Законодавство України про взаємодію внутрішньодержавного та міжнародного права

    Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. В цілому такий підхід Конституції не повністю відповідає сучасним тенденціям міжнародного права та іноземному досвіду. Так, конституції більшості зарубіжних країн, зокрема Іспанії, Німеччини, Росії, Білорусі та ін. до складу національного законодавства відносять не лише ратифіковані міжнародні договори, а й загальні принципи та норми міжнародного права. При чому останні стають складовою частиною національного законодавства в силу самого лише факту їх існування, і їх ратифікація не потрібна. В Україні ж через особливості правової техніки ст. 9 Конституції загальні норми і принципи міжнародного права, особливо втілені у формі міжнародного звичаю, практично не можуть бути застосовані.       

 В  цілому, імплементація норм міжнародного  права в Україні здійснюється  з урахуванням таких особливостей:

· не кожний міжнародний договір, підписаний від  імені України є частиною її законодавства, а лише такий, який ратифікований  у встановленому порядку Верховною  Радою України. При цьому слід мати на увазі, що ні міжнародне право, ні законодавство України не вимагає  обов’язкової ратифікації усіх без  винятку договорів. Деякі договори можуть набирати чинності з моменту  підписання, приєднання, затвердження тощо. В таких випадках на підставі договору виникають міжнародні права  та обов’язки держави, але його норми  не включаються до національного  законодавства;

· ратифікований  чинний міжнародний договір може застосовуватися як частина законодавства  України лише після набрання чинності законом про його ратифікацію, при  цьому парламент не зобов’язаний ратифікувати міжнародний договір, укладений від імені України  та поданий на ратифікацію;

· у  випадку застосування інкорпорації, коли відповідно до міжнародного договору приймається акт національного  законодавства, як правило, застосовуються норми останнього, незважаючи на те, що норми міжнародного договору не втрачають своєї чинності. Наприклад, при притягненні особи до кримінальної відповідальності за тероризм, морське  піратство, геноцид, работоргівлю застосовуються норми Кримінального кодексу  України, а не відповідних міжнародних  конвенцій;

· у  правозастосовчій діяльності допускається тлумачення положень національного  законодавства на підставі норм відповідних  міжнародних договорів, але не допускається тлумачення положень міжнародних договорів  на підставі актів національного  законодавства, навіть прийнятих і  на їх виконання;

· при  колізії норми міжнародного права  та норми Конституції України  має місце примат конституції, тобто  діють норми Конституції. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 9 Конституції  України укладення міжнародних  договорів, які суперечать Конституції  України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції  України. Цією нормою Конституція не лише усуває існуючі колізії з  міжнародними договорами, а й унеможливлює виникнення таких колізій у майбутньому, під час укладання міжнародних  договорів;

· у  випадках, коли міжнародним договором  України, який набрав чинності в установленому  порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, застосовуються правила міжнародного договору. 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

  1. Богуславский  М. М. Международное частное  право. — М.: Юристъ 2005.

  2. Богуславский М. М. Международное  частное право: Практикум. —  М.: Юристъ, 2007.

  3. Данилькевич Н. И., Федоров О.  Н. Международное частное право.  — Днеп-ропетровск: Арт-Пресс, 2010.

  4. Ермолаев В. Г., Сиваков О. В.  Международное частное право:  Курс лек-ций. — М.: Былина, 1998.

  5. Звеков В. П. Международное  частное право. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999.

  6. Кисіль В. І. Міжнародне приватне  право: питання кодифікації. — К.: Украї-на, 2009.

  7. Методологічні проблеми приватного права: Зб. наук. пр. — К.: Манускрипт, 2010.

  8. Попов А. А. Торговое право. — Харьков: Каравелла, 2010.