Антологія українського телебачення в історичних аспектах

Починаючи з 1991 року, коли Україна стала незалежною державою, в ній відбулася повна  реструктуризація телевізійного простору.

По-перше, майже подвоєно реальні технічні можливості телебачення, незрівнянно  зросла кількість нових телекомпаній. Населенню України забезпечено  прийом трьох загальнонаціональних телепрограм, та по три — вісім  регіональних і місцевих (залежно  від областей). Набирає темпів спорудження  багатоканальних систем кабельного та ефірно-кабельного мовлення.

В Україні  окреслилась власна структура національного  телебачення. До цієї структури належать державні телерадіокомпанії, засновниками яких виступають органи державної влади. До системи державного телебачення  входять Національна телекомпанія України, 23 обласні державні телерадіокомпанії, державна ТРК "Крим", Київська та Севастопольська державні регіональні  телерадіокомпанії.

До системи  комунальних аудіовізуальних засобів  масової інформації входять телерадіокомпанії, засновниками яких є органи місцевого  самоврядування спільно з місцевими держадміністраціями в ролі співзасновника на базі чи з участю комунальної власності та відповідної частини фінансування з місцевого бюджету. Комунальне телебачення може бути обласним, районним, міським, міськрайонним.

До системи  суспільного мовлення входять телерадіоорганізації, створені у будь-якій формі, передбаченій чинним законодавством, засновниками яких виступають юридичні та фізичні  особи України, які основним своїм  завданням ставлять сприяння засобами телебачення розвитку духовної сфери, національної культури, освіти, науки, захист морального способу життя, охорону  навколишнього середовища та ін.

До системи  приватних телекомпаній належать телерадіообладнання, засновниками яких є приватні юридичні та фізичні особи, громадяни України, що одним із своїх основних завдань  ставлять одержання прибутку від  діяльності у сфері телемовлення. Основним джерелом доходів приватної  телекомпанії є рекламно-комерційна діяльність.

Розподіляючи  телекомпанії за способами прийому  і передачі відеосигналів на сьогодні вирізняються такі форми мовлення: ефірне, ефірно-кабельне, кабельне, супутникове.

Ефірне  мовлення нині посідає основне місце  в телерадіомовному просторі України, дедалі потужнішим стає кабельне телебачення.

Саме  воно є першим кроком до інтерактивного телебачення, про яке так багато йде дискусій на межі тисячоліть, адже воно зможе надати своїм абонентам  так званий зворотний канал. Прямо  зі своєї квартири можна буде зв'язатись  із передавальним центром і вибрати  із запропонованого "меню" передачу, яка до вподоби. Як на комп'ютері. Але  до реалізації цих задумів і проектів пройде певний час. Зацікавленість кабельним  телебаченням сьогодні ж насамперед пов'язана з достатньою кількістю  обладнання для кабельних мереж, доступного за ціною для середнього бізнесмена. Взірцем справжнього кабельного телебачення і за якістю сигналу, і за культурою мовлення, і за значною частиною підготовлених власних програм в середині 90-х років стала поряд з Київською "ІВК" телерадіокомпанія "ГОК" м. Комсомольська Полтавської області.

Розгалужена кабельна мережа охопила 97 відсотків  території міста, досягла 20 тисяч  абонентів.

Розвиток  кабельного мовлення тісно пов'язаний із законодавчою базою. На жаль, Верховною  Радою України досі (на листопад 2000 р.) не прийнято відповідного закону про кабельне і супутникове телебачення. Незвавжаючи на це, практично всі  обласні центри України в середині 90-х вже мали кабельні мережі. У 1994 році велика кількість кабельних  компаній світу з метою сумісності запропонувала виробникам, комп'ютерним  і телекомунікаційним компаніям  прийняти алгоритм MPEG-2 за стандартний  метод стиснення і передачі сигналу  цифрового телебачення.

Стратегічні союзи, які були створені на початку 90-х років у галузі вдосконалення  діяльності кабельного телебачення, набрали  сили в 1994 році, коли кабельна промисловість  у всьому світі значно розширилась.

Слідом  за динамікою зростання кабельної  індустрії, розвитком кабельних  модемів, Інтернет, цифрового телебачення, ця сфера почала привертати увагу  провідних виробників комп'ютерів і  програмного забезпечення. Їх зацікавила здатність кабельних систем привести в кожен дім справжню "магістраль" з величезними можливостями миттєвої передачі даних і доступу в  Інтернет. Тому кабельний бізнес і  комп'ютерна промисловість обіцяють вийти на новий виток розвитку.

При масовому розвитку кабельного телебачення на місцях (у 90-х роках практично  всі обласні центри України на 40-60 відсотків покриті кабельними мережами) жодна з сьогоднішніх кабельних студій неспроможна підтримати той асортимент телепрограм, який може бути запропонований споживачам.

Саме  для вирішення цієї проблеми в  Україні створена нова система, яка  відповідає сучасним вимогам і враховує перспективи розвитку національних інформаційних систем, що інтегруються в європейську і світову інформаційну інфраструктуру.

Таким проектом є система (МІТРІС), уведена  в експериментальну експлуатацію у 1997 році в Києві. Її проектантами і  розробниками є Інститут електроніки  і зв'язку Української академії національного  прогресу, Національний технічний університет, НПО "Геліос-РРЛ", ряд підприємств  Мінмашпрому, АОЗТ "Рокс". МІТРІС — екологічно безпечна вітчизняна система, що базується на ресурсо-енергозберігаючих  інформаційних технологіях з  метою будівництва якісно нових  мікрохвильових ефірно-кабельних мереж.

"МІТРІС  забезпечує зв'язок абонента із  зовнішнім світом, а саме: багатоканальне  телебачення і радіомовлення;  доступ в Інтернет; цифрову телефонію;  виклик швидкої допомоги, міліції;  канали охоронної і протипожежної  безпеки; збір технологічної інформації  для комунальних служб і т.  ін.

До технологічного ланцюга систем, що створюються на базі системи МІТРІС, входять: розподільча  мережа супутникового мовлення; оптоволоконні  мережі; радіорелейні лінії; системи  МІТРІС, MMDS, LMDS"

Порівняно недорогі системи, які вже нині можуть слугувати для регіональних і  місцевих кабельних телекомпаній, надають  можливість покривання значної частини  території, дозволяють поширювати сигнал не лише на території України, але  й за кордон. Перша установка МІТРІС запрацювала в Києві, забезпечивши передачу 24 телевізійних каналів з  подальшим розширенням до 42. Система  МІТРІС є досить близькою за структурою до супутникових систем.

Якими б не були проблеми місцевих, регіональних телекомпаній, але час ставить  перед ними вимогу технічного переоснащення, придбання тих новітніх технологій, які розширять можливості роботи студій, сприятимуть реалізації задумів, донесуть до телеглядача якісний  телевізійний продукт. 

4.2. Законодавчі та суспільні процеси у сфері телерадіомовлення в 1998-99 роках.

Основним  питанням, яке належало вирішити законодавчій владі України у сфері телерадіомовлення, було питання Національної ради телебачення  та радіомовлення. Ані згоди між  членами ради, ані її узгодженої унормованої роботи досягти за роки її існування не вдалося.

Тим часом  система телерадіопростору України  оформилася: на трьох загальнонаціональних каналах працюють три незалежні  телеструктури - Національна телекомпанія, "Студія 1+1" та "Інтер", конкуренція  між якими сприяє урізноманітненню програм, позитивно служить інтересам  глядачів. До них наближається ICTV (реформоване  у 2000 році), спостерігається відчутне творче зростання та поширення майже  на всю Україну телекомпанії "СТБ". Свій мікроклімат у місцевому  телеефірі створюють сотні телерадіоорганізацій - від обласних то селищних.

4 лютого  у Верховній Раді Голова Нацради  В.Петренко виступив із програмою  її діяльності, викладеною в три  етапи: внутрішнє організаційне  становлення, здійснення державної  політики ліцензування телерадіомовлення  та створення цілісної структури  телебачення і радіомовлення  України та посилення впливу  Нацради на формування якісного  програмного наповнення телерадіопростору,  контроль за дотриманням ТРК  законодавства, сприяння включенню  вітчизняних аудіовізуальних ЗМІ  до світового інформаційного  простору та переходу до європейських стандартів. Перші два етапи Петренко вважав практично пройденими.

Велися  дебати з приводу переважання  зарубіжного продукту в ефірах українських  ТК. Щоденний аналіз програм вітчизняних  телекомпаній засвідчує, що значна частка їх ефіру зайнята відеопродуктом зарубіжного виробництва. Лише Національна  телевізійна та радіомовна компанії, ряд обласних ДТРК, окремі комерційні ТК ("1+1", "ТЕТ", "СТБ" тощо)[Зливков,2004,с.185] приділяють увагу виробництву власного телепродукту. Багато ж інших не дотягують до 50-відсоткової планки, і часто за рахунок трансляції концертів, заходів та презентацій. Законом "Про кінематографію" було встановлено квоту демонстрування національних фільмів, що становить не менше 30% національного екранного часу.

Використання  телебачення і радіомовлення  у виборчих кампаніях - питання, яке  чи не найприскіпливіше розглядається  законодавством нашої країни. У демократичному суспільстві головним завданням  мовлення має бути обслуговування інтересів  громадськості, тобто аудиторії. Якщо компанія телемовлення є комерційним  підприємством, вона повинна виявляти інтереси споживача, оскільки її завданням  є продаж аудиторії рекламодавцям. На жаль, в Україні ці принципи виконуються  не завжди, наявна певна політична  самоцензура телепрограм.

У цілому до 2005-го року система телемовлення в Україні має забезпечення доведення  до кожного жителя країни щонайменше 6 загальнонаціональних програм наземної та супутникової форм розповсюдження, до десяти регіональних телепрограм, від 4 до 10 програм місцевого рівня, трансляцію програм у місцях підвищеної забудови через багатоканальні кабельні та ефірно-кабельні мережі, у сільській місцевості - впровадження програм на базі телекомунікаційних мереж багатофункціонального призначення. Крім того, має розпочатися трансляція з України програми на зарубіжжя через український супутник зв'язку.

Аналіз причин сучасного стану телебачення видовищ в Україні потребує окремого розгляду ще однієї проблеми, яка суттєво впливає на функціонування телебачення в усіх країнах пострадянського простору. Це ставлення до телебачення як до засобу масової пропаганди і агітації. У світовій практиці цей аспект діяльності телебачення існує осібно і займає не більше 3–4% ефірного часу. Але навіть програми такого цільового спрямування (інформаційні випуски, політична публіцистика і т.ін.) активно працюють на економіку: хвилина рекламного часу в контексті такого роду програм має суттєву вартість, і ефір цим програмам надається, як правило, в оптимальний з точки зору сприяняття інформації час. Але мета українських кримінально-олігархічних кланів, що активно використовують загальнодержавні ТБ-канали, як засіб відчутного поповнення своїх капіталів, полягає у спрямуванні громадської і політичної думки дещо в інше русло. Активно насаджується ставлення до телебачення, як до «засобу масової інформації», обговорюються надумані проблеми «свободи слова« у вітчизняному ефірі.[Зливков,2004,с.186] Зовсім не випадковим у цьому контексті видається факт виступу депутата Верховної Ради О.Зінченка (за сумісництвом — президента комерційного каналу »Інтер«), у якому він оцінив увесь рекламний ТБ-ринок України в суму 35 млн.доларів США. Натомість рекламне видання »Зеркало недели« (№1 за 2001 рік) наводить куди більш точну суму — 209 525 107 доларів і 2 центи США. Це гроші, що були переведені в 2000 році за рекламні послуги на банківські рахунки всього 8 телекомпаній України. Одному тільки каналу »Інтер« сплачено 95 583 310 доларів і 5 центів США. При цьому телевізійні комерційні структури не відчувають потреби у своренні власної інфраструктури виробництва і поширення телепродукту: їх ефірний час заповнений зарубіжним ТБ-продуктом і нескінченними серіалами. Вони продовжують активно експлуатувати сиcтеми загальнонаціонального поширення ТБ-сигналу, створені ще за радянських часів. Усе це дає підстави розглядати їх діяльність, як не зорієнтовані на перпективу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки.

   Актуальність  данного дослідження обумовлена динамічним розвитком телебачення  на кожному з аналізованих етапів до сучасного вітчизняного телемовлення. Спліт у сфері ЗМІ в Радянському Союзі призводив до неможливості розвитку незалежної медіасистеми,як показав приклад із перебудовою, яка стала потенцією для активізації діяльності державного та створення комерційного телебачення Робота вивела взаємозалежність прогресу та соціально-політичних змін з реформуванням та подальшою діяльністю в українському телебаченні. В той же час, кон’юнктурна концепція телебачення, в умовах незалежності, звела майже нанівець регіональне телебачення на початку 90-х, але було друга хвиля відродження місцевого телебачення вже наприкінці 98-го року.

   Узагальнюючи  стан і можливості розвитку телебачення  видовищ в Україні слід зазначити, що:

а) Найпотужнішим виробником якісного телевізійного продукту в Україні протягом багатьох років залишається державне телебачення.

б) Комерційні телевізійні кампанії не здатні з  творчих і технічних причин забезпечити  виробництво якісної телевізійної видовищної програми без активної співпраці  з державним телебаченням. Така співпраця  в умовах жорсткої конкуренції виглядає нелогічною і можлива лише в разі значної поступки одного з суб’єктів  співпраці, що готовий знехтувати власні інтереси. Як правило, у ролі такого субєкта опиняється державне телебачення.

в)Розвиток аудуіовізуального простору України відбувається без врахування творчих і технічних реалій вітчизняного телебачення. Відбувається активне зруйнування системи державного телемовлення шляхом нав’язування йому ідеї створення громадського телебачення.

г) Іноземні і рекламні інвестиції в ТБ-виробництво перебувають під контролем кримінального капіталу. Зароблені на телевізійному рекламному ринку кошти активно вивозяться за межі України.

д) Створення  якісного ТБ-продукту у сфері телебачення  видовищ можливе лише за умови  ефективного використання технічних  і творчих можливостей державного ТБ України та відповідних обсягів  інвестування конукрентоспроможних комерційних  ТБ-каналів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ЛІТЕРАТУРА: