Управління дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства

Управління  дебіторською та кредиторською заборгованістю підприємства

Розділ 1 Теоретичні аспекти та основи функціонування дебіторської заборгованості підприємства

1. Склад та особливості оборотних активів підприємства
2. Суть дебіторської заборгованості, її види та джерела аналізу
3. Структура позикового капіталу підприємства та місце кредиторської заборгованості та місце кредиторської заборгованості в ньому.

Розділ 2 Основні напрямки діяльності підприємства та аналізу стану дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства

2.1. Організаційно  – правова характеристика підприємства

2.2. Аналіз рівня  та динаміки дебіторської заборгованості  підприємства

2.3. Аналіз руху  кредиторської заборгованості підприємства

Розділ 3 Удосконалення  процесу управління дебіторською та кредиторською заборгованістю

3.1. Напрями вдосконалення управління дебіторської та кредиторської заборгованості

3.2. Оптимізація розміру та строків погашення дебіторської та кредиторської заборгованості

РОЗДІЛ 1

ДЕБІТОРСЬКА ТА КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ

ЯК  ОСНОВНІ ФАКТОРИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Склад та  особливості оборотних активів  підприємства

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання впродовж операційного циклу чи впродовж дванадцяти місяців з дати балансу.

Операційний цикл - проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Оборотні кошти (поточні активи) – це засоби, які інвестовані підприємством в поточні операції під час кожного операційного циклу.

До складу оборотних  коштів входять:

• ·грошові кошти;
• ·короткострокові фінансові інвестиції;
• ·дебіторська заборгованість;
• ·запаси.

Запаси – це активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
• перебувають у процесі виробництва для подальшого продажу продукту виробництва;
• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління підприємством.

За визначенням, запаси – це оборотні активи, тобто вони не повинні бути обмежені у використанні та призначені для реалізації або використання впродовж року чи операційного циклу, якщо він довший за рік.

Запаси визнаються активами, якщо вони відповідають критеріям визнання активу:

• існує ймовірність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням;
• їхня вартість може бути достовірно оцінена.

Кожна група  в своєю чергою поділяється на види запасів (рис.1.).

Рис. 1. Класифікація запасів підприємства

Склад запасів  на кожному окремому підприємстві залежить від виду діяльності підприємства. Якщо для торгівельного підприємства основна частина запасів –  це товари, то для виробничого – виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція.

Поточні фінансові  інвестиції – фінансові інвестиції на строк, що не перевищує рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Первісна оцінка поточних фінансових інвестицій залежить від шляхів придбання.

Придбання фінансових інвестицій здійснюється:

• за грошові кошти;
• шляхом обміну на цінні папери власної емісії;
• шляхом обміну на інші активи.

Собівартість  фінансової інвестиції залежно від  способу придбання наведено у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Собівартість  фінансової інвестиції залежно від  способу придбання

Спосіб придбання  фінансової інвестиції	Собівартість  фінансової інвестиції
1. Придбання  за грошові кошти	Сплачені грошові  кошти. Витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням
2. Придбання  шляхом обміну на цінні папери  власної емісії	Справедлива вартість переданих цінних паперів. Витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням
3. Придбання шляхом обміну на інші активи	Справедлива вартість переданих активів Витрати, безпосередньо  пов'язані з придбанням

Собівартість  фінансової інвестиції складається  з:

1. ціни придбання;
2. витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням:
• комісійна винагорода;
• мито;
• податки;
• збори;
• обов'язкові платежі;
• інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цієї фінансової інвестиції.

У разі відхилення справедливої вартості фінансових інвестицій від їхньої балансової вартості необхідно проводити переоцінку, результати якої визнаються як інші доходи або інші витрати.

Якщо справедливу  вартість фінансових інвестицій достовірно визначити неможливо, вони відображаються в балансі за собівартістю з урахуванням зменшення корисності.

Зменшення корисності – втрата економічної вигоди в сумі перевищення балансової вартості інвестиції над сумою, яку підприємство очікує отримати за час утримування інвестиції.

Втрати від  зменшення корисності фінансових інвестицій визнаються як інші витрати з одночасним зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Грошові кошти – кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.

До складу грошових коштів не належать гроші на банківських рахунках, обмежені для поточного використання впродовж терміну, що перевищує рік. Їх треба відображати у складі необоротних активів як інші фінансові інвестиції.

Кошти в касі пов’язані з касовими операціями. Операції підприємств між собою та з підприємцями і фізичними особами, пов'язаними з прийманням і видачею готівкових коштів під час проведення розрахунків через касу підприємства з відображенням цих операцій у касовій книзі, становлять касові операції.

Ведення касових  операцій регламентується Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного Банку України від 12.02.2001 № 72. Це Положення регламентує документальне оформлення касових операцій, вимоги до обладнання каси на підприємстві, встановлення лімітів залишку готівки в касі та інші вимоги до ведення касових операцій.

Відкриття поточних та інших рахунків у банках регламентується  Інструкцією про порядок відкриття  та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 18.12.98 № 527. Інструкція визначає порядок відкриття, переоформлення та закриття поточних, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті, а також бюджетних рахунків у національній валюті України.

Банки відкривають  своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором  банківського вкладу – вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору.

До поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками.

Вкладний (депозитний) рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений термін без зазначення такого терміну під визначений процент і підлягають поверненню клієнту.

Клієнти можуть відкривати лише один поточний рахунок для формування статутного фонду господарського товариства (у національній та/або іноземній валюті) та один поточний рахунок (у національній та/або іноземній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

За поточними  рахунками, що відкриваються банками  суб’єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій.

Загальні принципи організації безготівкових розрахунків  у національній валюті України, їхні форми, зразки первинних документів і порядок їхнього обігу визначає Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.04.2004 № 22.

Безготівкові  розрахунки – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахунки банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись  акредитивна, інкасова, вексельна форми  розрахунків, а також форми розрахунків  за розрахунковими чеками.

Акредитив – договір, що містить зобов'язання банка-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконавчому) банку здійснити цей платіж.

Інкасо – здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами для одержання платежу, передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу або розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах.

Грошові кошти  в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані  для поточних операцій, відображають у ІІ розділі Активу "Оборотні активи" Балансу за рядком "Грошові  кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті".

Рух грошовий коштів внаслідок здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності відображають у Звіті про рух  грошових коштів за формою, передбаченою П(с)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів".

Інші оборотні активи – суми оборотних активів, які не можуть бути включені до наведених у Балансі статей розділу "Оборотні активи".

До інших  оборотних активів належать грошові  документи в національній валюті, грошові документи в іноземній  валюті, податкові зобов'язання.

Інші оборотні активи відображаються в ІІ розділі активу Балансу "Оборотні активи" за рядком "Інші оборотні активи".

1.2 Суть  дебіторської заборгованості, її  види

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Критерії визнання дебіторської заборгованості аналогічні критеріям визнання, які застосовують до всіх активів.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо:

- існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод і

- може бути достовірно визначено її сума.

Водночас з  визнанням дебіторської заборгованості відбувається її класифікація за певними  критеріями:

1. Строк погашення та зв'язок з нормальним операційним циклом.
2. Об'єкти, щодо яких виникла дебіторська заборгованість.
3. Своєчасність погашення.

Залежно від  строку погашення та зв'язку з нормальним операційним циклом, дебіторську  заборгованість поділяють на:

• довгострокову;
• поточну.

Для віднесення дебіторської заборгованості до довгострокової чи поточної необхідно брати до уваги  строк, який залишився до погашення  заборгованості від дати балансу.

Дебіторську заборгованість також класифікують за об'єктами, щодо якої вона виникла. Згідно з цим розрізняють такі види дебіторської заборгованості:

• заборгованість орендаря за фінансовою орендою, яка відображається в Балансі орендодавця;
• заборгованість, забезпечена векселями;
• надані позики;
• дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги;
• дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків);
• інша дебіторська заборгованість.