Контрольная работа по «Финансам»

Севастопольський  інститут банківської справи

Університету  банківської справи Національного  банку України (м. Київ)

 

Факультет банківських технологій

Кафедра фінансів та кредиту

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни «Мiсцевi фiнанси»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент 4 курсу, групи ЗФК 01

Приходько А.В.

Перевірив Михайлова Д.С.

 

 

 

 

м. Севастополь – 2013 рік

ЗМІСТ

 

1. Роль і значення трансфертів  у формуванні дохідної частини 

місцевих бюджетів: економічні та політичні аспекти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

2. Місцеві позики та їх розвиток в України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10
3. Практичне завдання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
4. Перелік використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Роль і значення трансфертів у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів: економічні та політичні аспекти

 

Ключову роль у становленні  системи самостійних місцевих бюджетів відіграють їх доходи та способи, на основі яких вони формуються. Обласні, міські, районні ради народних депутатів  затверджують міський, районний, обласний бюджети – у загальній сумі доходів – з виділенням окремих  доходних джерел.

Доходами бюджету є  кошти, що надходять у постійне користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність бюджету і фінансування його видатків. Основними джерелами  доходів місцевих бюджетів є податкові  та неподаткові надходження і  трансферти.

Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної  влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого  самоврядування, інших держав або  міжнародних організацій на безоплатній  та безповоротній основі [11].

Значення міжбюджетних трансфертів  як фактора суспільного розвитку зростає разом із перерозподілом функцій центральних органів  влади на користь місцевих органів  влади та органів місцевого самоврядування, тобто з деконцентрацією та децентралізацією. Децентралізація не лише збільшує роль місцевих органів влади та органів  місцевого самоврядування при наданні  окремих суспільних благ, а й породжує необхідність пошуку нових підходів до здійснення фінансового вирівнювання – тобто забезпечення місцевих бюджетів фінансовими ресурсами відповідно до видаткових функцій.

Необхідність застосування міжбюджетних трансфертів випливає з того, що в системі державних  фінансів, за даного розподілу податків та функцій між рівнями держави, виникають вертикальний та горизонтальний дисбаланси, які можуть бути подолані лише передачою коштів від державного бюджету до бюджетів нижчого рівня.

Гармонізація інтересів  усіх суб’єктів міжбюджетних відносин відіграє надзвичайно вагому роль у  забезпеченні стабільного та динамічного  розвитку суспільства; це особливо важливо  для України, як і для інших  трансформаційних країн, що перебувають  у процесі становлення своєї  державності та пошуку шляхів підвищення ефективності державного управління.

Вирішення зазначених проблем  вимагає розгляду принципів формування місцевих бюджетів і удосконалення  системи міжбюджетних відносин. Тому винятково значимими компонентами державного регулювання територіального  розвитку є спеціально організовані способи формування і розподілу  фінансових потоків між рівнями  і одиницями територіальної структури  держави, а також спеціально створювані умови для збільшення фінансового  потенціалу власне територіального  розвитку. Тільки після того, як розподілена  відповідальність за видатки, і стає відомим їхній загальний обсяг  на кожному рівні влади, доцільним  є перехід до питання закріплення  і перерозподілу доходів між  цими рівнями. Досвід багатьох країн  свідчить, що закріплення видаткових функцій і розподіл обов’язків по забезпеченню послуг доцільно здійснювати  відповідно до зони їх використання.

Міжбюджетні відносини –  це взаємовідносини, що виникають між  органами державної влади, місцевими  органами виконавчої влади, а також  між органами місцевого самоврядування щодо розподілу функцій, повноважень, сфер відповідальності у здійсненні видатків та формуванні доходів бюджетів.

Міжбюджетні відносини є  внутрішніми бюджетними потоками, які  відображають перерозподіл видатків і  доходів між різними рівнями  бюджетного устрою. Найважливіші складові міжбюджетних відносин: розмежування видатків бюджетів відповідно до розподілу  повноважень між органами державної  влади та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування; забезпечення бюджетів доходами, достатніми для виконання покладених на них  завдань; вилучення коштів у відносно «багатих» у фінансовому сенсі  територій; підтримка «бідних» у  фінансовому розумінні територій; різні форми взаємовідносин, що виникають  у процесі виконання бюджетів (взаємозаліки, бюджетні позики тощо).

Під час формування доходів  місцевих бюджетів у світовій практиці перевага надається двом альтернативним принципам:

1. Принципу бюджетної еквівалентності, у який закладена ідея податкової справедливості щодо громадян, підприємств і жителів регіонів в цілому. Доходи місцевих бюджетів повинні відповідати тому податковому навантаженню, яке несуть жителі регіонів. Звідси можливості одержання ними суспільних благ і послуг за рахунок місцевих бюджетів мають збільшуватися зі збільшенням податків, що збираються на даній території.
2. Принципу національної солідарності. В основі лежать загальні міркування громадянської солідарності, а також ряд економічних аргументів, відповідно до яких держава намагатиметься вирівнювати певною мірою фінансові можливочті регіонів. По-перше, держава гарантує надання громадянам ряду соціальних послуг на певному рівні, а саме тих, що є важливими з погляду створення однакових стартових умов для молоді з різних регіонів країни (послуги у сфері освіти, охорони здоров’я). По-друге, держава послаблює неефективність міжрегіональних переміщень капіталів, праці, виробничих факторів, яка випливає з низького рівня розвитку в окремих регіонах транспортної інфраструктури, зв’язку та ін.

Характерно, що власні (місцеві, локальні) податки є основною статтею  доходів місцевих бюджетів у більшості  країн світу, вони становлять 5-30 % усіх податкових надходжень до державного бюджету і значну частину надходжень до місцевих бюджетів (в Японії – 35 %, Великобританії – 37 %, Німеччині – 46%,   Франції – 67 %, США – 66 % доходів органів місцевого самоврядування).

Що стосується бюджетних (міжбюджетних) трансфертів, то вони є  доповнюючим елементом фінансових відносин, який, проте, відіграє суттєву  роль у багатьох країнах: його частка у доходах місцевих громад досягає  у деяких країнах значних величин. Трансферти мають важливу роль у  забезпечення гармонії інтересів держави  і регіонів, а центральний уряд перебрав на себе у цих відносинах стимулюючу і контролюючу роль. Так, наприклад, у ФРН, Франції, Швеції провідними серед видів трансфертів виступають загальні трансферти (бюджетні дотації), тоді як у Польші, Латвії до останнього часу – цільові (субвенції, субсидії). У цілому ж наявна тенденція до глобалізації системи міжбюджетних трансфертів. У США субсидії становлять 18 % загальних доходів бюджетів штатів і місцевих органів влади. У Канаді та Австралії трансферти становлять 77 % усіх фінансових ресурсів, що передаються  на рівень провінцій (це 21 % доходів  місцевих бюджетів). Бюджети місцевих і регіональних владних інстанцій  у Франції становлять 30 % загальнодержавних  витрат, із них 25 % покриваються за рахунок  субсидій центрального уряду, решта  – за рахунок місцевого оподаткування  та плати за послуги і позики. У ФРН є федеральний закон  про фінансове взаємодоповнення федерації та земель.

Таким чином, регулювання  необхідного обсягу місцевого бюджету  відбувається значною мірою через  надання допомоги регіонам. Слід зазначити, що в окремих випадках існуючі  механізми нерідко призводять не до послаблення, а до посилення регіональної диференціації і потребують усе  більших обсягів перерозподілу  фінансових ресурсів при менших державно-управлінських  можливостях. Порівняння існуючої системи  внутрішньодержавних фінансових відносин з ідеальною схемою дозволяє проаналізувати її слабкі місця та знайти резерви  вдосконалення в Україні.

Основою фінансової бази органів  місцевого самоврядування є доходні  надходження до місцевих бюджетів, які уособлюють економічну самостійність  місцевих органів влади, сприяють розвитку інфраструктури, активізують господарську діяльність. Самостійність місцевих бюджетів в Україні гарантується власними і закріпленими за ними на стабільній основі частками загальнодержавних  доходів, правом самостійно визначати  напрями використання коштів місцевих бюджетів. Однак регіональні органи влади мають досить низький ступінь  незалежності щодо розпорядження власними надходженнями, тому регіони не можуть забезпечити соціально-економічний  розвиток за рахунок власних надходжень. Місцева влада може використовувати  податки і збори тільки в межах  конституційних функцій. Податкова  автономія обмежується лише правом  запровадження місцевих податків і  зборів згідно встановленого законодавством переліку і в межах, визначених Верховною  Радою, а також користуванням  місцевими пільгами.

Незначна частка місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів обумовлена специфікою унітаризму, але даний вид податків не виконує  ні фіскальної, ні регулюючої функції. Практика застосування місцевих податків і зборів свідчить, що їхнє використання в Україні є малоефективним. Окремі органи місцевого самоврядування недостатньо  використовують наявні можливості збільшення доходів місцевих бюджетів за рахунок  впровадження місцевих податків і зборів.

Реформа міжбюджетних відносин, а саме децентралізація системи  бюджетного управління відстала від  реформи системи загальнодержавного управління. Пасивну політику держави  у проведенні бюджетної децентралізації  можна пояснити як відсутністю досвіду  проведення відповідних реформ, так  і необхідністю концентрації на загальнодержавному рівні значного обсягу коштів для  регулювання проведення макроекономічних реформ. Необхідність дотримання основних макроекономічних пропорцій відсуває проблему фінансування політики регіонального  розвитку на другий план. І така ситуація є характерною для більшості  унітарних країн.

Розбудова економічно самодостатніх  адміністративно-територіальних одиниць  – нагальна вимога часу. Передусім  це належить від наповненості місцевих бюджетів та ефективного витрачання ними коштів, а також значною мірою  від чіткого розмежування функцій  і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади  і органами місцевого самоврядування.

З прийняттям Бюджетного кодексу  України у 2010 році механізми міжбюджетних відносин докорінно змінилися. Здійснено  досить чіткий розподіл видів видатків між рівнями бюджетів: починаючи  від Державного бюджету і до сільських  і селищних бюджетів. Встановлено  доходні джерела місцевих бюджетів усіх рівнів. Головними позитивними  здобутками у сфері міжбюджетних відносин після прийняття Бюджетного кодексу стали такі:

1. Уведення формульної  системи розрахунку трансфертів,  що мало такі наслідки:

• трансферти не залежать від рівня фактичного виконання доходів та видатків місцевих бюджетів у наступному бюджетному році;
• трансферти не  позбавляють органи місцевого самоврядування стимулів заощаджувати на видатках і спонукають їх нарощувати доходи;
• у місцевих органів влади з’являється стимул пошуку додаткових можливостей наповнення місцевих бюджетів, до економії ресурсів, реалізації соціальних програм місцевостей.

3. Модифікація механізму субвенційних платежів. Більшість субвенцій місцевим бюджетам фінансуються за рахунок загального фонду, що разом із статусом захищеної статті бюджету дає досить підстав для впевненості в повному фінансуванні відповідних бюджетних призначень.

4. Поділ доходів місцевих бюджетів на ті, що враховуються, і такі, що не враховуються під час обрахування міжбюджетних трансфертів.

Все ж таки бюджетна система  України сьогодні недостатнім чином  відповідає потребам регіонального  розвитку. Надмірна централізація фінансових потоків призводить до того, що органи місцевого самоврядування не мають  можливості реалізовувати у повній мірі свої повноваження. Незначимість власної доходної бази породжує залежність від вказівок центральних органів  влади. А неможливість проведення власної  політики у задоволенні місцевих інтересів зменшує авторитет  органів місцевого самоврядування, і це ставить під сумнів перспективи  розвитку демократичних відносин на місцевому рівні й у масштабах  усієї країни. Тому необхідна подальша реформа з метою посилення  самостійності місцевих бюджетів.