Таблиця 1.2. Класифікація інновацій.

      

      Важливим аспектом класифікації є визначення, в якій мірі новий товар є новим для виробника, а в якій - для споживача.

      Важливим аспектом класифікації є визначення, в якій мірі новий товар є новим для виробника, а в якій - для споживача.

     З точки зору виробника, інновацією є  використання вперше певного технічного рішення. Рівень новизни у цьому випадку може бути оцінений шляхом експертних оцінок за допомогою групи представників виробників або інших незалежних експертів. Більш об'єктивні результати можна досягти, оцінюючи частку нових складових, які використані при технічному рішенні вперше.

     З позиції споживача, продуктова інновація  — це товар, який має нову споживчу вартість в очах споживачів. Рівень новизни в цьому випадку можна оцінити шляхом опитування потенційних споживачів або групи незалежних експертів.

     Можна припустити, що деякі товари, визнані  виробником за інновації не будуть оцінені споживачем як товари з новою споживчою вартістю. І навпаки — технічне рішення, яке придасть виробу нових важливих властивостей і тому буде розглядатись споживачами як інновація, не вимагатиме від виробника нових інноваційних підходів і тому виробником не розглядатиметься як інновація.

     В цілому, можна сказати, що здійснюючи інноваційну діяльність підприємство орієнтується на досягнення різних цілей, найпоширеніші з яких такі:

- зростання обсягів продаж;

- отримання конкурентних переваг;

- завоювання нових ринків або певних сегментів;

- зниження виробничих витрат;

- зростання продуктивності праці тощо. 

     Одночасно поняття інновації, трактованої  як зміна, яка веде до виникнення нової  властивості, відповідає концепції  організації, яка спирається на процеси, що відіграють важливу роль у діяльності підприємства і управлінні ним. У цьому зв'язку інновацію необхідно розглядати безпосередньо в контексті інноваційного процесу.

Інноваційний  процес — це процес створення, освоєння і поширення тих техніко-економічних ідей, практичне застосування яких призводить до отримання певного суспільно-економічного ефекту.[ 5, ст. 89]

Інноваційний  процес має циклічний характер. Основні  етапи перебігу інноваційного процесу  наступні:

1. Фундаментальні дослідження, завданням яких є отримання нових знань і відкриття найбільш суттєвих закономірностей розвитку природи і суспільства, нових взаємозв'язків між явищами. Фундаментальні дослідження генерують ідеї для інноваційної діяльності, проте не пов'язані з комерційною діяльністю і не завжди мають практичне застосування;
2. Прикладні дослідження, які спрямовані на визначення шляхів практичного застосування вже відкритих раніше явищ та процесів;
3. Дослідно-конструкторські розробки, які є завершальною стадією наукових досліджень (розроблення конструкції інженерного об'єкту, технологічних процесів, проектування нового товару та його випробовування);

4. Дослідно-експериментальні роботи, пов'язані з перевіркою результатів наукових досліджень;

5.   Освоєння промислового виробництва;

6. Маркетинг інноваційний, тобто діяльність щодо створення попиту на інновацію;

7. Дифузія інновації, тобто розповсюдження дотепер використаної інновації в нових умовах або місцях застосування.

     Важливою  з точки зору управління, рисою  інноваційних процесів є їх індивідуальний характер — кожна інновація, навіть якщо потім використовується багато разів, у своїй початковій стадії є іншою. Цю індивідуальність визначають різні параметри: технічна вартість, місце виникнення, час, особистість творця (творців), а також технічно-економічні умови, у тому числі широко трактовані ринкові умови. У зв'язку науково-технічно-технологічного прогресу передумови інноваційних процесів підлягають змінам — однак це не змінює потреби індивідуального трактування кожної інновації, також тому, що ефекти її застосування можуть дуже відрізнятися щодо вартості, загальності використання, а також сили впливу на середовище.

     Будь-яке  оцінювання є надзвичайно  важким, але як порівняти, наприклад, наслідки клонування звірів з ефектами посилання зонду на Марс або впровадженням нового виду телекомунікаційної системи ? Але ж усі ці події є результатом інноваційних процесів…[ 9,ст.17] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Інноваційні стратегії та чинники впливу на інноваційну діяльність підприємства.

 

     Інноваційна стратегія – це цілеспрямована діяльність щодо визначення важливих напрямів вибору пріоритетів перспективного розвитку підприємства і вироблення комплексу заходів, що потрібні для їхнього втілення. Розвиток будь-якого підприємства неможливий без вироблення ним стратегічних напрямків своєї діяльності, які грунтуються на нововведеннях, тобто мають інноваційний характер. Стратегія розвитку підприємства базується на використанні науково- технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовувати комплексні інновації.

     Існують кілька типів стратегій, і різні  економісти визначають їх по-різному. Одні з них визначають три типи стратегії. Це — наступальна (активна), імітаційна і комбінована стратегії.

     Обравши, скажімо, імітаційну стратегію з поступовим переходом до наступальної і досягнувши певного успіху, керівництво підприємства не повинно чекати стадії спаду, а має відразу ж придбавати нову ліцензію або провести розробки з метою підвищити технологічний рівень інноваційної системи, щоб перейти до виробництва власного нового продукту. Таким чином підприємство перейде до наступальної стратегії, яка ґрунтується не на окремій інновації, а на їх серії. Обравши адаптаційну (пасивну) стратегію, підприємство може у перспективі опинитися серед відсталих спочатку в техніко-технологічному, а згодом і в економічному відношенні.

За класифікацією Фрідмана, існує шість типів інноваційної стратегії підприємства: наступальна, захисна, імітаційна, залежна, традиційна, «за нагодою». 

     Таблиця 1.3. Характеристика інноваційних стратегій за Фрідманом 

     Інноваційну стратегію підприємства треба розглядати як опорну для всього кола питань і проблем, які має вирішувати товаровиробник. Ефективна інноваційна стратегія розвитку підприємства передбачає оцінювання всіх форм інноваційної діяльності підприємства. що мають прояв у нововведеннях різного типу. Треба мати, однак, на увазі, що на практиці дотримання цього положення досить ускладнене, оскільки інноваційний процес на підприємстві має охоплювати всі сторони господарської діяльності і входити складовою частиною до всіх підрозділів підприємства.

      Ефективне формування інноваційної стратегії  починається з визначення того, куди підприємство має рухатися, яку довгострокову  позицію на ринку воно збирається зайняти в результаті впровадження інновації, тобто з розробленням місії та цілей.

      Місія підприємства завжди дуже індивідуальна. Вона «відділяє» одне підприємство від іншого і наділяє його власними відмінностями, напрямом діяльності та шляхом розвитку.

     Успішна інноваційна стратегія має бути націлена:

● на використання інноваційного потенціалу підприємства та

   перспектив, які відповідають його можливостям;

● на забезпечення захисту організації від зовнішніх загроз;

● на створення конкурентних переваг, тобто фірма повинна бути кращою на

    ринку, ніж будь-яка інша в галузі.[ 12 ст. 43]

    Урахування  своїх сильних та слабких сторін (порівняно з найбільш небезпечними конкурентами) може внести корективи  до оцінки, яку дає підприємство привабливості того чи іншого ринку.

    Привабливість ринку нового продукту та умови конкуренції  — істотні чинники, які визначають інноваційну стратегію. Оцінка їх підприємством безпосередньо впливає на те, яку позицію йому потрібно зайняти на ринку і якою буде його інноваційна стратегія в конкурентній боротьбі. 
 
 
 
 
 

Проблемним  питанням виділення чинників, які впливають на інноваційну активність підприємств, присвячені праці таких вітчизняних та іноземних науковців, як О. Амоша, І. Герчикова,  В. Гейць, О. Кузьмін, В. Семиноженко, Р. Фатхутдинов, П. Щедровицький та багатьох інших. У працях цих авторів розкрито сутність поняття "чинник", виділено чинники, які стимулюють та стримують інноваційну активність підприємств, здійснено оцінювання значущості таких чинників тощо. Однак, ціла низка проблемних моментів до сьогодні не знайшла свого вирішення. Так, відсутня чітка класифікація таких чинників. Вони, як правило, виділяються з точки зору ситуаційного підходу, натомість, доцільно розглядати такі фактори і з позиції системного підходу.