Формування та етапи розвитку світової валютної системи

Міністерство  освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет 
 
 
 

Реферат 
на тему:  
«Формування та етапи розвитку світової валютної системи»

з дисципліни: 
«Економічна теорія» 
 
 

Виконала:

стедентка  ІV  курсу 
спеціальності ДІД 
спеціалізації ІСПДОУ 
групи Р-42 
Семенович Олена 

Перевірив:

Галуха  В.Л. 
 
 
 

       Рівне – 2011

       Світова валютна система – це форма  організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства. Це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між всіма чи значною кількістю країн світу.

       Світова валютна система пройшла кілька етапів розвитку. Взалежності від того, який саме актив визнавався резервним, розрізняють золотомонетний стандарт, золотодевізний стандарт і девізний стандарт.

         Золотомонетний стандарт в міжнародній  валютній системі був започаткований  в 1880 році. На той час більшість  держав випускали свої національні  грошові одиниці у вигляді  золотих монет. Золотомонетний  обіг - це найстійкіша валютна  система. У ній дійсні гроші,  тобто золоті монети, злитки та  коштовності, виконують всі функції  грошей всередині країни і  водночас є світовими грошима.  В золотомонетному обігові валютний  курс, тобто співвідношення між  валютами різних держав, не може  істотно відхилятися від золотого  паритету, тобто від відношення  вагових кількостей золота, які  є в різних національних монетах.  Паперові банкноти вільно розмінювалися  на золото за номіналом, що  надавало грошовій системі додаткову  гнучкість і стійкість. Інакше  кажучи, позитивними рисами золотомонетного  стандарту були повна конвертованість  національних валют, стабільність  покупної спроможності грошей, стабільність  валютних курсів і світових  цін.

         Однак, незважаючи на ці переваги, на початку XX століття золотомонетний стандарт перестав відповідати масштабам господарських зв'язків через обмежену кількість золота, недостатню гнучкість валютної системи, стихійне регулювання її і невтручання держави в сферу валютних відносин. Тому після першої світової війни золотомонетний стандарт був замінений золотодевізним стандартом, що було підтверджено угодою на Генуезькій конференції в 1922р. Суть цього стандарту полягає в тому що поряд з золотом функції світових грошей почали виконувати валюти окремих провідних країн світу. Він діяв протягом 1922-1976 pp.

         В його розвитку прийнято розрізняти  кілька етапів. Перший етап золотодевізного  стандарту охоплював період після  Генуезької конференції 1922р. до 1933р. і характеризувався золотозливковим  стандартом. Суть його полягала  в тому, що монети в обіг  не випускалися, але центральні  банки обмінювали за фіксованою  державною ціною паперові банкноти  на зливки стандартної ваги (приблизно  12,5 кг.). Золотозливковий стандарт  встановлювався тільки для таких  економічно розвинутих країн  як Великобританія, Бельгія, Франція,  Нідерланди.

         Отже, основними рисами першого  етапу золотодевізного стандарту  були:

• використання в ролі платіжного засобу золота і девізів (іноземної валюти);
• відсутність загальновизнаної резервної валюти;
• збереження золотих паритетів валют і обміну валют на золото;
• встановлення режиму вільного коливання валютних курсів. Другий етап золотодевізного стандарту охоплює 1933-1944рр.
• і характеризується такими рисами:
• припинення обігу золотих монет і перехід до використання всередині країни паперових грошей;
• припинення оберненості паперових грошей в золото всередині країни;
• застосування державного регулювання міжнародних валютних відносин;
• обмін центральними банками національних банкнот на ту іноземну валюту (девіз), яка залишалася розмінною.

         Проте під впливом кризових  явищ в економіці виникла потреба  вдосконалення світової валютної  системи. Реалізація цієї потреби  означала перехід до третього  етапу золотодевізного стандарту.  Третій етап золотодевізного  стандарту охоплює 1944 -1976 pp. Організаційно він був оформлений на міжнародній фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 p. Відтоді існуючу валютну систему почали називати "Бреттон-Вудською валютною системою". '

         Основними елементами Бреттон-Вудської  валютної системи були:

• запровадження уніфікованої системи валютних курсів у відповідності з встановленим паритетом, тобто офіційно зафіксованим курсом валюти до золота або іншої валюти;
• встановлення паритету валют до золота прямо або опосередковано через золотий зміст американського долара, зафіксований на 1 липня 1944 р. в розмірі 0,88571 г чистого золота за 1 долар, або 35 доларів за тройську унцію (31,1 г чистого золота);
• забезпечення конвертованості двох резервних валют (долара США і фунта-стерлінгів) в золото за офіційним курсом;
• підтримання ринкового валютного курсу всіх валют в межах 1% відхилення в будь-який бік від паритету.

         Однак система фіксованих курсів  з часом перестала відповідати  потребам розвитку міжнародної  економіки. Тому головні промислові  країни в 1968 р. розділили офіційний  та приватний ринки золота, а  влітку 1971р. США офіційно припинили  конвертувати долари в золото  за офіційним курсом. В грудні  того ж року було запроваджено  плаваючі курси валют. А це  означало, що Бреттон-Вудська валютна  система почала відмирати. І  цей процес визнала Міжнародна  конференція, що відбулася в  1976р. в столиці Ямайки - Кінгстоні.  Вона визначила нові принципи  регулювання світової валютної  системи, тобто започаткувала  так звану Ямайську валютну  систему, яка означала перехід  до девізного (пагіерово-валютного)  стандарту.

         Девізний стандарт (паперово-валютний  стандарт, Ямайська валютна система)  лежить в основі сучасної валютної  системи. Основні її риси такі:

• вільний вибір країною системи валютного курсу - фіксованого або плаваючого, встановленого в односторонньому порядку чи на основі багатосторонніх угод;
• наділення МВФ правом здійснювати жорсткий нагляд за розвитком валютних курсів і угодами про їх встановлення;
• відміна золотодевізного стандарту і введення стандарту СДР-спеціальних прав запозичення;
• відміна офіційної ціни золота, і воно перестало виконувати роль офіційного засобу платежу між МВФ і його членами, тобто замість принципу обміну валюти на золото по схемі .. "національна валюта - СДР" і навпаки. Золото перестало виконувати роль грошей і перетворилося у звичайний товар, який вільно купується і продається за цінами, що складаються під впливом попиту і пропозиції.

         Система девізного стандарту  має певні недоліки, серед яких  найбільш істотні такі:

• СДР не має зв'язку з золотом і використовується тільки як рахункова одиниця, тобто виступає світовою валютою номінально, а не реально. Тим більше, що до курсу СДР прив'язані тільки вісім валют країн світової співдружності, тоді як до долара США прив'язані валюти майже 40 країн;
• золото продовжує впливати на курси валют і є основним резервним активом.

         В рамках Ямайської валютної  системи діють регіональні валютні  системи, в тому числі і Європейська  валютна система, рішення про  створення якої було прийнято  в 1979р. Європейська валютна  система становить собою договірно-правову  форму організації валютних відносин  між країнами ЄС, кінцевою метою  якої є перехід до єдиної  грошової політики, створення єдиного  центрального банку і введення  єдиної валюти.

         В становленні Європейської валютної  системи прийнято виділяти три  етапи. Перший етап започатковано  в липні 1990 року. Він характеризувався  повним зняттям обмежень на  рух капіталу між країнами  ЄС і поступовим зближенням  головних макроекономічних показників  їх економік. Він тривав до  листопада 1993р.

         Другий етап становлення Європейської  валютної системи охоплює листопад 1993-1999рр. Його започатковано Маастріхтською , угодою (від міста Маастріхт  в Голландії) про Європейський  Союз. На цьому етапі з метою  зближення національних господарств  в галузі державних фінансів, довгострокових ставок і валютних  курсів до країн, які претендують  на участь в валютному союзі,  були висунуті такі вимоги:

• їх бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% ВВП, а загальний урядовий борг - 60% ВВП;
• інфляція споживчих цін не повинна перевищувати інфляцію в трьох країнах-учасницях з найнижчою інфляцією більш ніж на 1,5 процентних пункти;
• процентні ставки по довгострокових боргових цінних паперах уряду не повинні перевищувати більш ніж на 2 процентних пункти такі ставки в трьох країнах - членах з найнижчою інфляцією;
• коливання курсів національних валют не повинне бути більше ніж встановлене для Європейської валютної системи протягом двох років перед приєднанням до валютного союзу.

         Третій етап становлення Європейської  валютної системи розпочався  з 1999 року і його головним  завданням є перехід до єдиної  валюти - евро. Цей перехід планується  здійснювати поступово шляхом  реалізації цілого комплексу  заходів валютно-фінансового характеру.  За здійснюваними заходами третій  етап умовно можна поділити  на три стадії. Перша - розпочавшись  з моменту визначення учасників  валютного союзу, буде тривати  до взаємної фіксації їх валютних  курсів. На цій стадії: 1) ліквідуються  всі існуючі механізми валютної  системи в тому числі і розрахункова  валютна одиниця екю; 2) повноваження  грошової політики передаються  Європейській системі центральних  банків, головну роль в якій  відіграватиме Європейський центральний  банк; 3) в результаті цих дій  появиться можливість здійснювати  повністю координовану грошову  політику, яка призведе до припинення  коливання курсів національних  валют відносно один до одного; 4) євро буде використовуватися  лише як безготівкова валюта, і фінансова підтримка з метою  забезпечення стабільності курсів  національних валют буде здійснюватися  в євро.

         Друга стадія триватиме з моменту  фіксації валютних курсів і  до зняття з обігу національних  валют. На цій стадії безготівковий  євро буде в обігу поряд  з готівковими національними  валютами, але всі операції Європейська  система центральних банків здійснюватиме  виключно в євро.

         Третя стадія, за розрахунками  країн-учасниць, розпочнеться не  пізніше 1 січня 2002 року. її результатом  буде випуск в готівковий обіг  євро у вигляді банкнот і  монет. Заміна екю на євро  відбудеться за курсом 1:1, тобто  курс євро до інших валют  країн-членів буде відповідати  їх курсу до екю. Реалізація  завдань третьої стадії буде  означати утвердження якісно  нового рівня валютно-фінансової  інтеграції країн ЄС.

         Введення єдиної валюти принесе країнам-учасницям валютного союзу певний виграш, оскільки, по-перше, дозволить щороку економити до 26 млрд. доларів тільки на витратах по обміну валюти; по-друге, позбавить валютного ризику інвесторів і цим самим сприятиме надходженню нових інвестицій та зростанню темпів економічного зростання; по-третє, захистить економіку країн ЄС від руйнівних наслідків потенційно можливих зовнішніх потрясінь.