На  початку 90-х років ХХ століття американський  корпоративний сектор, а потім  і корпоративний сектор інших країн, пережив широкомасштабну трансформацію. Головним і єдиним напрямком діяльності компаній стає одержання прибутку - зараз, негайно, за будь-яку ціну. Усе, що не здатне приносити прибуток у даний момент, з'являється зайвим і негайно відривається. Ці нововведення в корпоративному управлінні, апробовані в американських корпораціях, дали великий економічний ефект. Встановлено, що американська модель усе більш поширюється в інших країнах світового співтовариства, як найефективніша. Вона є найбільш демократичною і прогресивною. Однак заслуговують на увагу окремі елементи корпоративного управління й інших країн. Так, у німецькій моделі становить інтерес участь банків в управлінні корпораціями, у японській моделі - участь держави. На регіональному рівні заслуговує інтерес формування корпорацій у штаті "Делауер" (США). З огляду на конкретні історичні, економічні, політичні, соціальні, культурні особливості країни і регіонів, рекомендовано використовувати досвід зарубіжних країн при формуванні вітчизняної моделі корпоративного управління[9, c. 57-58].

     2.3. Аналіз корпоративного управління розвинених країн

     Аналіз  корпоративного управління розвинених країн, на нашу думку, буде не повним, якщо не звернути увагу на специфіку існуючих корпоративних об'єднань. Сьогодні в західних країнах накопичено великий досвід створення й розвитку корпорацій — фінансово-промислових об'єднань. Структура й характер цих інтегрованих об'єднань в окремих країнах виявляється як у схожих рисах (чому, в першу чергу, сприяє діяльність транснаціональних компаній), так і у помітних відмінностях. Вони значною мірою пов'язані з історичними обставинами і визначаються індивідуально, залежно від стану виробництва й ринку, але, насамперед, обумовлені специфікою законодавчого регулювання діяльності фінансових організацій, що має відношення до корпоративної власності й управління.

     Економіка розвинених індустріальних країн демонструє різноманітні форми організаційно-господарської  взаємодії корпоративних об'єднань і побудови на їхній основі транснаціональних і національних корпорацій. Серед різноманіття корпоративних форм об'єднань є як традиційні концерни на чолі з великою промисловою корпорацією, так і універсальні багатогалузеві промислово-фінансові об'єднання, що сформувалися навколо банків. Розглянемо найтиповіші моделі корпоративних об'єднань деяких високорозвинених країн.

     В економічно розвинених країнах існують  різноманітні моделі організації й  різні принципи реалізації систем управління корпораціями, на які існуючі ринкові  фактори чинять схожий вплив. Це дає підставу для визначення типових моделей організації й управління корпораціями. У сучасних дослідженнях виділяють три основні моделі управління корпораціями: англо-американську, японську й німецьку.

     В англо-американській моделі, що розвивалася в умовах вільного ринку, існує механізм взаємодії трьох основних груп учасників, які утворюють «трикутник корпоративного управління»: керівники — Рада директорів — акціонери. Учасниками англо-американської моделі можуть бути вищі керівники корпорації, директори підрозділів, акціонери, урядові структури, біржі, самостійні організації й консультаційні фірми. У США та Великій Британії взаємини між вищими керівниками корпорації, директорами підрозділів і акціонерами визначаються чинними законами й правилами.

     Японська  модель характеризується високим відсотком  банків і різних корпорацій у складі акціонерів. Японська система корпоративного управління є багатогранною і  створюється навколо головного  банку або фінансово-промислової  мережі кейрецу. Основний банк і кейрецу — два різні елементи японської моделі організації корпорацій, що доповнюють одне одного. Схему японської моделі взаємин у корпорації можна представити як співвідношення незалежних: зовнішні акціонери — незалежне управління, та взаємозалежних: уряд — правління — кейрецу — головний банк ланок корпоративних взаємовідносин. Взаємодія між учасниками корпорації спрямована на встановлення ділових контактів, а не на встановлення балансу сил, як в англо-американській моделі[20, c. 137-138].

     Німецька модель управління акціонерними товариствами істотно відрізняється від англо-американської і японської моделей. Двопалатне правління — унікальна риса німецької моделі. Німецькі корпорації управляються наглядовою радою й Правлінням. Наглядова рада призначає й розпускає Правління, затверджує рішення керівників і дає рекомендації Правлінню. Існують дві основних відмінності німецької моделі від японської й англо-американської:

     - чисельність наглядової ради встановлюється законом і не підлягає зміні;

     - до наглядової ради входять представники робітників корпорації.

     У західних країнах накопичено суттєвий досвід створення й розвитку корпорацій — фінансово-промислових об'єднань. Економіка розвинених індустріальних країн виявляє різноманітні форми  організаційно-господарської взаємодії корпоративних об'єднань і побудови на їхній основі транснаціональних і національних корпорацій[15, c. 71].

     У США сьогодні поширені два основні  типи об'єднання корпорацій:

     - по-перше, об'єднання, де ядром виступає банківський холдинг;

     - по-друге, об'єднання, де інтегруючим ядром виступає виробничо-технологічний комплекс.

     Промисловий комплекс Японії сьогодні складається  фактично із шести рівновеликих економічних  комплексів-корпорацій (седани). Седани є самодостатні, універсальні багатогалузеві економічні комплекси, що включають у свою

     організаційну структуру фінансові установи (банки, страхові й трастові компанії), торгові  фірми, а також комплекс виробничих підприємств, що складають повний спектр галузей народного господарства. Усередині седанів діє принцип не конкуренції, а цілеспрямовано організованої внутрішньої спеціалізації (сфери діяльності фірм не перетинаються), тому у відносинах постачальник — споживач затвердилася взаємна монополія. Таким чином, економічне середовище всередині седанів є неринковим, а існуюча в японській промисловості організаційна структура привела до формування олігополії на ринку кінцевих продуктів.

       У той час, як японська модель  в індустріальному розвитку реалізує  імпортне заміщення за державного  контролю над зовнішньоекономічною сферою і самостійному фінансовому забезпеченні інвестиційного процесу, модель, що обрана Південною Кореєю орієнтована на експортний шлях розвитку при відкритій економіці й опорі на іноземну кредитну допомогу. Відмінною рисою такого шляху є те, що зростання економіки відбувається в умовах контрольованого, але стійкого зростання цін.

     Характерні  риси німецьких корпоративних об'єднань виявляються у тісному зв'язку банків із промисловістю. На основі акціонерних, фінансових і ділових зв'язків  відбувається міжгалузева інтеграція промислових концернів з фінансовими інститутами, що розвиваються до стійких горизонтальних корпоративних промислово-фінансових об'єднань[20, c. 142-144]. 
 
 

      Розділ 3. Специфічна діяльність та організація акціонерних товариств в Україні

     3.1. Загальні засади створення акціонерних товариств

     Акціонерні  товариства можуть створюватися шляхом заснування і шляхом реорганізації.

     У світовій практиці застосовується 2 способи  створення акціонерних товариств  шляхом заснування:

     а) з використанням підписки на акції (Франція та ін.);

     б) шляхом розподілу акцій між засновниками (Німеччина, Російська Федерація та ін.).

     В Україні за Законом «Про господарські товариства» передбачено застосування двох способів: першого (шляхом підписки) - для відкритих акціонерних товариств; другого (шляхом розподілу акцій між засновниками) - при створенні закритих акціонерних товариств.

     Хоча  порядки створення акціонерних  товариств різні, однак існують  загальні засади при започаткуванні цих товариств у процесі їх заснування, що передбачають наявність таких етапів:

     визначення  засновників, тобто осіб, що ініціюють  створення акціонерного товариства та беруть на себе обов'язки щодо здійснення відповідних підготовчих дій, а  також укладення між цими особами  договору, що у світовій практиці іменується по-різному: установчим (українське законодавство) або договором про створення акціонерного товариства (Російська Федерація, Німеччина);

     публікація  повідомлення про намір засновників  створити акціонерне товариство певних параметрів;

     проведення  засновниками відповідних підготовчих  дій щодо створення акціонерного товариства (ці дії дещо різняться  від виду товариства - відкрите чи закрите, тобто способу утворення товариства - шляхом підписки на акції чи шляхом розподілу акцій між засновниками), в т. ч. початок формування майнової бази майбутнього акціонерного товариства відповідно до встановлених законодавством вимог щодо її розміру на певну дату (частіше, до початку проведення установчих зборів);

     у разі успішно проведених підготовчих дій скликаються установчі збори, на яких приймається рішення про створення акціонерного товариства, затверджується його статут, формуються органи товариства та вирішуються інші питання;

     державна  реєстрація товариства (за умови прийняття  установчими зборами позитивного рішення про його створення)[19, c. 116-117].

     Створення акціонерних товариств шляхом реорганізації  включає такі основні етапи:

     визначення  господарської організації (господарських  організацій), у процесі реорганізації  якої має виникнути нове акціонерне товариство;

     вибір способу реорганізації (поділ, виділення, злиття, приєднання, перетворення) і прийняття про це рішення компетентним органом (органами): власником майна — щодо унітарного підприємства або загальними зборами товариства/кооперативу - щодо організацій корпоративного типу;

     виконання підготовчих дій, які різняться  від способу реорганізації організаційно-правових форм учасників реорганізації (підписання угоди між учасниками реорганізації  у формі злиття або приєднання; затвердження розподільчого балансу у разі реорганізації шляхом виділення або поділу; здійснення розрахунків (викуп акцій, часток, паїв) з учасниками господарських організацій корпоративного типу, що беруть участь у реорганізації, якщо ці учасники голосували проти реорганізації;

     затвердження  статуту акціонерного товариства, що створюється в процесі реорганізації, обрання органів товариства;

     державна  реєстрація новоствореного товариства і відповідно - анулювання державної  реєстрації господарських організацій, що припинили своє існування в результаті реорганізації.

     Акціонерним визнається засноване на установчому  договорі та статуті товариство, яке  має статутний фонд, поділений  на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю[17, c. 26-28].