Управління кредитним портфелем комерційного банку

• до 1 місяця;
• від 1 до 3 місяців;
• від 3 до 6 місяців;
• від 6 місяців до 1 року.

Довгострокові кредити надаються на період понад  одного року. Мета  їх надання - для формування основних фондів, об’єктом кредитування  можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та  розширення вже діючих основніх фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Кредити до запитання (безстрокові) - це кредити, які видаються на невизначений строк й які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час. Якщо  кредитор не вимагає повернення, то кредит повертається  позичальником у строк, визначений самостійно.

За фінансовою дисципліною  позичальника виділяють такі групи  кредитів:

• стандартні;
• під контролем;
• субстандартні;
• сумнівні;
• безнадійні.

Стандартні - це кредити, за якими відсотки та  сума основного боргу сплачуються своєчасно, без прострочення платежу.

Прострочені кредити  – це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором  минув, а позикові кошти не повернені  позичальником.

Залежно від  виду позичальника (за формами власності) кредити можна розділити на такі групи:

• кредити юридичним особам державної форми власності;
• кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю общества и другие );
• юридичним особам з недержавною формою власності, в тому числі:
•   акціонерним товариствам;
•   приватним підприємствам;
•   кооперативним підприємствам;
•   спільним підприємствам та інш.;
• фізичним особам;
• міжбанківські кредити.

У процесі аналізу кредитного портфеля треба визначити питому вагу міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання цього коефіцієнта вважається позитивним явищем з погляду зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.

За наявністю та  характером забезпечення виділяють:

• забезпечені (ломбардні) позики;
• незабезпечені (бланкові) позики .

Основна частина банківських  кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.

Аналізуючи структуру  кредитного портфеля в цьому напрямку, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик в загальних позиках.

Результати вертикального (структурного) аналізу використовуються в процесі оцінки якості складу активів і їх оптимізації. Вони, как правило, оформлюються у вигляді таблиць та  графіків в формі секторних чи столбчикових діаграм.

Горизонтальний, чи трендовий, аналіз дає змогу вивчити динаміку активів в цілому й окремих їх видів в часі, визначити загальні тенденції їх зміни чи тренду.

Результати цього аналізу оформлюються у вигляді  графіків у формі столбчикових діаграм й лінійних графіків,які полегшують визначення лінії тренду.

Вертикальний і горизонтальний аналіз під час загального вивчення активів, як правило, здійснюється одночасно [14; с. 88 - 108].

Балансовий метод, або метод  балансового рівняння, використовується при аналізі руху кредитів.

В основу аналізу руху кредитів покладено  балансову модель, яка визначає залежність між показниками:

                                                      (1.1),  де

Зпоч., Зкін. – залишки кредитних вкладень відповідно на початок і кінець балансового періоду, грн.;

Н – сума наданих за період кредитів, грн..;

П – сума погашених за період кредитів, грн.

Згідно з цією моделлю  будь – який показник можна визначити за допомогою інших. Найчастіше аналітика цікавлять причини залишків кредитних вкладень, напрямки руху грошових потоків, що призвели до відповідних змін залишків кредитів. Щоб відповісти на це питання, балансову модель необхідно перетворити таким чином:

                                                                           (1.2)

З наведеного рівняння видно, що залишки кредитів на кінець періоду  перебувають під прямим впливом  залишків на початок періоду та суми надання кредитів і під зворотним впливом суми погашення.

На підставі кредитного балансу  можна обчислити:

● рівень надання ( видачі ) кредитів;

● рівень погашення ( повернення ) кредитів;

● співвідношення оборотів з надання  та погашення кредитів;

● оборотність кредитних вкладень.

Рівень надання кредитів ( Р надання ) характеризує питому вагу наданих  кредитів у сумі залишків кредитних  вкладень на початок періоду та наданих  протягом періоду кредитів і обчислюється за формулою:

                             (1.3)

Рівень погашення кредитів ( Р погаш. ) визначається відношенням  суми погашених кредитів до суми залишків кредитних вкладень на початок періоду  та наданих протягом року кредитів:

                                              (1.4)

Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів ( е ) обчислюється за формулою:

                                                                                                  (1.5)

Оборотність кредитних вкладень ( h ) у кількості оборотів обчислюється як відношення кредитів до залишків на кінець періоду ( або до середніх залишків кредитних вкладень за період ):

 

, або                (1.6)  

                                  

Коефіцієнтний аналіз кредитного портфеля є основою узагальнюючої комплексної оцінки. З його допомогою, як правило, розраховуються показники ефективності кредитної діяльності.

Аналіз будь – яких операцій повинен завершуватись  оцінкою їх ефективності, тобто аналізом їх дохідності та рентабельності. Це можна зробити за допомогою наступних показників:

● рентабельність кредитних  операцій;

● дохідність кредитних  операцій;

● прибутковість кредитних  операцій;

● питома вага доходів  від надання кредитів у загальній сумі доходів.

  Рентабельність кредитних  операцій ( Р ) розраховується діленням  доходу від наданих кредитів ( Д кр) на витрати на залучення  ресурсів ( суми, виплачені за вкладами  клієнтів) ( З ):

 

                                                                                               (1.7)

Зростання цього показника  свідчить про правильність застосованої банком політики встановлення відсоткових  ставок на кредити та вклади.

Дохідність кредитних  операцій на 1 гривню активу ( К дох. кр. а.) розраховується як відношення доходу від наданих кредитів ( Д кр) до середніх активів ( А ):

 

                                                                  ( 1.8)

Дохідність кредитних  операцій (К дох. кр.) розраховується відношенням доходів від кредитних операцій ( Д кр ) до середніх кредитних вкладень (Кс. вк.):

                                                            (1.9)

 

За ідеального стану  кредитного портфеля, коли всі кредити будуть повертатись повністю, а відсотки сплачуватись згідно з договором, цей коефіцієнт дорівнюватиме відсотковій ставці за кредитами.

Прибутковість кредитних  операцій ( К приб. кр )розраховується діленням прибутку від кредитних  операцій ( П кр ) на середні активи (А):

                                                           (1.10)

Ці коефіцієнти свідчать про те, скільки отримано доходу ( прибутку) від кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в активи. Зростання показника прибутковості швидкими темпами порівняно з показником дохідності свідчить про зростання ефективності кредитних вкладень.

Частка доходів від  надання кредитів у загальній  сумі доходів ( Ч кред ) розраховується діленням доходу від надання кредитів ( Дкр) на загальну суму доходів банку (Дзаг):

                                                            (1.11)

Цей коефіцієнт показує  питому вагу доходів, отриманих банком від надання кредитів порівняно  з доходами від інших операцій. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій [15; с. 90 - 101].

 

1.3 Характеристика економічних нормативів, щодо процесу кредитування

 

Згідно з постановою № 368 від 28.08.2001 року «Про затвердження Інструкції про порядок діяльності банків в Україні» ця Інструкція вводиться  з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності[1].

     Інструкція  розроблена відповідно до загальноприйнятих  у міжнародній практиці принципів і стандартів. Національний банк України (далі - Національний банк) установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками. Нормативи кредитного ризику: максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,  наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств,   наданих інсайдерам (Н10).

Економічні нормативи  кредитного ризику свідчать про стан та диверсифікацію кредитного портфелю банку.

 

 

 

1.4 Економічна сутність  ризиків даного процесу та  шляхи їх мінімізації 

 

Як відомо, ефективність банківської діяльності значною  мірою залежить від якості управління ризиками. На думку багатьох дослідників, фінансове управління банком базується саме на спроможності управляти балансовими та позабалансовими портфельними ризиками.

Якість кредитного портфеля банку суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду. Установленні обмеження та норми, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

Величина капіталу банку  значною мірою впливає на загальний  обсяг залучених і запозичених  коштів, а отже, і на обсяг кредитних  ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується для встановлення кредитів  та обмежень у процесі  регулювання кредитної діяльності банків, адже всі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховується у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

Портфелю позичок комерційного банку загрожують різноманітні ризики — кредитний, валютний, форс - мажорний тощо. Та все ж основний із них — кредитний. У контексті управління портфелем розглядають сукупний кредитний ризик. Основні його складові — індивідуальний та портфельний кредитні ризики, їх частка в сукупному показнику неоднакова. А визначається співвідношення між індивідуальним та портфельним ризиками переважно зовнішніми факторами. Так, в умовах стабільної економіки, сталої законодавчої бази в центрі уваги опиняється кредитний ризик за індивідуальними позиками; портфельний же в зазначених умовах зазвичай виникає не часто. Та варто змінитися зовнішній економічній ситуації, і прорахунки, допущені в ході оцінки портфельного ризику, можуть обернутися для банку значними збитками, навіть банкрутством.

Основні чинники сукупного  кредитного ризику банківського портфеля позичок відображено на рисунку 1.2.

 

Рис. 1.2. Основні чинники  кредитного ризику

   Індивідуальний кредитний ризик обумовлюється впливом наступних чинників:

• притаманних клієнтові належать кредитоспроможність позичальника та характер кредитної угоди;
• притаманних банкові - рівень організації кредитного процесу (тобто досконалість інструктивних і методологічних документів, які регулюють кредитні операції банку), наявність чіткої процедури розгляду і прийняття рішення про надання позички, особливості ведення кредитної документації, створення ефективної системи контролю та кредитного моніторингу, рівень професіоналізму персоналу тощо.

Портфельний кредитний ризик обумовлюється впливом  наступних чинників:

• зовнішні — загальна економічна нестабільність, недосконалість законодавчої бази, яка постійно змінюється, негативні явища перехідного періоду, зокрема дефіцит досвідчених (із точки зору ведення бізнесу) клієнтів-позичальників. За даними Світового банку, зовнішні (відносно банку) чинники спричиняють 33% втрат за позичками.
• внутрішні -  якісний рівень кредитної політики банку, стандарти формування портфеля позичок, кредитний моніторинг і контроль за його якістю, рівень професійної майстерності банківського персоналу тощо.