Мовні особливості публіцистики Івана Франка

 

2.2. Лексика  окремих літературно-критичних статей  з погляду сфери вживання 

    У процесі тривалого історичного  розвитку уклалась лексика сучасної української мови, формування та розвиток якої тісно пов'язаний з історією українського народу. Найдавніший шар  корінної української лексики складають  слова, які успадковані через  праслов’янську мову з індоєвропейського  лексичного фонду. У процесі розвитку окремі слова зазнали певних структурно-семантичних  змін, окремі випали з лексичного складу, а деякі стали основою для  творення нових слів. Зрозуміло, що ці зміни значно повільніші порівняно  з групами слів, які належать до периферії лексичної системи  української мови. Ядро словникового складу української літературної мови становлять слова, які у ній з'явилися  давно і продовжують жити і  зараз.

    Так, за семантичними ознаками у текстах  статей І. Франка виділені слова, які  можемо поділити на такі тематичні  групи, як:

• назви родинних стосунків, спорідненості: панич, дід, баба, брат, небіж, жінка, діти (Бачить баба – пташина мокра та немічна);
• назви частин організму людини і тварини: горло, вухо, рука, голова, око, зуби, копито, нога, живіт, хвіст, чоло, лапа, пазур, плечі, ніженьки, ніс (Лис як не завиє з болю, як не підскочить на півліктя вгору, як не затулить хвіст поміж ноги та в теки!);
• назви свійських тварин та диких звірів: заєць, серна, медвідь, лисиця, їжак, лев, гадина, осел, собака, вовк (Ходив собі Вовчик-братик по лісі, ходив тай надибала його тяжкая пригода);
• назви свійських та диких птахів: королик, журавель, галка, дрозд, кури, яструб, сорока, ворона (Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися);
• назви риб: рак (Здибалася Лисичка з Раком);
• назви дерев, кущів, хлібних злаків: нива, капуста, гречка, верба, корч (Була свята неділенька, під осінь уже, саме коли гречки відцвітали);
• назви явищ і предметів природи: вода, сонце, повітря, ліс, пісок, земля, річка, дерево, поле (Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю…);
• назви понять часу та календаря: осінь, неділенька, вечір, день, півгодини, тиждень, рік, ніч (Йшли, йшли, аж піж ніч наскочили на яму, глибоку та широку);
• назви знарядь праці та засобів пересування: віз, ціп, вила, ручиця („Чекай же ти,” – думає чоловік та несподівано як вихопить ручицю з воза, як лусне по бочці);
• назви житла та його частин: обійстя, дім, хата, церква, нора, гніздо, дупло, двері (Чим хата багата, тим і погощу);
• назви предметів та процесів харчування: м'ясо, каша, дріжджі, картопелька, фасолька, бурячки, молоко (Іде Журавель на прошений обід, і Лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й поставила перед кумом);
• назви одягу та взуття: сорочечка, крисаня (Поки там моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, дай лишень я піду троха в поле, пройдуся та й на свої буряки подивлюся чи добре виросли);
• назви хатнього начиння та господарських предметів: фляшка, кварта, батіг, бочка, мішок (Як замахне ціпом, як почне лущити по мішку!);
• назви почуттів людини та її психічного стану: біль, розум, сумно, радісно, сміх (Це вже сміх людям сказати!);
• назви трудових процесів та дій: бігти, давати, розмазати, наварив, покраяв, підливати, нагодував, напоїв (Бачить Дрозд, а доріжкою чоловік їде, бочку води везе капусту підливати);
• назви кольорів, смаків, розміру та інших властивостей предметів: старий, свіжий, густий, глибокий, теплий (Сонечко зійшло на яснім небі, вітрець теплий проходжувався по стернях, жайворонки співали високо-високо в повітрі, пчілки бриніли в гречанім цвіті, а люди, святочно повбирані, йшли до церкви);
• назви військових понять і зброї: війна, військо, рада, нарада (Завтра, скоро світ, ставай за мною до кровавої війни);
• назви понять пов’язаних із суспільними об'єднаннями і виробничими відносинами людей: панич, громада, пан, господар, хлоп (Вже всі господарі пересварились проміж себе, а далі кажуть: „Тут хіба один Вовк із лісу може війтом бути”).

    Використання  української літературної мови в  усіх сферах життя зумовило їх функціонально-стильову диференціацію. Кожний стиль мови створюється  за допомогою цілеспрямованого, визначеного  змістом, метою й умовами висловлювання, добором виражальних засобів. Саме тому, в українській мові виділяють  дві групи слів – стилістично-нейтральні та стилістично-забарвлені.

    Серед слів, які не належать до ядра лексичної  системи української мови, тобто  перебувають поза основним фондом, виділяють такі лексичні групи: етнографічні, лексико-семантичні діалектизми, окремі назви предметів побуту, застарілі  слова, експресивна лексика, емоційні синоніми, жаргонізми й арготизми, вузьковживані  слова-терміни та професіоналізми, запозичені слова.

    Серед стилістично-забарвленої лексики  виділяють слова, що надають вислову  виразності, емоційної забарвленості (експресивна лексика). Оскільки експресивні  слова, як правило, найактивніше використовуються у художньому мовленні, то у текстах  казок збірки „Коли ще звірі говорили”, призначених для дитячого читання, їх кількість буде значною.

    Так, у казках є чимало слів, які виражають  різні почуття – радість, гнів, горе, захоплення; емоційну оцінку осіб і подій (щасливий, радий, добрий, поганий). У функції цих слів у казках, в основному, виступають іменники, прикметники, прислівники та дієслова. Виявлено серед експресивної лексики казок емоційні синоніми до стилістично-нейтральних слів: пес – собака, бурмило – ведмідь (Ідуть-ідуть, надибали старого пса; – Ти, старий Бурмиле, – мовив він, сівши на гілляці над Медведєвою головою, – що ти собі думаєш). Виявлено також окремі розмовні слова (молотити – бити) поширені у розмовно-побутовому стилі усного мовлення (А коли приїхали до села, Осел закричав своїм дзвінким голосом, з хат повибігали люди, а бачачи, що Вовк на Ослі верхом їде, кинулися з палками, ціпами та полінами та й давай його молотити.).

    У текстах досліджуваних казок  можемо виділити серед групи застарілої лексики такі історизми:

    1) слова, які характеризують місце  людини в суспільстві та взаємовідносини  представників різних верств  населення минулих часів: цар, царівна, панич, вельможний, хлоп (Хіба ти не знаєш, що я Лев, над усіма звірами цар);

    2) назви окремих урядових та  військових посад: війт, генерал (Мій тато війтом не був…і чого ж то мені, дурному забажалося війтом бути);

    3) назви побутових звичаїв, старих  обрядів, свят: великдень, піст, празник (А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз у великодну п’ятницю по дріжджі посилали, а ти аж за рік у великодну суботу з дріжджами прийшов…).

    До  групи стилістичних архаїзмів належать лексичні архаїзми, серед яких у  казках зустрічаємо власне лексичні, витіснені з мови словами того значення, але іншої основи (вельми – дуже, чоло – лоб).

    Значну  частину словникового складу текстів  казок становлять діалектизми, серед  яких можемо виділити лексичні та етнографічні. Серед лексичних у казках зустрічаємо  іменники та дієслова. Так, у казці  „Лис і Дрозд” виявлено такі діалектизми: гепнути – бити, стукати по чомусь; перхати – перелітати; схрупати – з’їсти; ворушитися – рухатися (Скочив Дрозд у калюжу, у воді обмочився, у піску обтатлявся та й бігає по доріжці, перхає туди й сюди, мов зовсім літати не може.).

    У іншій казці „Заєць і Їжак”  віднайдено такі діалектні слова: корч – кущ, витріщився – розкрив очі, квапитися – поспішати, глузд – розум (– Недалеко пройшов і саме попри терновий корч, хотів скрутити і навправці піти до буряків, аж тут на встрічу йому Заєць.).

    Крім  лексичних діалектизмів у досліджуваних  казках маємо й окремі етнографічні діалектизми. Так, у казці „Лис і  Дрозд” зафіксовано такі діалектні  слова, як: крисаня – капелюх, колиба – житло чабанів (Політав, політав Дрозд тай сів старому на голову, тай дзьобає його солом'яну крисаню, немов тут йому і місце.). У казці „Вовк війтом” також зустрічаються етнографічні діалектизми: копиця – стіжок сіна (Аж коли вже села не було видно, Вовк побачив копицю сіна, вискочив на неї, простягнувся і ляг спочивати.); у казці „Заєць і Медвідь” діалектне слово цямрина як верхня частина колодязного зрубу (Став Заєць над цямриною, заглядає вниз, а його сльози тільки кап-кап у воду); у казці „Старе добро забувається” діалектні слова ціп – ручне знаряддя, тік – майданчик для молотьби (Служив я господареві двадцять літ, пильнував його дому і худоби, а коли постарівся і голосу в мене не стало, він вигнав мене з обійстя, і ось я тепер блукаю без захисту.).

    Крім  іменників та дієслів у казці  „Лис і Дрозд” зустрічаються окремі частки: чень – може („Ну, – умає собі, – тепер чень дасть мені спокій, не буде моїм дітям грозити”).

    У окремих казках збірки „Коли ще звірі говорили” І. Франка зустрічаємо  професіоналізми пов’язані із сільським  господарством, селянською працею, а  саме: вила, ціп, тік, обійстя (А під копицею сидів власне порядний хлоп з вилами в руках.).

    Крім  професіоналізмів виявлено окремі слова-терміни (військова термінологія). Так, у  казці „Королик і Медвідь” зафіксовано  слова-терміни: хоругва, генерал, засідка (– Бачите мій хвіст, – се буде у нас бойова хоругва.).

    Серед слів, які належать до периферії  лексичної системи у текстах  казок не зафіксовано арготизмів, жаргонізмів, обмежена кількість слів, які називають предмети побуту: кварта, горнятко (А Їжак взяв виграний заклад, дуката і кварту горілки, гукнув на свою жінку з борозди і обоє пішли радісно додому і живуть ще й досі, коли не померли; От вона поставила кошик з горнятками на доріжці, а сама дава Дрозда ловити.).

    Серед запозиченої лексики зустрічаємо  старослов’янізми: благати, бог (Почали ми проситися, благати, почали говорити, що нині твої іменини і дуже негарно буде, коли ти в такий день лишишся без обіду, – та де тобі, ані слухати не хоче.).

    Отже, за семантичними ознаками, серед лексики, яка належить до центру лексичної  системи української мови, у текстах  казок І. Франка „Коли ще звірі  говорили” слова, як правило, є назвами  родинних стосунків та спорідненості, частин організму людини та тварин, назвами свійських тварин та диких  звірів, дерев, кущів, явищ і предметів  природи, понять часу і календаря, назвами  трудових процесів, кольорів, смаків, розмірів та інше. У текстах досліджуваних  казок виявлено окремі слова, які  належать до експресивної лексики, поширені у розмовно-побутовому усному мовленні, застарілі слова (історизми та стилістичні  архаїзми), окремі професіоналізми, а  також лексичні та етнографічні слова. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури: 

1. Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні  погляди Івана Франка.– Л.:1956;
2. Возняк М. Нариси про світогляд І. Франка. – Л.: 1955].
3. Валько І. Публицистика и развитие социалистического образа жизни.- Київ: Вища школа, 1980.- 142 с
4. Возняк М. С. Велетень думки і праці. – К., 1956
5. Возняк М. С. Велетень думки і праці. – К., 1956
6. Гнатюк М. Спогади М.Грушевського про І. Франка // Українське літературознавство. – Вип. 56. – Л., 1992. – С.10–39
7. Горохов В.Н. Основы публицистичиского творчества.- М., 1975.- 237 с.
8. Гринів О. Українська націологія: ХІХ – початок ХХ ст. Історичні нариси. – Л.: Світ, 2005. – 288 с
9. Грищина В. І. Оцінна функція компонентів інфраструктури речення в публікації // Збірник наукових праць Херсонського ДПУ. Філологічні науки, 1998. – Випуск І;
10. Дей О. І. Українська революційно-демократична журналістика. – К., 1959
11. Дорошенко І. Іван Франко – літературний критик. – Л., 1966]
12. Жулинський М. Іван Франко: «Признаюся, я ніколи не належав до вірних тої релігії...» // Хроніка-2000. – 1999. – № 31–32. – С. 165–192,
13. Здоровега В. Іван Франко і українська публіцистика // Дзеркало тижня. – №22 (601). – 2006. – 10 червня. – С. 12
14. І. Франко.  Остап Терлецький.- К., 1957 (С.59)].
15. Іван Франко. Іван Вишенський і його твори.-Львів, 1975.- 298 с.
16. Іван Франко. Твори в двадцяти томах.- Т. 2.- К., 1950.
17. Колесник П. Й. З публіцистичної діяльності І. Франка і М. Павлика // Радянське літературознавство. – 1959. – № 3 – С. 114–120].
18. Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури // Урок української. – 2000. – №2. – С. 4
19. Кость С. І. Франко – публіцист у контексті ідеї державності // Українське літературознавство. – Л., 2003. – Вип. 66. – С. 104–116
20. Курганський І. Взаємодія понятійного й образного в публіцистиці І. Франка // Українське літературознавство. Вип. 11. – Л., 1970. – С. 14-20
21. Курганський І. Полемічні засоби Франка-публіциста // Наук. зап. ЛДУ – Т.42, в.1. – 1958
22. Леськів Б. Питання теорії публіцистики в працях І. Франка // Іван Франко. Статті і матеріали. Українське літературознавство. – Вип. 5. – 1968. – С. 10–17;
23. Люзняк М. І. Франко про національну навчальну книгу як засіб виховання національної свідомості // Бористен. – 2002. – № 2. – С. 6–7
24. Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова: Посібник. – К.,1996.- с. 227
25. Медвідь Ф. Іван Франко: «Ідеал національної самостійності» // Розбудова держави. – 1996. – № 8. – С. 33–36
26. Москаленко А. Два кити публіцистики.- К., 1997.- 152 с.
27. Москаленко А. Два кити публіцистики.- К.,1997.-152с.
28. Моторнюк І. Якщо «не Каменяр», то – хто? // Дзвін. – 1997. – № 8. – С. 150–153
29. Наконечний А. Національна ідея як інтерактивний чинник у творчості Івана Франка / Людинознавчі студії. – Дрогобич, 2001. – С. 44–53
30. Нечиталюк М. «...Щоб діти наші були вже стихійними українцями». Нові матеріали. До 150- річчя І. Франка // Культура і життя. – 2006. – 22 лютого.- С. 6
31. Нечиталюк М. Ф. Проблеми вивчення Франкової публіцистики // Українське літературознавство. – Вип. 11. – Л.: ЛДУ, 1970. – С. 7–13
32. Нечиталюк М. Ф. Публіцистика Івана Франка (1875-1886). Семінарій. – Л.:ЛДУ, 1972. – 240 с.
33. Нечиталюк М. Ф. Публіцистика Івана Франка (1875-1886). Семінарій. – Л.:ЛДУ, 1972. – 240 с
34. Погрібний А. до розуміння феномена письменницької публіцистики//Слово і час.- 2007.- №4.-С.45-52
35. Словник української мови в 11 томах.- Т.8 / Ред. Тому Винник В. О., Жайворонок В. В, Родніна Л. О., Черторизька Т. К.-К.: Наук. Думка,1977.- 927 с.
36. Сучасна українська літературна мова. Стилістика/ За ред. І. К. Білодіда. – К.- Т.5.- 1973.- С. 196
37. Сучасний тлумачний словник української мови: 100000 слів / За заг. ред.. д-ра філол. наук, проф. В.В.Дубічинського.- Х.: ВД «ШКОЛА», 2009.-1008 с.
38. Українська мова:Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М.(співголова), Тараненко О.О.(співголова), Зяблюк М.П. та ін.- 2-ге вид., випр. і доп.- К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 2004.- 824 с.
39. Усенко О. А. Причини еміграції галицького селянства у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття в публіцистиці Франка // Грані. – 2004. – № 2. – С. 48–52]
40. Франко З. Т. За бортом 50-томника // Українське літературознавство. – Вип. 56. – Л., 1992, с. 49–65
41. Червак Б. На переломі (до національної ідеї Івана Франка) // Українське слово. – 1995. – 17 серпня
42. Шаповал Ю. Г. «Літературно-науковий вісник» (1898–1932): Творення державницької ідеології українства. – Л., 2000
43. Щурат С. В. Рання творчість Івана Франка. – К.: 1956. УДК 94 (477) Публіцистика Івана Франка: до історіографії питання /Г. І. Карпенко //Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. – № 9. – С. 59–62

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Словничок лексики літературно-критичних статей Івана Франка

(„Література,  її завдання і найважніші ціхи”,  „Огляд української літератури  за 1880 рік”, „Нива”, український літературний  збірник” ) 

Аа

А (13) –  спол.; службова частина мови, що може виражати зіставні,протиставні та приєднувальні  смислові відношення; ( Підпираючися тими великими іменами,мов кудлами, ми плели  несосвітенну тарабарщину про літературу (так я думаю нині о тих бесідах), - установляли і валили «вічні, незмінні, естетичні правила», - а котрий гарячі ший, то спішив і на примірах власної  композиції доказувати правду і незмінність  свіжоухвалених регул.).

Автор, -а (5) – іменн.; творець художнього або публіцистичного твору, наукового  дослідження, проекту, винаходу тощо; (От я прочитав на початку другої сьогорічної  книжки літературної «Правди» статтю, мабуть, статтю програмову редакції (без  підпису автора), і – чи повірите? – побачив у ній майже око  в око все те, що ми колись-то балакали про літературні «принципи» і  «ідеали».).

Але (7) – спол.; службова частина мови,що виражає протиставний зв'язок між  частинами сурядного речення  або однорідними членами речення; (Ми балакали голосно і гаряче, спорили  о питаннях побічних та дальших,але, на головне, зо всім годилися, іменно на те, що вплив той огромний і благотворний, що ідеали тоті високі і завдання також  високі.).

Артистичний, -ої, -і (2) – прикм.; властивий артистові; який відрізняється високим мистецтвом виконання, майстерністю; (Бувало, зійдеться  нас кількох  гарячих патріотів-ідеалістів і почнемо широку бесіду про літературу, її високі завдання і напрями, високі ідеали,котрі вона має вказувати  чоловікові, про досконалість артистичної  форми і про вплив, який має  література на саму «передову» часть  суспільства.).

Ах (1) –  вигук; вигук, що виражає здивування,захоплення, радість або, навпаки, горе, співчуття, досаду; (Ах, се були часи святої благонаміреності та патріотичних поривів, часи молоді, коли все блискуче було золото, все римоване – поезія, все надуте – велич і повага.).