Військове мистецтво запорозьких козаків

Військо рушало в похід впорядковане на полки  та сотні, що йшли під своїми корогвами, зі своїм обозом і артилерією. На ворожій території військо попереджували  сторожі або чати. Ціла армія розтягалася  на великий простір, за Хмельницького  навіть у лінію на 10 миль завдовжки. На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для коней. Тоді козацькі кашевари приготовляли їжу для своїх відділів. Коли військо залишалося довше на одному місці, ставили для пробутку намети або курені. Коли обоз по довгому постою залишав обозовище, козаки підпалювали те, що залишалося; В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не вдержався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили. В таборі, відбувався нераз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували й кару смерти. 
Окремі санітарні установи; в ці часи ще не існували. У козацькім війську бували лікарі і цилюрники, але тільки принагідно, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Військо у поході мало своїх священиків-капелянів, а деколи й похідну церкву.

            Бій кінноти.

  Головною рушійною силою січовиків було кінне військо. Кінь був необхідний для стрімкого походу і для блискавичної атаки на ворога. Кращих коней розводили у власних степах. Тільки верхи можна було наздогнати такого невловимого вершника, як татарин чи буджак.

   Табор служив не тільки для оборони, але й як опора для зачіпної акції. При своїй легкості й рухливості табір міг підійти близько під позиції ворога й військо могло в при нагоді почати бій.

   До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць. «3під полковничої корогви вискочило 40 коней», читаємо в описі бою під Гомлем 1651. р. «Один із них виїхав на герць, викрикуючи по татарська »гала-гала«; але один із залоги влучив його коня в голову». Звичайно, з боку противника виїздили теж герцівники, і бій розгорався на цілій лінії. Першого дня в бою під Берестечком у таких герцях козаки побили багато поляків. 
Коли на поле бою виступили вже більші ворожі сили, тоді козацька кіннота насувала до наступу, лавою, тобто впорядкованими відділами.

 З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно не знаємо. У давніших часах козаки трималися татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пістолі. Компанійці в XVIII. в. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію кінчав. 
Козацька кіннота була не найліпша. Боплян каже: «На коні вони не найліпші; мені траплялося бачити, як 200 польських кавалеристів примушувало втікати 2000 найкращого козацького війська». Подібно висловлюється один поляк перед боєм під Берестечком: «Піше військо буде битися добре, але на кінних слаба надія: один добрий юнак може відігнати 10 кінних козаків». Тимко Хмельницький був примушений користуватися татарською кіннотою у битвах з поляками. Та пізніше козацька кіннота розвинулася досить сильно.

                          Тактика піхоти.

Атаку запорожці  проводили «лавою», тобто невирівняною шеренгою з загнутими краями для  обхвату ворога з флангів. Піхота до бою «батовалася», тобто ставала в три шеренги. Цим забезпечувалося безперервне ведення мушкетного вогню за рахунок того, що вогонь вела тільки перша шеренга, а дві інші готували набої. Бій окремими загонами козаки називали «розгаріяшем», а при змішуванні з ворогом — «галасом». В умовах оточення ворогом козаки ставали до бою «триангулою», тобто трикутником. Значної уваги приділялось психологічному впливу на ворога. З цією метою широко застосовувався обхват ворога з флангів, вихід йому в тил, раптове введення в бій резерву, обладнання засідки. Управління козацькими підрозділами на полі бою здійснювалося «гаслами».

   Вирішну ролю в козацькому війську мала піхота. З початком битви піхотинне військо пробувало в таборі, під охороною таборових возів. Коли кіннота почала вже герці й увага ворога звернулася на неї, виходила піхота, стараючись непомітно підійти до ворожих позицій. Під Хотином 1621. р. наперед вибігла кіннота, а потім піхотинці »лізуть по землі під турецький табор». Таксамо в бою з поляками під Куруковом 1625 р. козаки зробили вилаз із табору: спершу пустилася кіннота, а піші «на черевах лізли по землі».

На догідному  місці піхота насипала шанці. В тому козаків уважали за незвичайних  майстрів. «Про них кажуть, що нема на світі війська зручнішого закладати шанці, як козаки«, свідчить семигородець Кравс. Козаки вміли чудово використовувати характер терену, особливо горбки, яри, річки, болота, багна. »Для козака, що живе над Дніпром, вся надія, й відвага в воді, ріці, болоті«, пише учасник козацької війни 1637-38. р. »Коли козак не має води, болота або яру, то пропав. З цим багато може, багато вміє, багато доказує, — без цього »глухий німець«, нічого не вміє й як та муха гине. Тимто зима, коли вже копати не можна, коли ніяк водою не втечеш — для нього суворий неприятель; але весна, літо, а почасти й осінь, це його хліб, скарб, достатки і всяка фортуна«... 
До шанців козаки вживали лопат і мотик. »Козак має ці обидва прилади на одному держаку, завсіди прив’язані до пояса, ними він сипле землю й робить укріплення проти кінноти серед безмежних рівнин своєї країни«, оповідає папський нунцій. У німецькому описі битви під Лоєвам 1651. р. є згадка про те, що й кожний кінний козак мав лопатку при сідлі. Козацькі шанці складалися з окопів, ровів і ям, де ховалися козаки від обстрілу. »Кожний має свій захист, яму в землі. Ставши на ноги, вони стріляють із рушниць, а коли стріляє ворог, ховаються по ямах, і жадна куля їх не влучить«,описує Павло Алепський.

Копаючи шанці, піхота підступала все ближче до ворога. До ворожих позицій заходили не тільки з фронту, а й з боків; нераз  і близько свого табору владжували засідки і старалися приманити туди ворога. Нераз і кіннота під напором ворога наслідувала піхоту: злазила з коней або «спішувалася», обкопувалася шанцями й так боронилася. З шанців козаки обстрілювали безнастанно ворога. Козацька стрільба бувала незвичайно густа та сильна. Очевидець поляк запевняє, що в бою під Кумейками козаки вистріляли 50.000 куль. Сильний вогонь піхоти звичайно вирішував битву, — так було в боях під Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Конотопом. Під обстрілом із мушкетів ворожа кіннота не могла довго витримати й утікала з утратами, — тоді й козацька кіннота могла провадити нову атаку. 
Деколи й сама піхота робила наступ на ворога. Під Гомлем 1651. р. козаки-піхотинці, під охороною шанців, підійшли аж під міський, паркан, «пішли на приступ по четверо, підійшли так щільно під паркан, що обухами вибивали з рук мушкети, що виставали зі стрільниць». 
Добра піхота була силою козацького війська, але водночас вона була й його слабою стороною. Тактики піхоти можна було вжити тільки тоді, коли ворог спинився на місці, й коли була догідна позиція, щоб звести бій. Але до боротьби на широких просторах, до погоні й до вирішної атаки необхідна була кіннота.

                                         Артилерія.

Перші пушки  в козацькому війську стрічаємо  в 1580. роках; вони походили зі здобичі, понавожуваної з турецьких замків. В 1590. рр. запорожці дістали кілька пушок із Австрії, коли були на цісарській службі проти турків. Як почалася боротьба з поляками, козаки позабирали немало гармат із погряничних замків. Косинський 1593. р. мав їх уже 23, але утратив їх усі в бою під Пяткою.. Наливайко, сам »чудовий пушкар«, мав ізнову 20 пушок й дуже пильно ними опікувався, У боях під Лубнями 1596. р. козаки втратили до30 пушок. Реєстрове військо 1601. р. мало знову 12 пушок. Під Хотином у козацькому таборі було 22 пушки; в 1628. р. в поході на Крим запорожці добули 20 пушок. 
Головне пристановище козацької гармати, тобто артилерії, було на Запорожжі. . В Січі було постійно 50 гармат. 
Артилерією кермував генеральний обозний, а при ньому були гарматний осавул, писар і хоружий. В 1659 р. на послузі при гарматі було 80 пушкарів, 80 гармашів, 4 шипошників, 12 ремісників, 6 стадників, 2 довбиші, 1 цилюрик, 2 коновали. Бував теж відділ козаків для оборони артилерії, 200-300 людей..

  Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську, в переважній більшості була малокаліберною. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалось великою мобільністю. У використанні гармат козаки теж виявляли високу майстерність. Так, в 1648 у битві під Жовтими Водами ефективність вогню козацької артилерії виявилась такою, що татари, які були тоді союзниками козаків, побоюючись того, що залишиться мало полонених, просили припинити вогонь.

  Достатньо ефективною була в козацькому війську прикордонна служба. На початку 17 ст. степове прикордоння було вкрите мережею спостережних пунктів, з яких козаки спостерігали за появою татарських загонів. При виявленні татар спостерігачі оповіщали населення про небезпеку, а козацькі війська вирушали назустріч противнику.

                                    Морські походи

Козацьке  суднобудування 
Зазвичай для походів по водних комунікаціях козакам були необхідні в достатній кількості добре пристосовані плавзасоби. Човни у запорозьких козаків були двох видів – річкові й морські. Річкові використовувалися здебільшого у мирних цілях, для рибальства. Вони вміщували щонайбільше десять осіб. Морські судна називалися чайками (від татарського слова "каїк" – "чаїк" – круглий човен). Саме ці судна мали найбільше військове значення. 
Хоча й дотепер у розпорядженні дослідників немає достатньо збережених ні суден цього класу, ні окремих їх фрагментів, існує значна кількість тактико-технічних характеристик чайок у писемних джерелах, зокрема у свідченнях авторів, сучасників козацької доби. Це дає можливість виявити конструктивні особливості та теологію виробництва цих бойових одиниць козацького флоту. 
Конструктивно козацька чайка увібрала в себе досвід суднобудування часів княжої Русі, суднобудування вікінгів, морський досвід країн Середземномор'я. Один із перших авторів, сучасник і військовий спеціаліст італієць Гваньїні у своїй книзі під назвою "Хроніка Європейської Сарматії", що вийшла 1578 р., констатував: "Водою козакам завдати шкоду неможливо, оскільки жодна морська галера чи бот її пройде через Дніпрові пороги. Козаки проходять через них на чайках, опускаючись і піднімаючись на мотузках. Раніше у такий спосіб долали пороги руські події під час походів на Константинополь. Отже, якби не пороги і козаки, то турки давно б заполонили Подніпров'я". Цей автор звертає увагу на морську силу козацтва і доходить висновку про неможливість проникнення турків у Подніпров'я через таку перепону, як пороги Дніпра. Козацькі судна він називає чайками, і це, можливо, є перша письмова згадка про них. 
Можна стверджувати, що запорозькі чайки були прологом донських стругів. За конструктивними особливостями та розміра¬ми вони були майже тотожні. Без сумніву, тут відчувався не тільки спільний вплив тенденцій суднобудування, але й особливості спіль¬ного супротивника в особі татар і турків, з якими доводилося мати праву і донцям, і запорожцям. 
У конструкції козацьких чайок простежувалися і традиції Київської Русі. Два керма, що встановлювалися на чайках, були відомі у ХІІ ст. 
Козацька чайка являла собою міцне, маневрове, швидкохідне парусно-веслове судно класу "ріка-море". Вона виявилася добре пристосованою до морських походів і для боротьби із сильним і добре озброєним флотом Османської імперії як у прибережних водах, так і у відкритому морі. 
На будівництві кожної чайки працювало не менше 60 осіб протягом 15 днів. За кілька тижнів на Січі можна було виготовити від 30 до 100 таких човнів. У чайку поміщалося від 50 до 70 козаків з озброєнням та боєприпасами, включаючи артилерію. Сюди ж вантажилося продовольство: сухарі, копчене м'ясо, варене пшоно чи каша, ячмінне борошно, і взагалі все, що було необхідне козакам під час походу. 
Умови морських походів 
Морські походи запорожців здійснювалися переважно в осінній час, в особливо хмарні дні й темні ночі, перед молодим місяцем. Це давало можливість приховати від неприятеля просування козацьких суден. Козацькі чайки виходили просто з січової гавані і спускалися Дніпром. Флотилія чайок йшла так тісно, що веслярі ледве не зачіпали веслами весла сусідніх кораблів. Стрій флотилії очолювала чайка кошового отамана, на якій був піднятий отаманський стяг. Так козаки допливали до острова Тавані, навпроти якого на правому березі Дніпра стояло турецьке місто Кизикирмен. Турки й татари, коли довідувалися про рух запорожців, вживали проти них відповідних заходів. Зокрема, від Кизикирмена до Тавані вони протягували залізні ланцюги впоперек Дніпра, а від містечка Ослона до тієї ж Тавані в такий самий спосіб перегороджували річку Конку. 
Але козаки добре навчилися оминати такі перепони. Користуючись темрявою ночі, вони звалювали в лісі декілька високих дерев, прикріплювали до них залізні ланцюги і у стоячому вигляді пускали їх повз Тавань на ворота, що замикали прохід по Дніпру. Пущені таким чином дерева билися о залізні ланцюги, закріплені поперек Дніпра і Конки, чим давали туркам знати про козацьке просування. У турецькому стані оголошувалася тривога і починалася стрілянина з гармат, але не по чайках, а по деревах, які приймали за високі щогли. Запорожці тим часом спокійно вичікували, заховавшись плавнях біля берега Дніпра вище ланцюгів, до тієї миті, коли в турків закінчаться боєприпаси. Щойно канонада припинялася, козаки кидалися на ланцюги, розривали їх сильним натиском, а потім, користуючись нічною темрявою, продовжували плисти далі. Так само дочекавшись сприятливих для себе погодних умов, запорозькі коза¬ки проходили повз Очаків та Кінбурн, що охоронялися турецьким гарнізонами. Часто вони, щасливо проминувши усі турецькі фор¬пости на Дніпрі, проходили і Дніпровським лиманом, а звідти – у Чорне море. Тут вони оперували в усіх напрямках, досягаючи бе¬регів Криму, а перетнувши Чорне море, – й Туреччини. Під удари запорожців потрапляли Кілія та Ізмаїл, Гьозлов та Кафа і нарешті турецькі міста Стамбул та Синон, Трапезунда та Варна. 
"Особливо страшними для турків, – описує морську тактику запорожців Д. І. Яворницький, – були козаки біля морських берегів; захопити козаків тут було майже неможливо, оскільки вони були великими майстрами плавати біля берегів, до того ж якщо вони виходили на берег, спіймати їх було дуже важко; вони вміло ховали свою здобич і дуже швидко затоплювали човни, щоб потім витягти їх з води й розгулювати по морю, турків же козацькі судна зовсім не цікавили, вони на¬магалися лише захопити 
Служба на чайці 
Служба на чайці, як свідчать очевидці, була вкрай важкою, її екіпаж перебував під палючим сонцем, дощем, на вітрах і хвилях. Веслували переважно у три зміни, а складні обставини вимагали від екіпажу великого психічного та фізичного навантаження. 
Навіть за. гарної погоди труднощі не зникали. Екіпаж відчував втому від монотонності довкілля: морської безмежності, шуму води і ритмічно: праці весел. Крім цього, в чайці було тісно, що дуже втомлювало негативно впливало на екіпаж, обмежувало рух, що був вкрай необ¬хідний людському організмові. Усі труднощі морського походу вра¬ховувалися під час суворого відбору, і козаків, неспроможних витримати службу на чайці, не брали. З метою привчити до труднощів служби у морські походи брали певну кількість молодих людей-молодиків. Нарешті, випробування у плаванні Дніпром та подолан¬ні порогів, про що йшлося вище, також мусили сприяти звиканню козацької молоді до мореплавства. 
На чайці переважали колективні дії екіпажу; тому на індиві¬дуальність тут не зважали. Успішне виконання бойового завдання екіпажем і флотилією і перемоги козаків на морі ґрунтувалося на взаємозалежності та на колективних зусиллях. Цей колективізм ви¬пливав із взаємної довіри, пошани, приязні, фаховості, спільного досвіду, а також із суворої дисципліни. Звідси й за кожен прояв не¬слухняності безумовно карали, а того, хто вживав алкоголь, просто викидали за борт. Крім цього, екіпажеві чайки була притаманна однодумність щодо виконання бойового завдання, взаємопорозуміння, звички гармонійних колективних дій та високий рівень організованості. 
Керування чайкою вимагало від старшої особи відчуття руху, вміння окреслювати відстань та інших навичок, необхідних для того, щоб здійснювати командування на морі. Старший мав відзначатися добре розвиненою спостережливістю, увагою, пам'яттю, асоціативністю, вдумливістю, вміти чітко й зрозуміло віддавати розпорядження. Коли командувач вияв¬ився слабким та нерішучим, на його місце обирали іншого просто під час походу. Натомість з тим, хто виявлявся боягузом, поводились безпощадно.

                    Фортифікаційні укріплення

Основними фортифікаційними укріпленнями запорожців були Січі.

За свідченням Д.Яворницького, існували 8 січей:

- Хортицька

- Базавлуцька

- Томаківська

- Микитинська

- Чортомлицька

- Олешківська

- Кам'янська

Нова (Підпільненська)

Після жорстокого зруйнування у 1775 р. Запорізької Січі російським царатом певен час існувала ще й Задунайська Січ.

Запорізька Січ  була обведена високими валами, на яких був частокіл і зруби, що на них  ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запоріжці. Козацька залога на З. С., що звалася також кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква і духовенство перебували під зверхністю Києво-Межигірської архимандрії. Площа біля церкви була центром суспільно-політичного життя З. С., де відбувалися Січові ради тощо. Поза валами був Січовий базар, куди приїжджали купці зі своїми товарами. Січовики продавали тут продукти своєї праці — рибальства і мисливства.

                               Висновок

   Cаме визначення запорозького козацтва як вільної військової спільноти, як й інших подібних до нього угруповань, вказує на те, що головним напрямом діяльності козаків, їхнім "хлібом" була війна. Цей факт залишив відбиток на всіх галузях життя запорозького товариства і суттєво позначився на стані військової справи у січовиків.

Запорожці володіли своєю зброєю з неабияким мистецтвом. Можна сказати, що більшість козаків була озброєна добре як і вогнестрільною, так і холодною зброєю. В цьому козаки не поступалися жодній армії світу.

 Досягнення українського козацтва у військовому мистецтві справили вплив на розвиток європейської військової науки, а козацькі традиції використовуються при побудові української армії.