Податкові системи зарубіжних країн

ціального розвитку, розподілу функцій, які виконує той чи інший ор-

ган державного управління. Так, у США кількість та розмір

податкових платежів, які сплачуються до місцевого бюджету,

більша, ніж в інших країнах. Це пов’язано з тим, що в цій державі

розповсюджена децентралізація як законодавчої бази, так і управлі-

нської влади. Тому деякі державні функції передано місцевим орга-

нам влади, які мають більші витрати на їх виконання, а отже, і більші

фінансові кошти  надходять до цих органів. У країнах Північної та

Західної Європи (Швеція, Норвегія та ін.) велика централізація

органів влади, тому і надходження податкових платежів значною

мірою концентруються у державному бюджеті. У деяких країнах  усі

податки збираються централізовано, а потім частина  їх перерахо-

вується до місцевих бюджетів.

Перелік загальнодержавних  та місцевих податкових платежів виз-

начається чинним у державі законодавством. До перших належать

ПДВ, податок  на прибуток корпорацій та підприємств, податок з

продажу, податок  з обороту, акцизні збори, прибутковий  податок з

громадян, мито, податки на землю, на соціальні заходи та ін. Місцеві

податки — це податок на майно, яке знаходиться  у власності місце-

вих органів  влади, за послуги, які вони надають (наприклад, гербо-

вий збір) тощо. Ці ж органи мають і переважне  право на встановлен-

ня ставок оподаткування.

Залежно від того, в яку складову ціни включаються податки, у

більшості країн  світу вони поділяються на:

· податки, які включаються у собівартість товару;

· податки, що включаються  в дохід (прибуток) підприємства.

Більшість податкових платежів є витратами підприємства, тому

вони й зараховуються  переважно до його витрат. Але податкові  пла-

тежі — це ті витрати, які мають постійний, обов’язковий характер.

Наприклад, фірма  може обійтися без реклами, без власного транс-

портного засобу і не мати витрат за цими статтями, але вона не може

не сплачувати ПДВ (якщо здійснює якусь комерційну операцію), обо-

в’язкові відрахування з фонду заробітної плати (якщо на фірмі пра-

цюють наймані  працівники і їм сплачується заробітна  плата) тощо.

Особливістю податкових систем різних країн є методика розра-

хунку прибутку, який оподатковується. Принциповим положенням

залишається розрахунок прибутку, який обчислюється як різниця

між сумою одержаних  валових доходів від усіх видів  діяльності та ва-

ловими витратами. Особливістю є зарахування окремих витрат до

валових (наприклад, амортизаційні витрати та методи їх розрахун-

ку). Основними податками є податок на прибуток (або доходи) кор-

порацій, на дивіденди, екологічні та інші податкові платежі.

За джерелом податкової бази визначаються такі податкові платежі:

·

індивідуальні доходи. Це доходи фізичних осіб із різних джерел. До

них належать прибутковий  податок з громадян, дохід працівників

вільних професій та податок з нього, дохід від  підприємницької

діяльності, у  тому числі і введений у деяких країнах єдиний пода-

ток, сімейний податок, податок з одружених (при цьому  встанов-

люється наявність  осіб на утриманні, зокрема пристарілі батьки,

неповнолітні  діти, інваліди та ін.);

·

дохід від продажу. Для країн Європи — ПДВ, для  США — пода-

ток з продажу, для інших країн світу — податок з обороту. Але

найрозповсюдженішим є ПДВ. Цей податок сплачується  зі знов-

утвореної вартості при кожному переміщенні виробу і сплачуєть-

ся підприємством  або фірмою незалежно від форми  власності та

організаційно-правової форми;

·

фінансові результати діяльності. До них належать валові доходи

від реалізації, операційної та фінансової діяльності підприємства,

прибуток та інші доходи;

·

витрати підприємства. Це переважно джерело утворення  подат-

кової бази, і  податки у цьому разі сплачуються з певних частин со-

бівартості. Наприклад, відрахування у соціальні фонди  — в пен-

сійні та соціальні  фонди, фонди зайнятості та ін.

Податкові платежі  класифікуються за об’єктами оподаткування:

·

ресурсні. Це платежі  за використання ресурсної бази, за сировину,

за видобування  корисних копалин, трудові ресурси  тощо;

·

рентні. Це податкові платежі на одержання додаткових доходів

порівняно зі звичайними доходами (наприклад, на надприбутки,

якщо підприємство є монополістом, на надприбутки від викорис-

тання родючої  землі або розташування підприємства у вигіднішо-

му місці та ін.);

·

на споживання. Здебільшого це ПДВ, податок з  продажу товарів,

з обороту;

·

майнові. Ці податкові  платежі сплачуються з майна  або землі, що

є власністю  підприємств або використовується ними. До категорії

майна насамперед зараховують нерухомість, яка належить як

юридичним, так  і фізичним особам, або те, що передається  у кори-

стування іншим особам (наприклад, відчуження, дарування, пода-

рунки), приріст капіталу та ін. Податок на землю існує практич-

но в кожній країні, і сплачують його передусім власники земель-

них ділянок. Але  він може стягуватись і з орендарів  земельної

площі, причому ставка залежить від напрямку використання (ви-

робництво, житло, розважальні заклади тощо). До групи  майно-

вих податкових платежів можуть належати існуючі в  деяких краї-

нах податки  при оренді майна (найчастіше житла), які сплачують

як орендодавці, так і орендарі.

За методом  розрахунку ставок оподаткування податкові  платежі

поділяються на:

· прогресивні. Це податкові платежі, ставки яких зростають  залеж-

но від збільшення розміру податкової бази (у більшості  країн на

цьому принципі ґрунтується прибутковий податок з громадян);

· пропорційні. Ставка оподаткування залишається  незмінною неза-

лежно від зміни  бази оподаткування (наприклад, ПДВ);

· регресивні. Ставки оподаткування зменшуються залежно  від збіль-

шення податкової бази. Вони встановлюються, щоб зацікавити

платника у  використанні або збільшенні певного  ресурсу.

За способом вилучення усі податкові платежі  поділяються на не-

прямі та прямі. У більшості країн до непрямих податків належать

ПДВ, акцизний збір, мито. Але в деяких країнах до них додаються ще

й податки з  виграшів у казино, лотерею, на скачках  тощо. Здебільшо-

го кількість їх обмежена, але питома вага у державному бюджеті

значна (до 50 і  більше відсотків). Як правило, вони надходять  до дер-

жавного бюджету, але в деяких країнах частина їх перераховується і

до місцевих бюджетів. Усі інші податкові платежі  є прямими.

За суб’єктами сплати, тобто за платниками, податкові  платежі по-

діляються на ті, які сплачують юридичні особи, та ті, що сплачують

фізичні особи. До останніх належать ті, хто займається підприємни-

цькою або професійною  діяльністю, та наймані працівники. У біль-

шості країн  дотримуються принципу однозначності  встановлення

податкових ставок для всіх суб’єктів оподаткування. За цією озна-

кою визначаються податкові платежі, які сплачуються тільки юри-

дичними особами  або тільки фізичними. Так, останні  сплачують по-

датки за утримання  домашніх та декоративних тварин, зокрема  со-

бак, з виграшів у лотерею, на скачках, у казино тощо.

1.4. Порядок та  способи

сплати податкових платежів

Залежно від  виду податку, спрямованості, місця, яке  він займає в

податковій системі  країни, у світовій практиці існує  кілька основних

способів сплати податку. До них належать: за кінцевим результатом,

авансовий, у  джерела, кадастровий спосіб, при  використанні майна.

Методика розрахунку та порядок сплати податкового платежу  виз-

начаються чинним законодавством та підзаконними актами, іншими

інструментами.

За кінцевим результатом. Податковий платіж сплачується  після

закінчення фінансового  періоду (року, півріччя, кварталу). Як прави-

ло, він передбачає заповнення податкової декларації при  поданні її

до податкового  органу. Податкова декларація заповнюється на під-

ставі бухгалтерської, фінансової або статистичної звітності. Але в

деяких країнах  є певні особливості щодо методики розрахунку та по-

рядку сплати податку:

· платник податкового  платежу спочатку заповнює податкову  дек-

ларацію, подає  її в податковий орган, а вже там  визначають кін-

цеву суму податкового  платежу і платнику надають відповідну

довідку. Потім визначається кінцевий термін сплати податку та

відповідальність  платника за його порушення. За сплату податко-

вого платежу  пізніше за встановлений законодавством термін з

порушника стягується штраф, пеня та застосовуються інші

штрафні санкції;

· платник податку заповнює податкову декларацію, самостійно

розраховує розмір податкового платежу і сплачує  його. У подат-

ковий орган  одночасно подається податкова  декларація та доку-

мент, який свідчить про сплату податкового платежу;

· податковий орган  на підставі інформації, яку одержує від платни-

ка або з  інших джерел, розраховує кінцевий розмір податкового

платежу після  закінчення фінансового періоду  і повідомляє про це

платника податку, який повинен сплатити його та повідомити

про це відповідний  податковий орган.

Такий спосіб сплати податкового платежу свідчить про  високий

рівень розвитку товарно-грошових відносин, обліку та відповідаль-

ності платників  податкових платежів, добре налагоджену  бухгал-