Управління кредитним портфелем комерційного банку

Перша ситуація. Позичальник  повно і своєчасно погасив  кредит і належні з нього проценти. У даному випадку всі сторони  задоволенні, угода закінчена успішно і які-небудь коментарі не потребуються. Банк приймає рішення про погашення кредиту і сповіщає про це страховика.

Друга ситуація. Позичкові кошти не погашаються частково або цілком по обставинах, що не залежить від позичальника, або в результаті некомпетентних і самовпевнених дій позичальника, але при відсутності з його боку прямого наміру на неповернення позичкових коштів.

Третя ситуація. Неповернення кредиту виникло в результаті хоча і завуальованого, але по суті прямого наміру позичальника на неповернення позичкових коштів. Розрізнити останні дві ситуації іноді складно, але вкрай необхідно, оскільки від цього залежить вибір методів подальшої роботи кредитора по даній кредитній угоді.

Для розмежування цих  ситуацій розділимо позичальників  на такі категорії:

1. Законослухняні позичальники, що мають реальне заставне забезпечення позичкових коштів, готові виконати свої зобов'язання по кредитному договору шляхом реалізації предмета застави.
2. Законослухняні позичальники, що не мають заставного майна, але готові працювати в напрямку погашення кредиту і виплатити штраф за невчасне його погашення.
3. Позичальники, що змінили ціль використання кредиту без згоди банку, перезаставили предмети застави, розтратили кредит і предмети застави не поназначенню. Вони штучно викликають настання банкрутства, ухиляються від контактів із банком, страховиком або іншим гарантом, намагаються ввести їх в оману.

Непогашення частини  або повної суми позичкових коштів по причинах, показниках в другій ситуації, банк і страхова компанія можуть прийняти узгоджені наступні рішення: про відстрочку погашення позичкових коштів і виплату відсотків по ним зі сплатою штрафу, зафіксованих у кредитному договорі; про пролонгацію строків погашення кредиту на нові, що склалися на час заключного етапу угоди, з продовженням або без продовження строку страхового договору.

Слід зазначити, що пролонгація  кредитів не спричиняє автоматичного продовження договору страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Банк, що прийняв самостійно таке рішення, приймає ризик неповернення кредиту на себе, тому що договір страхування втрачає силу через закінчення його терміну. У самому договорі страхування звичайно відсутні які-небудь вказівки з цього приводу, але це витікає з логіки кредитного і страхового договорів, дія яких обумовлюеться першим терміном погашення наданого кредиту.

Отже, упорядкування банком додаткової угоди до кредитного договору про пролонгацію кредиту, потребує також упорядкування додаткової угоди до договору про страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Перед тим, як приймати таке рішення, кредитор і страховик повинні узгодити ряд питань, що стосуються доцільності пролонгації кредиту. Це рішення повинно супроводжуватися глибоким аналізом фінансового становища позичальника, а також вивченням таких питань: на які цілі використовувався кредит; причини невдалої угоди; де в даний час знаходяться цінності, придбані за позичкові гроші;  чи можливо успішне завершення угоди з невеликими втратами Тільки при позитивних відповідях на ці питання, а також при наданні реальних, всебічних продуманих програм санації, може бути прийняте рішення про пролонгацію кредиту.

Крім того банк, страхова компанія або інший гарант, відповідальний за погашення кредиту, можуть запропонувати  позичальнику свої програми санації  оздоровлення. В залежності від трудомісткості розробки таких програм ці послуги  їхнього ініціатора (банку, страховика, гаранта) можуть бути платними. Вирішення про прийняття або неприйняття цих послуг або самих програм позичальник приймає самостійно, але коли в нього відсутні необхідні інструменти, кошти щоб наданий кредит вивести з кризової ситуації, а він продовжує самовпевнено вимагати пролонгації кредиту, не маючи реальної можливості його погасити, це є серйозною підставою для кредитора, страховика або іншого гаранта для того, щоб не продовжувати термінів погашення кредиту, а приймати всі припустимі законом міри до його погашення і відшкодування заподіяної шкоди.

Слід зазначити, що в  банка-кредитора є свої, специфічні методи санації, що він використовує незалежно від інших партнерів  по кредитній угоді. Ці методи можуть застосовуватися як у відношені санації конкретної угоди, так і кредитної діяльності банку в цілому. Особливо, коли в якості предмета заставного забезпечення погашення кредиту виступають акції, облігації, інші види цінних паперів або документи на заставу прав невиконаних боргових вимог.

До потенційних джерел погашення позички можна віднести: прибуток позичальника; засоби, надані в якості забезпечення кредиту; достатній  обсяг придатних для продажу активів, що включають і власний капітал.

Можливі такі способи  погашення кредитів і плати за користування їми:

1. добровільне погашення боргу позичальником після закінчення терміна користування кредитом або достроково, якщо це передбачено договором;
2. списання суми боргу з банківського рахунку позичальника на підставі термінового зобов'язання-доручення і договора позичальника з банком-кредитором, що надає останьому право на безспірне списання;
3. здійснення заліку взаємних вимог;
4. переуступка вимог;
5. інші способи розрахунків, здійснюваних з приводу кредитних відносин банку і позичальника;

Розглянимо деякі пояснення щодо кожного з можливих способів.

Добровільне погашення  кредиту має місце тоді, коли позичальник  сам погашае суму кредиту і  проценти за користування їм.

Позичальник може покласти свою зобов’язаність погасити отриманий  в банку кредит і виплатити  проценти по ньому на свого боржника. В результаті подібної угоди між позичальником і дебітором останій повинний направити належному позичальнику кошти безпосередньо на кореспонденський рахунок банка-кредитора. У платіжному дорученні дебітор повинний зазначити, що сума направляється їм в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, укладеному між цим банком-кредитором і позичальником.

Для одержання кредиту  потенційний позичальник в числі  інших документів оформляє так зване  термінове зобов'язання-доручення на погашення кредиту відповідно до  встановлених термінів. За порушення позичальником взятих на себе по кредитному договорі зобов'язань, а також при погіршенні господарсько-фінансового становища клієнта, банк може переглянути розміри кредиту, зменшити його або навіть висунути вимоги до дострокового стягнення на підставі згаданого вище зобов'язання-доручення.

Іншим документом, що дозволяє банку-кредитору списати заборгованість позичальника по кредиту, є кредитний  договір у тій його частині, у  якій говориться про право банку на явне списання засобів з рахунку позичальника. Передбачене в договорі право кредитора на явне списання банки реалізують тільки у випадку одержання або безпосереднього розпорядження платника на здійснення такої операції.

Якщо банк-кредитор має депозит позичальника, банк і клієнт можуть укласти договір про залік взаємних вимог. Це цілком припустимо, тому що банк є боржником позичальника по депозитному договору. Таким чином, вони мають один до одного взаємні однорідні вимоги, що можуть задовольнити шляхом їхнього заліку. Важливо тільки, щоб термін повернення кредиту і депозиту вже настав перед проведенням заліку. Якщо в позичальника є депозит в іншому банку, то він може уступити банку-кредитору своє право на одержання цього депозиту і тим самим погасити своє зобов'язання по кредитному договору. У цьому випадку між банком-кредитором і позичальником складається договір про переуступку вимоги.

Цей договір може застосуються дуже широко, оскільки передбачає перехід  до банку права одержання коштів  по відступленій вимозі, що може грунтуватися на самих різноманітних правовідносинах кредитора зі своїми контрагентами. Вартість відступленої вимоги повинна бути достатння, щоб погасити позичкову заборгованість по позичці, що підлягає поверненню. Крім переуступки індивідуальних вимог, банки використовують загальну і глобальну переуступку. (при загальній і глобальній переуступці максимальна сума боргу становить 20-40% від вартості відступлених вимог).

Погашення боргу по кредитному договору можливо за рахунок реалізації закладеного майна без звертання в суд, якщо договором застави, банку надається право самостійно без судового рішення реалізувати передане йому в заставу майна. В цих випадках у договорі заздалегідь визначається мінімальна продажна ціна або встановлюється порядок оцінки або особливий порядок реалізації цього майна при дотриманні інтересів обох сторін.

На сьогоднішній час  керівники банків відмічають наростаючу тенденцію серед населення брати  банківський кредит, навіть не маючи  намір його повертати. Частина населення нереально оцінюють перспективи реалізації свого проекту.

Як неодноразово підтверджувала судова і адвокатська практика, часто  неповернення кредитів стає можливим і законним через помилки, допущені банком при його видачі. У свою чергу, позичальник, а з ним і страховщик, гарант, якщо мають грамотних і досвідчених юристів, використовують недосконалість чинного законодавства і помилки кредитних працівників для того, щоб неповернути гроші. Покажемо це на прикладах.

Банк А видав кредит в сумі 20 тис. грн. Позичальником є фізична особа, а роль поручителя грає філія банку Б. Позичальник зникає з грошима і банк пред'являє позов до поручителя. Але фахівці останнього раптом “згадують", що керівництво їх головної контори уповноважило філіали укладати договори тільки на суму, яка не перевищує, 19 тис. грн., і надають документи, підтверджуючі ці слова. Кредитору залишається тільки жалкувати, що неуважно були проаналізовані документи поручителя.

Часто так трапляється, що банки самі мимоволі допомагають як поручителям, так і страховщику ухилятися від своїх зобов'язань. Наприклад, банк видав позичальнику кредит, а з іншим клієнтом підписав договір поручительства. Через якийсь час позичальник звертається в банк з пропозицією пролонгувати кредитну угоду. Банк погоджується. Але у позичальника все одно нічого не вийшло, і він не зміг погасити кредит. Кредитор виставив позов до поручителя. Але в ході розгляду справи з'ясувалося, що поручитель не був проінформований про продовження терміну дії кредитного договору, і термін дії договору поручительства вже давно пройшов.

Дуже важливим етапом в кредитному процесі є контроль за цільовим використанням кредиту. Припустимо, що один з клієнтів взяв кредит під купівлю гаража, але  використав його для оплати своїх  попередніх боргів, тобто повернути банку кредит не взмозі. Кредитор звертається до страхової компанії з вимогою виплатити страхове відшкодування. Але справа в тому, що страхові виплати здійснюються у разі настання саме страхової події, в той час, як в цьому випадку, позичальник навмисно використав гроші не за призначенням. Тому банк для попередження подібних ситуацій повинен вести постійну роботу з клієнтами, перевіряти правильність використання кредитних ресурсів. Також кредитним працівникам, які видають кредит, необхідно вимагати перекладу рахунків позичальника в свій банк. Це можна зробити однією з умов надання кредиту, особливо, якщо якість застави викликає сумнів.

Ще одна проблема - це нечітке розмежування поручительства і гарантії,  через що на практиці виникають велика кількість не порозумінь і помилок. Необхідно чітко уясняти, що договір поручительства вимагає закріплення в письмовій формі. В той же  час для гарантії це не обов'язкове. Але і тут існує свій нюанс. Часто гарантію плутають з гарантійним листом. Справа в тому, що останнє не є свідчення того, що угода гарантії укладена. Лист - лише пропозиція кредитору це зробити. Доказом укладення договору гарантії є письмове повідомлення банком (лист, телеграма, факс, телефонограма і т.д.) гаранту про те, що банк прийняв його умови. Також договірні відносини між банком і гарантом потрібно вважати укладеним, якщо в кредитній угоді є посилання на отримання банком гарантійного листа. Причому велику увагу потрібно приділяти правильності його оформлення. Однак нерідко банк не спасає ні поручительство, ні гарантія. Типова картина - позичальник не повертає кредит. Банк намагається з ним якось домовитися, пропонує різні варіанти звільнення боржника з “боргової ями" (це часто буває, коли позичальник давній клієнт банку). Коли, зрештою,  з'ясовується, що позичальник абсолютно неплатоспроможний, банк починає пред'являти претензії до гаранта. У відповідь останню тільки розводить руками: пізно - пройшов термін для пред'явлення претензій.

Ці приклади ще раз  переконують, що працівникам кредитного відділу банку необхідно враховувати всі “дрібниці", знати всі тонкощі справи, яка може бути пов'язана з кредитними відносинами.

В заключені треба  відмітити що банківська практика свідчить про те, що здебільшого едина та найбільш вагома причина неповернення кредитів та банкрутство банків – це невірне кредитне рішення: помилки та прорахунки працівників банків, які були допущені при розгляді кредитної заявки та наступному контролі.

Тому кожен банк повинен  приділяти особливу увагу дотриманню всіх принципів кредитування, а також самому процесу кредитування.

ВИСНОВОК

Таким чином,  банківський кредитний портфель слід розглядати як втілення кредитної політики банку, що у свою чергу є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку.

Кредитний портфель — це економічно обґрунтована й структурована сукупність кредитних угод і кредитних зобов'язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих відповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду. Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою  залежить його стабільність, репутація й фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики.