Особливості приватизаційних процесів в Україні

      В умовах низької ліквідності активів  найкращим варіантом для багатьох вітчизняних підприємств буде пошук покупця, який матиме довгострокову стратегію і дбатиме про майбутній розвиток підприємства, вкладаючи в нього значні засоби. Сумний досвід з цього приводу ми вже маємо. Так, іноземні фірми контролюють 35 % виробництва українського цементу, але не вклали ні гривні у розвиток заводів, оскільки не заінтересовані, щоб Україна зі своїм цементом вийшла на Європейський ринок (5, 4). До того ж, сама по собі зміна власників підприємств не означатиме демонополізації економіки. В результаті повної демонополізації може виникнути просто інша монополія - приватна. А ще гірше - приватна іноземна монополія. Тут варто використати чеський досвід приватизації великих підприємств, де у кожному конкретному випадку складалися індивідуальні, добре продумані плани і схеми з врахуванням багатьох чинників.

      До  середини 2001 року понад 60 % великих і  середніх підприємств перейшли до приватних рук. За 2001 рік у процесі приватизації змінили форму власності 6048 об'єктів, з них 107 - об'єкти групи В і Г. Протягом року було приватизовано 6 обленерго, призупинено практику розпорошення державних пакетів акцій стратегічно важливих підприємств у процесі їх продажу [6, ст. 37]. У 2001 р. із запланованих надходжень до державного бюджету на суму 5,9 млрд. дол. було отримано лише 2 млрд. 111 млн. дол. За повідомленнями прес-служби ФДМУ, план приватизації провалився через перенесення на 2002 р. конкурсу з продажу "Укртелекому", що мав забезпечити 60 % надходжень [7]. Відповідно до Державної програми приватизації на 2003-2008 рр. основною метою приватизації є підвищення соціально-економічної ефективності виробництва шляхом завершення широкомасштабної приватизації, як спеціального соціально-економічного проекту. Його результатом буде створення ефективного приватного та державного секторів економіки, конкурентного середовища, як умови для зростання добробуту населення і адаптації економіки України до процесів глобалізації світової економіки.

      Програмою приватизації передбачаються публічні процедури прийняття рішень щодо закріплення пакетів акцій ВАТ у державній власності, що відповідає світовим стандартам. У державній власності може закріплюватися лише пакет акцій у розмірі 50 % плюс одна акція, а щодо всіх менших пакетів акцій ВАТ буде прийняте рішення про достроковий продаж, насамперед це стосується 25 % пакетів акцій, закріплених за державою. Програмою приватизації встановлюється також чіткий взаємозв'язок між приналежністю підприємства до відповідної групи та способом приватизації.

      Особлива  увага приділяється способам приватизації об'єктів групи Г, тобто найбільших і найважливіших вітчизняних  підприємств, при продажі яких ризик  неприпустимий. До цих об'єктів буде застосовуватися новий спосіб продажу - торги з обмеженою участю претендентів, - що забезпечить захист інтересів держави у процесі роздержавлення, дасть змогу продати об'єкт покупцю, який має безспірні стратегічні переваги перед іншими претендентами і спроможний підвищити конкурентні позиції підприємства. Пакети акцій, які становлять менше 50 % статутного фонду ВАТ та є на сьогодні неліквідними будуть продаватися достроково за спрощеним методом, а саме: із зниженням ціни лота або без оголошення ціни, коли початкова ціна продажу оголошуватиметься покупцем. Продаж пакетів акцій, що забезпечують контроль інвестора над підприємством-монополістом, або підприємством, яке має важливе значення для економіки держави, буде здійснюватися на конкурсах, відкритих торгах, а також на торгах з обмеженою участю без визначення інвестиційних зобов'язань.

      Світова практика свідчить, що найбільшим попитом  у приватизаторів користуються ті об'єкти, які підлягали попередній реструктуризації та санації, оскільки продаж таких підприємств дає значний фіскальний ефект. Одним із шляхів підвищення результативності проведення великої приватизації є проведення оздоровчої чи стратегічної реструктуризації вітчизняних підприємств, покращення інвестиційного клімату, застосування індивідуального підходу до продажу кожного великого підприємства тощо. Подальші дослідження у цьому напрямку будуть зосереджені на формах, способах та особливостях реструктуризації великих підприємств; дослідженні інвестиційних можливостей вітчизняних стратегічних підприємств; аналізі результатів приватизації за 2003 р. та ін.

      Література

1. Ларцев В.С., Ключиков Г.Н. Краткий очерк истории приватизации в Украине. -К.: Полиграф-Информ. - 2001. - 352 с.
2. Павлов В.І., Кривов'язюк І.В. Приватизація державних підприємств. - Луцьк. -1998. - 178 с.
3. Ларцев В. Основні особливості етапів приватизації// Економіка України. - 2001, № 3. - С. 43-51.
4. Чижова В.І. Інвестиційна діяльність у процесі приватизації// Фінанси України. -2000, № 1. - С. 72-74.
5. Долженко Г. У замкнутому колі опинилися вітчизняні підприємства цементної промисловості// Урядовий кур'єр. - 2000, № 165. - С. 5-10.
6. Богиня Д., Волинський Д. Соціально-економічні аспекти великої приватизації: цілі і результати// Економіка України. - 2002, № 12. - С. 35-43.
7. Смакула Т. Недовиконана приватизація. - http:// www.rada.kijv.ua/
8. Шульженко М. Приватизація 2003 р. знову може завершитися кепсько. - http:// www2.pravda/com/ua/.
9. Приватизація державної власності / М. Іванов // Економіка України. — 2001. — N 4. — С. 23-30. — укp.
10. Приватизація землі та її соціально-економічні наслідки / М. Павлишенко // Економіка України. — 2008. — N 12. — С. 29-39. — укp.