Конституція не ліквідувала політичної автономії штатів, але вона протипоставила їй сильну центральну владу, Конфедерація перетворилась у федерацію. Основним принципом Конституції став принцип «поділу властей», проголошений свого часу англійським філософом Локком і розвинутий видатним мислителем Франції Монтеск'є - «одна влада стримує іншу». Вища загально-федеральна законодавча влада вручалась Конгресу, який складався з двох палат: нижня - палата представників, верхня - сенат. Двопалатна структура парламенту відображає федеративний устрій держави. Палата представників обиралася терміном на два роки прямим голосуванням із числа громадян, які досягали 25-літнього віку. У той час виборчі округи були рівними за своєю чисельністю (по 30 тис. жителів). Було потрібно також, щоб особа, обрана в палату представників, не менше 7 років була громадянином США і проживала в момент обрання в тому штаті, в якому обирається. Члени сенату обиралися законодавчими зборами штатів по 2 сенатори від кожного. 17 поправка до Конституції, прийнята в 1913 p., установила, що сенатори обираються безпосередньо населенням штату шляхом прямих виборів. Віковий ценз для сенаторів - 30 років (було потрібно, щоб він був громадянином США не менше 9 років і жив у цьому штаті). Термін їхніх повноважень 6 років. Через 2 роки 1/3 сенаторів повинна переобиратись. Головою сенату був віце-президент. Конституція наділяє сенат правом контролю за діяльністю вищих федеральних посадових осіб, включаючи президента.

      Якщо  2/3 сенаторів підтримують обвинувачення, висунуте палатою представників, то винний звільняється з посади. У даному випадку сенат діє в порядку імпічменту (резолюція недовіри). Це вважається дійовим засобом обмеження виконавчої і судової влади. Лише за згодою сенату президент може укладати міжнародні договори, призначати послів, членів Верховного суду тощо.

      Отже, обсяг повноважень сенату набагато ширший, ніж палати представників, і  він є немов би гальмом стосовно неї. Варто проте зазначити, що палата представників і сенат наділені однаковими правами в тому, що стосується законодавчої ініціативи і прийняття законів. Як бачимо, компетенція конгресу в порівнянні з повноваженнями, визначеними статтями конфедерації, значно розширилась.

      Він отримав право: видавати закони по регулюванню  зовнішньої і внутрішньої торгівлі, карбуванню монет, роботі поштових відомств, набору і утримування армії, оголошувати  війну, укладати зовнішні позики, встановлювати одиницю мір і ваг, вводити правила про натуралізацію майбутніх американців громадян, видавати акти по управлінню й організації судноплавства. Йому належать повноваження по виданню актів по організації придушення заколотів, 16-та поправка, прийнята в 1913 p., надала конгресові право встановлювати прибутковий податок. Передача багатьох прав із ведення штатів до федеральних органів свідчить про концентрацію влади.

      Члени конгресу одержують платню, але під  час перебування в законодавчому  органі не можуть перебувати на державній  службі. Штатам забороняється вступати в спілки з іншими штатами, у коаліцію з іноземними державами, мати свою армію, військовий флот тощо. Проте в їхньому веденні залишилися цивільне, процесуальне, кримінальне право, поліція. Кожний штат може мати свою конституцію республіканського характеру.

      Виконавча влада вручалась президенту США, він обирався двоступеневими виборами, терміном на 4 роки. Його вік повинен бути не нижче 35 років і термін проживання в США не менше 14 років. Кількість президентських виборщиків у штаті дорівнює загальному числу представників цього штату в обох палатах конгресу. Виборщиків обирає населення в перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року.

      Президент вступає на посаду лише після того, як прийме присягу, і приступає до обов'язків на початку березня того ж року. У день інавгурації він дає клятву шанувати і дотримуватися Конституції, виголошує промову програмного характеру.

      Президент - глава держави і федеральної адміністрації. Але він може бути усунутий від посади резолюцією недовіри, прийнятої конгресом. Президент є головнокомандуючим армією та флотом , може призначати і зміщати будь-якого члена свого кабінету. Як глава держави, він здійснює функції представництва: приймає і призначає послів. За порадою і за згодою сенату призначає членів верховного суду США і суддів федеральної системи.

      Президент покликаний забезпечити точне дотримання федеральних законів, має право  помилувати і відстрочити виконання  вироків по справах про злочини  проти СІЛА (передбачається, що це право  є гарантією від сваволі суддів).

      Як  глава уряду, президент визначає обов'язки всіх міністрів, посадових  осіб США, вимагає від керівників кожного департаменту, міністерства письмової думки по будь-якому питанню.

      Президент - єдиний офіційний керівник виконавчої влади. Аналізуючи взаємовідносини законодавчої і виконавчої влади, слід зазначити, що у випадку розбіжностей між палатами конгресу президент має право перенести термін сесії, а при потребі - негайно скликати засідання палат. Крім того, будь-який законопроект, прийнятий конгресом,  потребує підпису президента.  Причому, якщо протягом і о днів він не висловлюється проти нього, останній набуває законної сили. Якщо ж президент не згодний із законом, вважається, що він наклав вето на нього.

      Щоб відхилити президентське вето, потрібно повторне прийняття законопроекту 2/3 членів конгресу. Вето мислиться як гарантія від сваволі законодавців. У той же час президент не залежить від того, як буде сприйнята проведена ним політика в палатах, за винятком випадків, коли здійснення цієї політики було б неможливе без сприяння конгресу (асигнування, укладення міжнародних договорів тощо.).

      Вища  судова влада перебуває у віданні  Верховного суду США. Його члени призначалися президентом «за порадою і згодою сенату» і зберігають свої посади довічно. Конституція забороняє зменшувати їх зарплату.

      Право перегляду законів, прийнятих конгресом, і актів виконавчої влади при  їхній невідповідності Конституції  ввірено Верховному федеральному суду СІЛА, але не за прямим уповноваженням Конституції, а як допущена практика, що стала прецедентом із 1803 року. Крім Верховного федерального суду США існує система судів штатів і районних судів. За влучним висновком одного з американських державознавців, федеральний суд виконує роль своєрідного сторожа при конгресі на той випадок, якщо в складі конгресу виявиться більшість радикалів. Американська конституція складалася власниками.

      Вони  чітко розуміли, яку мету повинна  переслідувати утворена ними конституційна  система і які завдання вона покликана  виконувати. Як вказував історик В.Г. Шечатнов, «батьки фундаторі... апробували різноманітні варіанти створення міцної буржуазної держави. Вони цілком усвідомлювали розбіжності своїх інтересів з інтересами народу й у разі потреби були готові до най рішучих дій». Саме тому в текст конституції нової незалежної держави не було включено спеціального розділу про права і свободи громадян.

      У період її упорядкування й обговорення  ідеологи Американської революції  розцінювали спеціальний звід гарантій прав і свобод («Білль про права») як конституційну надмірність, висловлюючи думку, що «стримування і противаги» системи поділу влад цілком достатні для забезпечення законності і справедливого правління. «Конституція сама по собі, у будь-якому її практичному смислі й у будь-якому її корисному застосуванні є Біллем про права»,- доводив А. Хамільтон.

      Як  підтверджують американські історики, «батьки фундатори» вважали права  особистості «природними», а тому - не потребували фіксації в тексті основного закону. Такий їх перелік міг бути нібито витлумачений як вичерпний список усіх прав і свобод, які до нього не ввійшли.

      Противники  включення зводу гарантій прав і  свобод у федеральну конституцію  посилались також на те, що необхідні  права і свободи вже гарантуються громадянам відповідними нормами конституцій окремих штатів.

      Відсутність широкого переліку прав і свобод викликало  різку критику цього документа  з боку анти федералістів і демократично настроєних законодавців у штатах. Під тиском демократичної громадськості, знову обраному конгресу в 1789 Р- були запропоновані проекти поправок, які містять положення про політичні й особисті права громадян. Прийняті ним ю поправок, що дістали назву Федерального Білля про права, були ратифіковані до із грудня 1791р.- Історичним предтечею американського Білля про права був британський Білль про права 1689 p., який обмежив владу монарха і проголосив ряд прав і свобод його підданих. У пам'яті громадян молодої буржуазної республіки ще не згладилася сваволя, яка чинилася британською короною стосовно своїх політичних і релігійних противників. Тому вороже ставлення до влади країни - метрополії набуло форми недовіри не до влади взагалі, а до сильної, централізованої влади, яку уособлював собою федеральний уряд за Конституцією 1787 p., і яка:

• забороняла конгресу США видавати закони, спрямовані на обмеження свободи слова, преси, зборів, петицій, релігії;
• дозволяла громадянам США зберігати і носити зброю, оскільки для безпеки вільної держави потрібно добре організоване ополчення;
• встановлювала недоторканність житла; забороняла робити довільні і необґрунтовані обшуки або арешти, визнавала таємниця листування;
• встановлювала, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності, позбавлений свободи, власності, життя інакше щ по суду; проголошувала презумпцію невинності: тягар доведення винності лежить в усіх випадках на обвинувачеві;
• надавала обвинувачуваному право вимагати, щоб його поставили до відома про характер і привід обвинувачення, забезпечили очну ставку зі свідками, дозволили користуватися послугами адвоката;
• забороняла переглядати факт, який був на розгляді присяжних, із ціною позову, який не перевищує го доларів, інакше як за положенням загального права;
• забороняла вимагати надмірні застави стягувати надмірні штрафи, накладати жорсткі і незвичні покарання;
• перелік у Конституції прав громадян не повинен тлумачитися як заперечення або приниження інших прав, які зберігаються за народом; повноваження не надані цією Конституцією і користування якими не заборонено окремими Штатами, залишаються у веденні Штатів. Недовіра до держави чітко проступає у формулюваннях Білля про права: майже всі, які його утворили поправки, складені не в таких вираженнях якими права
• позитивно закріплювалися б за громадянами, а в таких якими встановлювалася межа влади держави стосовно громадян. За формулюваннями й установками Білля про права чітко просліджується ідеологія індивідуалізму, яка виходить із протиставлення особистості суспільству і державі в інтересах обмеження влади держави лише певними заборонами в дусі буржуазного конституціоналізму.

      Положення, що стосувалися особистих прав громадян і процесуальних гарантій правосуддя, містилися в 2,3,4,5,6 і 8 поправках.

      Наступний розвиток США йшов під знаком наростаючого зміцнення позицій крупної буржуазії в державі. Молода держава відразу ж почала проводити активну експансіоністську політику, спрямовану на розширення своєї території. Шляхом покупок колоній інших держав (наприклад, Флориди в Іспанії, Луїзіани у Франції), захоплення мексиканських земель і особливо в результаті знищення і виселення індійців, територія США до 60-х років 19 ст. зросла майже в 9 разів. Нові території перетворилися в штати. Процедура їхнього перетворення визначалася

      Великим ордонансом 1791р. для цього потрібно було мати певне число жителів, свою конституцію і відповідне клопотання до федерального конгресу. Рабство поширювалося на нові землі, що являло серйозну загрозу розвиткові капіталізму в США.

Висновки

      На  політико-правову ідеологію колоністів величезний вплив зробили, звичайно, державні і правові інститути  Великобританії, і насамперед Велика хартія вільностей 1215 року. Як писав голова Верховного суду США У. Бергер, цей документ мав « особливе значення для американців у 1776р., яке виражалося у тому, що він був солідною правовою основою для вимог колоністів про надання ним всіх прав, якими англійці користуються відповідно до Великої хартії вільностей... Вони вимагали лише те, що їм належало по закону». У хартії йшов перелік вільностей і гарантій, які стримували сваволю королівської влади. У числі іншого - і це було найважливіше для американських колоністів – регламентувався порядок стягування податків і зборів, установлювалися деякі гарантії правосуддя.

      Правоволодіння  і розпорядження приватною власністю, будучи економічною основою буржуазної держави, побічно, але чітко гарантувалося рядом конституційних приписів.

      Політичні свободи, які не легко дісталися  американцям і які мали ідеологічно  першорядне значення в системі цінностей  буржуазного конституціоналізму, були сформульовані (хоча й лаконічно) в  першій поправці до конституції.

Список використаної літератури

1. Гуренко М.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Київ - 2000
2. Страхов М.М. Історія держави та права зарубіжних країн. Київ – 2003р.
3. Ливанцев К.Е. История буржуазного государства и права.- Л., 1986.
4. Бельсон ЯМ., Ливанцев К. Е. История государства и права США. - Л., 1982.
5. Ливанцев К. Е. История буржуазного государства и права. - Л., 1986.
6. Государственный строй США. -М.: Юр. лит., 1976.
7. Декларация независимости США 1770; Статьи конференции. - 1981.
8. Конституция США 1787: Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. - М.: Юрид. лит., 1984,1986.
9. Страхов ММ. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник. - Вид. 2-е. - К., 2003.
10. Історія держави та права зарубіжних країн. - Вид. 2-е, доп. і перероб. / За ред. О.М. Джужи. - К., 2005.
11. Історія держави та права зарубіжних країн: навчальний посібник для дистанційного навчання / Захарченко П.П., Ковалевська О.О., Кузьминець О.В. - К.: Ун-т. "Україна", 2005.
12. История государства и права зрсубежных стран: Учебное пособие / Ю.С. Тинш. - М.: РИОР, 2007.