Сворення фермерського господарства

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІV

ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО  СЕРЕДОВИЩА

4.1  Фактори, що впливають на навколишнє середовище

 

Україна володіє величезним земельно-ресурсним  потенціалом, який характеризується зручним стратегічним положенням території, сприятливими кліматичними умовами та родючими ґрунтами.  Земельно-ресурсний потенціал належить  до  основних чинників національного  багатства.

Відзначимо, що сучасний екологічний стан земельних ресурсів переважної частини України характеризується як напружений, а подекуди кризовий, з тенденцією до погіршення, що суттєво ускладнює соціально-економічний  розвиток держави та негативно  впливає на ландшафтне і біологічне різноманіття, здоров'я та умови проживання населення.

Проблемі “ людина і природа “  в наш час  надається велике значення; за останній час співвідношення сил поміж людиною і середовищем його проживання суттєво змінилося. По мірі збільшення потреби людини находили все нові і нові способи  використання, а інколи просто експлуатації природи, часто бездушно руйнуючи її.

Така ситуація в Україні формувалася протягом  тривалого періоду через нехтування   об'єктивними   законами   розвитку   і    відтворення природно-ресурсного  комплексу України.  Відбувалися   структурні деформації народного господарства,  за  яких  перевага  надавалася розвитку  в  Україні  сировинно-видобувних,  найбільш   екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці   України    притаманна    висока    питома    вага ресурсномістких  та   енергоємних   технологій,   впровадження   та нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом  -  без будівництва  відповідних  очисних  споруд.  Це  було  можливим  за відсутності  ефективно  діючих   правових,   адміністративних   та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

 Ці  та  інші  чинники,  зокрема  низький  рівень  екологічної свідомості суспільства, призвели до  значної  деградації  довкілля України,  надмірного  забруднення  поверхневих  і  підземних  вод, повітря  і  земель,  нагромадження  у  дуже   великих   кількостях шкідливих, у тому  числі  високотоксичних,  відходів  виробництва. Такі  процеси  тривали  десятиріччями  і   призвели   до   різкого погіршення  стану  здоров'я  людей,  зменшення  народжуваності  та збільшення   смертності,    а    це    загрожує    вимиранням    і біологічно-генетичною деградацією народу України.

  Винятковою особливістю екологічного стану України  є  те,  що екологічно  гострі  локальні   ситуації   поглиблюються   великими регіональними   кризами.    Чорнобильська    катастрофа    з    її довготривалими медико-біологічними,  економічними  та  соціальними наслідками спричинила в  Україні  ситуацію,  яка  наближається  до рівня глобальної екологічної катастрофи.

 

4.2 Вплив навколишнього середовища та людського фактору на якісний стан земельного фонду.

   Одним із найсуттєвіших факторів зниження продуктивності земельних ресурсів,  деградації агроландшафтів є водна ерозія ґрунтів. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які  зазнали згубного  впливу водної ерозії, становить 13,3 млн. га, тому числі 10,6 млн. га. орних земель (32% від площі цих угідь).  Щорічно від ерозії втрачається 460 млн. тонн ґрунту. Втрати продукції землеробства від ерозії перевищують 9-12 млн. тонн зернових одиниць щорічно.

  Поряд з  площинною ерозією досить інтенсивно розвиваються процеси  лінійного розмиву та  яроутворення. Площа ярів становить 140,8 тис. га, а їх кількість сягає понад 500 тис. Окремі яружно-балкові системи мають інтенсивність ерозії, що перевищує  середні показники у 10-20 разів.

   

 

Вітровій  ерозії систематично піддається понад 6 млн га земель, а в роки з пиловими бурями — до 20 млн. га.

Перелік еколого-економічних  проблем деградації земель є далеко не повним, але й він вражає масштабами та характером наслідків неефективного використання основного багатства країни. Хоча відзначимо і деяке послаблення в інтенсивності розвитку деградаційних процесів за останнє десятиліття. Це обумовлено передусім тим фактом, що значна частина орних земель, не обробляється.

      Крім того причинами низької віддачі земельного  потенціалу  в Україні є безгосподарне ставлення до  землі,  тривала  відсутність реального власника, помилкова  стратегія  максимального  залучення земель до обробітку, недосконалі техніка  і  технологія  обробітку землі та виробництва сільськогосподарської  продукції,  невиважена цінова політика, недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін,  внесення недостатньої  кількості органічних  добрив, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації меліоративних систем, недосконала система використання і  внесення мінеральних    добрив     та     невиконання     природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Слід визнати, що реформування земельних  відносин,  зміна форм власності й господарювання на землі поки що не привели  до поліпшення використання земель, підвищення продуктивності землеробства, оскільки сама тільки форма власності на землю, якою б вона не була — державною, комунальною чи приватною,  не  може  гарантувати захист земель від деградації та виснаження, якщо ці питання не регулюються державою.

Розвиток різних форм власності  та  господарювання  на  землі  без  суворого  і  надійного  державного  екологічного  та  митного контролю  за  ввезенням  небезпечних  відходів,  брак  відповідної законодавчої бази призводять до споживацького ставлення до  землі. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших  хімічних  препаратів  разом  з  промисловим  і  радіаційним забрудненням може  ще  більше  ускладнити  екологічну  ситуацію  в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери  та  екологічну стійкість агроландшафтів.

Сучасне   використання   земельних   ресурсів   України    не відповідає  вимогам  раціонального  природокористування.  Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь,  лісових  насаджень,  що  негативно  впливає  на  стійкість агроландшафту.

За останні  роки істотно зменшилися  капіталовкладення  в природоохоронні заходи та знизився рівень їх освоєння. Трансформація земельних  відносин, на жаль, не  супроводжувалась збільшенням проектних робіт з охорони  та поліпшення земель, де вони за 2004-й, як і за інші роки, становлять лише 0,3%, тобто практично не розроблялися.

   Таким чином, нинішній стан земельних ресурсів України викликає серйозну стурбованість у наукових та природоохоронних колах. Реалізація стратегії перебудови та модернізації економіки України  вимагає перегляду існуючої парадигми землекористування, а також територіальної організації виробничих сил і розселення  та запровадження науково-технічної та інноваційної моделі землекористування. Обґрунтування і  запровадження такої моделі є надзвичайно важливою природничо-науковою та соціально-економічною проблемою,  яка має вирішуватись  на основі балансу між інтенсифікацією використання  земель для забезпечення необхідного економічного зростання та збереження земельних ресурсів.[7]

 

4.3 Природоохоронні заходи

Правові, економічні та соціальні  основи охорони земель з метою  забезпечення їх раціонального використання визначаються Законом України "Про  охорону земель".

Під охороною земель розуміється  система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.

Зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.

У разі вилучення (викупу) земель сільськогосподарського призначення  для несільськогосподарських потреб забезпечується пріоритет максимального збереження продуктивних земель. Черезсмужжя та конфігурація земельних ділянок, що створюють перешкоди в ефективному їх використанні і здійсненні природоохоронних заходів, а також порушують ландшафтну цілісність території, підлягають упорядкуванню відповідно до затвердженої проектної документації із землеустрою.

Захист земель сільськогосподарського призначення від ерозії, селів, підтоплення  та інших видів деградації здійснюється на основі реалізації заходів, передбачених державними і регіональними програмами, відповідно до робочих проектів рекультивації, захисту земель від ерозії та іншої документації із землеустрою.

Власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних  ділянок зобов'язані здійснювати  заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені законами та іншими нормативно-правовими актами України. Слід особливо відзначити, що використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, заборонене.

 В умовах, що  склалися  нині  в  Україні,  стратегія  системи сільськогосподарського природокористування має передбачати:

- формування   високопродуктивних    і    екологічно    стійких агроландшафтів;

- гармонійне поєднання  механізму  дії  економічних  законів  і законів  природи  в  межах  території з урахуванням   лімітуючих чинників навантаження на сільськогосподарські  угіддя,  біологічні ресурси та ландшафти;

- впровадження  вимог  щодо  екологічної  безпеки   в   системі сільськогосподарського природокористування;

-забезпечення розширеного відтворення родючості грунтів шляхом формування та реалізації системи  ґрунтозахисних природоохоронних заходів;

- забезпечення   екологічно   обґрунтованого    поводження    з пестицидами та агрохімікатами;

- формування механізму економічної, адміністративної та кримінальної  відповідальності сільськогосподарських природокористувачів за порушення екологічних вимог;

- розроблення   природоохоронних   заходів   на   основі   вимог міжнародного  законодавства та  підвищення  його  ролі  в  практиці сільськогосподарського природокористування;

- створення   системи    економічних    стимулів    виробництва екологічно  чистої  сільськогосподарської  продукції   на   основі технологій біологічного землеробства;

- підтримання  сприятливого в екологічному  відношенні  довкілля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного  розвитку сільського населення;

- виведення  з користування  малопродуктивних сільськогосподарських угідь,  насамперед  у регіонах  з високою розораністю земель.

 З метою досягнення цих цілей необхідно:

- здійснити комплексну еколого-економічну оцінку  (районування) території України з виділенням  в її  складі  природоохоронних комплексів,    у    тому    числі    територій     та     об'єктів природно-заповідного фонду, земель для високоінтенсивного  ведення сільськогосподарського виробництва та промислового будівництва,  а також забруднених районів для здійснення цільових природоохоронних заходів;

- забезпечити виконання Національної програми охорони земель на період до 2010 року;

- підготувати  і  впровадити  галузеві  схеми   збереження   та відтворення земельних,  водних,  біологічних,  зокрема  рибних  та лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів;

- здійснити   землевпорядкування   територій   з    урахуванням екологічної  ситуації,  що   склалася,   вилучення   з   обробітку радіоактивно і промислово забруднених, дуже  еродованих,  вторинного заболочених,  засолених  і   підтоплених,   екологічно   уразливих земель;

- створити  цілісну   систему   полезахисних   і   водозахисних лісонасаджень, заліснити яри, балки,  крутосхили,  піски  та  інші непридатні землі, забезпечити оптимальну протиерозійну  лісистість території;

- створити водозахисні зони вздовж берегів  річок,  водосховищ, озер і ставків, очистити їх від мулу,  сформувати  високоефективні гідрологічні системи;

- забезпечити активний перехід  на  біологічні  методи  ведення сільського   господарства   та   виробництво   екологічно   чистої продукції;

- удосконалити  розміщення сільськогосподарського  виробництва  з метою найбільш раціонального використання місцевих природних  умов і ресурсів.

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою  правових,  організаційних,  економічних  та інших заходів, що мають  природоохоронний,  ресурсозберігаючий  та відтворювальний характер.