Теоретико–методичні засади регулювання банківської діяльності та його особливості в період кризи

     Проаналізувавши різні визначення терміну «регулювання банківської діяльності», можна  зробити висновок, що деякі автори відносять до нього нормативно-правову базу, або розробку та видання уповноваженими органами на підставі законів нормативно-правових актів або правил, приписів, інструкцій, інші визначають його як сукупність різноманітних методів і засобів (інструментів), за допомогою яких держава впливає на діяльність банків. Деякі також добавляють забезпечення безпеки, запобігання  дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

     На  нашу думку визначення банківського регулювання як нормативно-правової бази, або як створення системи норм банківської діяльності є недостатнім, адже державне регулювання включає також різноманітні засоби впливу, які не стосуються нормативних актів, наприклад операції на відкритому ринку, кредити рефінансування, облікова політика НБУ, та інші. Крім того у визначенні необхідно відмітити на що саме спрямовано банківське регулювання.

     Таким чином, банківське регулювання –  це створення законодавчої бази, ухвалення  положень, інструкцій, директив, які регулюють банківську діяльність,  застосування різноманітних інструментів та методів з метою забезпечення стабільного функціонування банківської системи, захисту кредиторів та вкладників, а також попередження розгортання кризових явищ. Банківський нагляд можна визначити як моніторинг процесів в банківському секторі, а також контроль за дотриманням законодавства та постанов регулюючих органів.

     Направленість роботи вимагає розгляду саме банківського регулювання. Об’єктом банківського регулювання виступає банківська діяльність. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність", банківська діяльність – це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

     Основні завдання банківського регулювання:

• забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;
• захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;
• створення конкурентного середовища в банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;
• забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають з досвіду міжнародної банківської практики;
• підтримання необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

     Розглядаючи особливості організації органів  банківського регулювання та нагляду за кордоном, слід насамперед розрізняти різні структури, виходячи з місця й ролі центрального банку в його діяльності, а саме:

     ● регулююча та наглядова діяльність здійснюється безпосередньо центральним банком;

     ● регулююча та наглядова діяльність здійснюється центральним банком разом з іншими контролюючими органами;

     ● регулююча та наглядова діяльність здійснюється іншими органами.

     В Україні відповідальність за банківське регулювання та нагляд несе Національний банк України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Для виконання своєї основної функції Національний банк підтримує стабільність банківської системи. Верховна Рада України також регулює банківську діяльність через законотворчу діяльність.

     Таким чином основними причинами існування  банківського регулювання та нагляду  є недосконалість ринку банківських  послуг, висока значимість стабільності банківської системи для суспільства, а також ефект “Spillover” та ефект “Contagion”. «Регулювання банківської діяльності» та «банківський нагляд» є різними поняттями, які не перетинаються, а «банківський контроль» входить до поняття «банківського нагляду». Банківське регулювання – це створення законодавчої бази, ухвалення положень, інструкцій, директив, які регулюють банківську діяльність,  застосування різноманітних інструментів та методів з метою забезпечення стабільного функціонування банківської системи, захисту кредиторів та вкладників, а також попередження розгортання кризових явищ. Банківський нагляд можна визначити як моніторинг процесів в банківському секторі, а також контроль за дотриманням законодавства та постанов регулюючих органів.