Аналіз системи управління продуктивністю праці на ПП «ВЕСТ ЛАЙН»

     Продуктивність  праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

     Праця -- це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

     Розрізняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна  праця -- це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення  певної споживної вартості.

     Абстрактна  праця -- це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється.

     Подвійність поняття “праця” зумовлює і подвійність  її змісту. Змістом конкретної праці  е кількісний і якісний склад  трудових функцій (відмінність у  професіях, рівні кваліфікації працівників  тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці.

     Отже, конкретна праця виражає й  техніко-технологічний аспект. Техніко-технологічний  зміст праці індивідуальний на кожному  робочому місці і перебуває під  впливом перетворень у техніці, технології, змін предметів праці тощо.

     Абстрактна  праця характеризується соціально-економічним  змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюється процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 300 с.

     Підвищення  продуктивності праці в умовах ринкової економіки має особливе значення, оскільки пов’язане з переходом  економіки від переважаючого використання екстенсивного типу розвитку народного господарства до інтенсивного [с, 56-61 Протопопова В.О., Полянський А.Н. Економіка підприємства. Київ: ЦУЛ, 2005 – 220 с].

     На  рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного  використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

     Рівень  екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

     Інтенсивність праціхарактеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людиниякості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

     Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

     Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці. Економiка пiдприємства / С. Ю. Вiгуржинська

     Фактори зростання продуктивності праці — це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики. Богиня Д.П. Основи економіки праці: Навчальний посібник/ Д.П.Богиня, О.А.Грішнова.- К.: Знання-Прес, 2001.- 313с

     За  рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

• ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);
• ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

     Оскільки  праця є процесом взаємодії робочої  сили із засобами виробництва, фактори  зростання продуктивності праці  за змістом можна поділити на три  групи:

• соціально економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;
• матеріально технічні, що визначають якість засобів виробництва;
• організаційно економічні, що визначають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

     До  групи соціально економічних  факторів зростання продуктивності праці належать всі фактори, що спричиняють покращання якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати па зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу).

     До  групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці належать всі напрямки прогресивних змін у техніці й технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва; впровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

     До  групи організаційно економічних  факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни  в організації праці, виробництва  та управління. До них входять: вдосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; покращання матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, вдосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; вдосконалення поділу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення організації та обслуговування робочих місць, впровадження прогресивних норм і нормативів праці; покращання умов праці та відпочинку, вдосконалення систем матеріального стимулювання.

     За  сферою виникнення і дії фактори  зростання продуктивності праці  поділяються на:

• внутрішньовиробничі — ті, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;
• галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можливістю покращання кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей народного господарства;
• регіональні — це фактори підвищення продуктивності праці, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);
• загальнодержавні — це такі фактори, які спричиняють підвищення продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

     Резерви зростання продуктивності праці  — це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що невикористані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу.

     Кількісно резерви можна визначити як різницю  між максимально можливим і реально  досягнутим рівнем продуктивності праці  в конкретний момент часу. Таким  чином, використання резервів зростання продуктивності праці — це процес перетворення можливого у дійсне. Богиня Д.П. Основи економіки праці: Навчальний посібник/ Д.П.Богиня, О.А.Грішнова.- К.: Знання-Прес, 2001.- 313с

     Оскільки  резерв — це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, то резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори.

     Так само, як і фактори, резерви зростання  продуктивності праці за змістом  поділяються на три групи:

1. соціально економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;
2. матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;
3. організаційно економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили із засобами виробництва.

     Для найповнішого використання резервів зростання  продуктивності праці на підприємствах  розробляються програми управління продуктивністю, в яких зазначаються види резервів, конкретні терміни  і заходи по їх реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці. Богиня Д.П. Основи економіки праці: Навчальний посібник/ Д.П.Богиня, О.А.Грішнова.- К.: Знання-Прес, 2001.- 313с 

     1.2.ПОКАЗНИКИ  ОЦІНКИ ПРОДУКТИВНОСТІ  ПРАЦІ. 

     Продуктивність праці - це показник ЇЇ ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

     Рівень  продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).покропивний 379 

     Рис. 15.1. Методи вимірювання та показники  рівня продуктивності праці 

     Показники рівня продуктивності праці. Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розраховувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

     Натуральні  показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів (наприклад, умовна консервна банка) дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

     Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти у натуральних та грошових одиницях.

     Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватись  для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються. Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.покропивний 380

     Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво [с, 101 Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.]:

     В = Q / Т,

     де   В – виробіток;

     Q – обсяг виробленої продукції;

     Т – затрати робочого часу. 

     На  підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.