні витрати води на одиницю виробленої продукції значно перевищують аналогічні показники в розвинутих країнах Європи: Франції — у 2,5, ФРН — у 4,3, Великої Британії та Швеції — у 4,2 рази [9].

     Забезпечення  водою населення України в  повному обсязі ускладнюється через  незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна. Найгостріший стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

     Постає  проблема забруднення об'єктів гідросфери. Найвищі концентрації забруднювачів  зафіксовано в малих річках і струмках, що зумовлено низькою швидкістю потоку і невисокою ємністю для розбавлення протягом тривалого часу. Забруднення важкими металами поверхневих вод більшості річок України має тенденцію до зниження. Найвищий вміст міді та марганцю спостерігався у басейні Дністра; цинку – у водах Південного Бугу та Сіверського Дінця; хрому – у басейні Західного Бугу. Найнижчий вміст усіх металів у водному середовищі, окрім міді, зафіксовано у водних об'єктах Криму. У той самий час викликає тривогу помітне збільшення у воді вмісту фенолів, у першу чергу, це притаманне річкам Приазов'я, що може бути пов'язане з впливом гірничо-видобувних районів Донбасу.

     До  основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний  та нітратний, важкі метали тощо. Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду. Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води. Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води із забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі. Якісний стан підземних вод внаслідок господарської діяльності також постійно погіршується.

     Першочерговою необхідністю є гармонійний розвиток технології виробництва високоякісної питної води та технології очищення стічних вод. Будь-які дії вдосконалення тільки технології очищення води для питних потреб без суттєвого поліпшення стану джерел питної води екологічно й економічно неможливі. Тому проблема екологічного оздоровлення водних об'єктів, визначається пріоритетною.

     Питна вода підземного походження в деяких випадках не відповідає стандартам якості прісної води. Причиною такого стану  є гідрогеологічні умови, а також  незадовільний стан водогінної мережі (де втрати складають загалом 30%) та неефективність очисних споруд. Органічні забруднення надходять разом із сільськогосподарськими та міськими стоками, а зрошування є причиною підвищення солоності води. Первинні заходи при створенні станцій моніторингу підземних вод полягали в оцінці запасів підземних вод та їхніх геохімічних властивостей. Поки що не існує системи комплексного моніторингу й оцінки антропогенного впливу на підземні води, хоча після 1989 р. було виконано деякі дослідження важких металів і пестицидів. Даних щодо якості місцевих ґрунтових вод не вистачає, що пов'язано з недостатнім забезпеченням сучасним моніторинговим і лабораторним обладнанням, а також з обмеженістю вимог до моніторингу звалищ, складів відходів та промислових територій. Бракує доступних даних, які б дозволили створити повну картину якості підземних вод країни.

     На  сьогодні значна кількість очисних  споруд належним чином не працюють. Через незадовільне технічне обслуговування та технічний стан споруд варто очікувати  погіршення ситуації у найближчому майбутньому. У той самий час спорудження нових очисних споруд, реконструкція або розширення існуючих відбувається повільно або взагалі призупинені.

     Основним  нормативним актом в Україні  у сфері охорони водних ресурсів є Водний кодекс України [10].

     У ст. 1 ВК водокористування визначено  як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів). Як суб'єктивне право водокористування включає ряд правомочностей. Як правовий інститут право водокористування охоплює принципи водокористування та права і обов'язки водокористувачів. У процесі фактичної реалізації суб'єктивного права виникають водні правовідносини.

     Згідно  з ВК право водокористування поділяється  на користування водами для задоволення  питних і господарсько-побутових (статті 58—61), лікувальних, курортних, оздоровчих та інших потреб населення (статті 62—64) і для потреб галузей економіки — сільського і лісового господарства (ст. 65); для промислових і гідроенергетичних потреб (ст. 66); для потреб водного транспорту (ст. 67); для потреб рибного і мисливського господарства (ст. 68); для протипожежних потреб (ст. 69).

     Водокористувачами можуть бути підприємства, установи, організації  і громадяни України, а також  іноземні юридичні й фізичні особи  та особи без громадянства. За суб'єктами використання водних ресурсів можна  виділяти різні види природокористування фізичних і юридичних осіб, з перевагою водокористування підприємств, організацій і установ як юридичних осіб.

     Об'єктами водокористування у державі є  поверхневі та підземні води, які знаходяться в нерозривному екологічному зв'язку з іншими водними ресурсами. Водний кодекс України, прийнятий ВР України 6 червня 1996 р. [10], у комплексі з заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприяє водно-екологічному управлінню й забезпеченню екологічної безпеки України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх, охороні від забруднення, засмічення та вичерпання. До водного фонду належать: поверхневі води, підземні води та джерела, внутрішні морські води та територіальне море.

     Державне  управління у сфері використання й охорони вод здійснюється за басейновим принципом на основі державних, міждержавних і регіональних програм використання й охорони вод. Таке управління здійснює Кабінет Міністрів України, місцеві Ради народних депутатів і їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади.

     Спеціально  уповноваженими органами державної  виконавчої влади у сфері управління та охорони вод виступають Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет України з водного господарства, Державний комітет України з геології та використання надр, їхні органи на місцях й інші державні органи.

     Державне  управління у сфері використання та охорони водних ресурсів здійснюється відповідно до Загальнодержавної програми розвитку водного господарства України, яку Верховна Рада прийняла у 2002 р. як Закон України [11]. Метою Програми є:

     еколого-економічна й санітарно-гігієнічна регламентація  та державне управління водокористуванням  із наданням безумовного пріоритету збереженню водних ресурсів,

     підтримання сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об'єктів;

     екологічно  збалансований за водним фактором розвиток регіонів з урахуванням стану  і прогнозу зміни водних ресурсів;

     планування  й упровадження методів водокористування, охорони вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових принципах управління;

     пріоритетність  економічних важелів регулювання  водних відносин, оптимальне їх поєднання  з організаційними та правовими заходами.

     При дослідженні моделі формування розбору  води у житловому секторі нами отримано аналітичні залежності витрат води від величин вільних напорів [12], які буде легко використовувати при проведенні гідравлічних розрахунків водопровідних мереж. Вони визначаються:

     при напорах менших за нормативні Н<Нн при напорах більших за нормативні Н> Нн

     Спробуємо запропонувати систему аналітичних індикаторів у схематичному вигляді (рис. 1.3).

     Найбільш  важливі завдання можливо сформулювати наступним чином:

     Оцінка  динаміки водних ресурсів певної території  чи регіональної спільноти, як джерела  водоспоживання та водокористування. Основна увага при цьому приділяється кількісному аналізі часу та просторового розподілу водного стоку, що безпосередньо визначає потенційні обсяги можливого водоспоживання для побутових чи промислових цілей.

     Визначення  взаємозв’язку рівня здоров’я нації, основних макроекономічних показників з рівнем забезпеченості водними  ресурсами країни. Такого роду зв’язки  створюють основу побудови раціонального механізму використання доступних вод, при одночасному контролі екологічних наслідків.

     Ідентифікація проблем у сфері водозабезпечення різних споживачів, а також розробка конкретних заходів їх подолання  на основі державного регулювання реальних і «віртуальних» водопотоків певної держави чи окремої галузі промисловості.

     Мал. 1.3 Система показників моніторингу стану та розвитку водного сектору України

     Забезпечення  сталого економічного розвитку країни, формування реальної вартості теперішнього та майбутнього водоспоживання. Вказане завдання вирішується за допомогою визначення оптимального розміру забору вод і впровадження водозберігаючих промислових технологій.

     Розробка  адекватного сучасним умовам методичного інструментарію оцінки вартості водних ресурсів, а також визначення явних і прихованих наслідків використовуваних технологій водоспоживання.

     2. ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАХОДІВ З РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ У ГАЛУЗІ ВОДОВИКОРИСТАННЯ І ВОДОСПОЖИВАННЯ

     2.1 Стратегія та тактика заходів з ресурсозбереження водних ресурсів

     Протягом  всієї історії людства найважливішим  видом ресурсів, які використовували  у економіці, були і залишаються  водні ресурси. Перші уявлення про  водні ресурси спиралися на те, що природне багатство майже не обмежене, що його вистачить на багато поколінь людей. Однак стрімкий розвиток світової економіки, який почався з індустріальної революції, привів до загострення локальних екологічних проблем, виникненню загрози глобальної екологічної катастрофи. Обмеженість водних ресурсів і неспроможність навколишнього середовища асимілювати негативний вплив забруднення стала відчуватися все більше і більше, тому з'явилася необхідність у визначенні механізмів оптимального використання цих ресурсів, у розробленні інструментів ефективного керування якістю навколишнього середовища, пошуку шляхів стійкого екологічно-збалансованого економічного розвитку суспільства з врахуванням інтересів не лише теперішнього, але і наступних поколінь [13].

     На  основі дослідження систем моніторингу стану та ефективності використання водних ресурсів різних країн світу, вдалося відокремити дві концептуальні моделі:

• побудова одного інтегрального чи агрегованого показника, який комплексно відображає рівень ефективності використання водних ресурсів; такий показник, як правило, синтезується з декількох підгруп аналітичних індикаторів: еколого-економічних, соціально-економічних, екологічних, технічних;
• побудова розгалуженої системи показників, кожен з яких відображає окремі аспекти природокористування; найчастіше в структурі таких систем виділяють наступні групи: економічні, екологічні, соціальні та інституційні показники.

     Кожна з перерахованих моделей має  свої переваги та недоліки, а значить  і певну сферу застосування. Наприклад, при синтезі інтегрального показника виникає ризик помилки, а також втрати реальних економічних зв’язків у абстрактних формулах. Користуватися ж деталізованою системою показників не завжди доцільно і економічно невигідно.