Становлення Петра Могили, як духовного діяча XVII ст

     З приходом на митрополичу кафедру П. Могили в історії православ’я і Києва почалася нова доба. За підтримки Сигізмунда III і Владислава IV почались інтенсивні пошуки компромісів між уніатами і православними. На цій посаді він домігся у польського короля легального становища в Україні православної церкви поряд з уніатською. П. Могилі вдалося вибороти офіційне визнання вищим законодавчим органом Речі Посполитої Київської митрополії в усій канонічній повноті. Православні були прирівняні в правах з уніатами і католиками. Для українського духівництва, шляхти, міщанства і козацтва, а також особисто для митрополита це було великою перемогою.

     П. Могила як митрополит багато зробив для повернення православним їхніх древніх святинь. В 1633 році П. Могила домігся королівського указу, за яким уніатський єпископ мусив передати православним Софійський собор, який відтоді став кафедральним храмом міста, Видубицький і Пустинно–Миколаївський монастирі. Реставрував Софійський собор, Києво–Печерський монастир, з його ініціативи почалися розкопки Десятинної церкви.

     Під його керівництвом учений гурток так званого Могилянського Атенеуму розробляє «Православне ісповідання віри», яке затвердили усі східні патріархи.

     З іменем П. Могили пов’язане розгортання вищої і середньої освіти в Україні, яка не просто копіювала Захід, а навіть могла з ним конкурувати. Крім Київського колегіуму, створеного злиттям Київської братської школи та заснованої ним же в 1631 році Лаврської вищої школи, П. Могила відкрив колегію в Кремінці (1636 року), слов’яно–греко–латинську академію в Яссах (1640 року). П. Могила на власний кошт виряджав стипендіатів за кордон для закінчення ще й там студій, а повернувшись, вони ставали професорами колегії.

     Дбав про розвиток Києво–Печерської лаврської друкарні. Сам підготував 20 творів церковно-теологічного, полемічного, філософського та моралізаторського характеру. Великі заслуги придбав собі П. Могила новими виданнями богослужебних книг: Требника, Тріоді Постної та інших. Зіпсовані старі церковнослов’янські тексти виправлені за грецькими оригіналами.

     Видання книжок новою печерською друкарнею надзвичайно зростало: за 15 років (1616–1630 рр.) видано книжок більше, ніж до того вийшло в цілій Україні. Для цієї друкарні була закладена власна фабрика паперу. Книги з цієї друкарні розходилися по всіх слов’янських землях. Головним твором П. Могили, що на століття зберіг його ім’я в історії православної церкви, є «Православне ісповідання віри».

     Помер митрополит П. Могила 31 грудня 1646 року (13 січня 1647 року). Його академія за гетьмана І. Мазепи була названа Могилянською. За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колеґію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Ціцерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, російські літописи, документальні збірники, хронографи. До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іов Борецький.

     Їй, Києво-Могилянській колегії, він залишив усе, що мав. Просив своїх наступників берегти Колегію як «єдину заставу», а грішне тіло своє поховати в монастирі Печерському.

     Петро Могила канонізований 1996 року.

     Постать Петра Могили ніколи не переставала цікавити як його сучасників, так і пізніше істориків, викликаючи при тому полярні думки й судження. Але на яких би рисах характеру чи особливостях діяльності вони не зупинялися, всі одностайні в тому, що це був вольовий, авторитетний, твердий керівник, покликаний своєю добою та її звичаями. В той же час неодмінно відзначаються і його здібності досвідченого організатора, доброго порадника, мудрого наставника.

 

      Список використаної літератури: 

100 найвідоміших українців. – М., К., 2001. – С. 97-104.

Акт о слиянии Лаврской школы со школою Киевского братства (5 января

Алексієвець Л. М. Києво-Могилянська Академія в особах // Українська історична біографістика: забуте і невідоме / За ред. проф. М. М. Алексієвця. – Част. 1. – Тернопіль: Лілея, 2005. – С. 25–40.

Алексієвець Л. М. Петро Могила в духовній історії України // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В.

Білодід О. Загадка Петра Могили // Київська Старовина. — 1993. — №3. — С.5-39, 56-69.

Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети/ В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин, Ю.О. Калінцев та ін. — К.: Вища шк., 2002. — 358 с.

Возняк М. С. Історія української літератури: У 2 кн. — Львів, 1992.

Голубев С. Т. Киево-Могилянская коллегия при жизни своего фундатора, Киевского митрополита Петра Могилы. – К.: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1890. – 23 с.

Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт ист. исследования). — Т. 1. — Киев, 1883, Т. 2. — Киев, 1898.

Грушевський М. Історія української літератури. — Київ, 1995. — Т. 6.

Гуренко М. М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці. – К. : 2000. – 167 с.

Жиленко І. Історія знайдення мощей святого рівноапостольного князя Володимира святителем Петром Могилою за різними джерелами // Жиленко І.В. Синопсис Київський. Лаврський альманах . — Київ, — 2002.

Історія України в особах ІХ-ХVІІ ст. —К.: Вид-во Укр., 1993. — С. 255-265.

Києво-Могилянська академія в іменах, XVII–XVIII ст.: енцикл. вид. / упор. З.

Климов В.Переднє слово // Феномен Петра Могили. – К., 1996. – С. 5-7.

Колодний А. Петро Могила і сучасні релігійні процеси в Україні // Феномен Петра Могили. – К., 1996. – С. 212-241.

Костомаров М. Історія України в життєписах визначних її діячів. — Львів, 1918, — 493 с. К.: Україна (репринт) — С. 193-234.

Костомаров М. Київський митрополит Петро Могила // Хроніка 2000. — 2004. — Вип.60. — С. 10-49.

Костомаров Н. И. Киевский митрополит Петр Могила // Костомаров Н, И. Исторические произведения. Автобиография. — К., 1989.

Краснов О. Неизвестный святой // Кишиневский обозреватель. – 2004. – № 29 (29 июля). — С.9-15.

Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3 кн. — Київ, 1994. — Кн. 3.

Левицький І. Унія і Петро Могила, Київський митрополит. – К.: М.П. Фриц, 1875. – 40 с.

Нічик В. М. Гуманістичні тенденції в творах членів гуртка друкарні Києво-Печерської лаври // Нічик В. М., Литвинов В.Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ. — 1991.

Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. — К.: Укр.центр духовн. культури, 1997. — 321с.

Острозька давнина: Дослідження і матеріали. — Львів, 1995.- Т.І.

Острозькі просвітники XVI- XX ст. — Острог, 2000.

Садовяк Д. Петро Могила – митрополит Київський. – К.: Вид-во ім. О. Теліги, 2000. – 160 с.

Семчинський С. Петро Могила — митрополит, учений // Пам'ять століть. —1997. — № 3. — С. 114-159.

Терновский Ф. Киевский митрополит Петр Могила // Киевская старина. – 1882. – Т. 2. – № 4. – С. 1–24.

Толочко П. Феномен Петра Могили: (Із виступу на Міжнародному колоквіумі в Парижі) // Київська старовина. – 1996. – № 6. – 77 с.

 

      Додатки 

     Cвятитель Петро Могила, митрополит Київський і Галицький та всієї Русі 

       

     

 

       

     Герб Свт. Петра (Могили) 

       

     Гравюра з панегірика “Евхарістиріон албо вдячность... Петру Могиле.. од спудеов гимназіум... з школи реторіки...” (Київ, Лаврська друкарня, дереворит. 1632) 

 

       

     Свт. Петро (Могила) Церква Воздвиження Чесного Хреста (м. Люблин, Польща) 

       

     Свт. Петро (Могила), митрополит київський (сучасна ікона, 2003р. Польща