Еволюція детективного жанру у добу постмодернізму

Еволюція детективного жанру у добу постмодернізму

Колодійчик М. Я.

Черкаський Національний Університет  імені Б. Хмельницького

1960 - 1970 роки стали часом становлення нового філософського і науково-літературознавчого знання, що отримало назву постмодернізму, характер якого розкривається у парадигмі епохи через трансформацію структуралізму у постстструктуралізм і деконструктивізм. Постмодернізм надав можливість автору подолати розмежування високого мистецтва та масової культури. Про це заявив Л. Фідлер у 1969 році у статті «Перетинайте кордони, засипайте рівчаки». Стверджуючи необхідність синтезу «вестерна», фантастики, белетристичної еротики й елітарної літератури, Л. Фідлер узаконював один з естетичних принципів постмодернізму, який у цьому мистецтві втілився під введеною Ч. Дженксом назвою «подвійного «кодування», зміст якого в тому, що мистецтво водночас «звертається до еліти, і до людини з вулиці». [7, 40]

Постмодернізм – не що інше, як субпродукт культури новітнього часу: він широко використовує філософсько-естетичний доробок попередніх епох, не розбудовуючи власних, самобутніх естетичних форм опанування дійсності. Разом з тим, попри усі «перегини» постмодерну, що пов’язуються з його естетичною, виховною, ідеологічною індиферентністю, не можна не визнати однієї фундаментальної риси, що окреслює ціннісне поле цього явища. Постмодернізм як тип творчості, може як жодний інший, рішуче повернув мистецтво до його першовитоків, до гри. Ігрова ситуація, за правилами якої вибудовується дискурс, стає ключовим фактором оповідного сюжету, „згуртовує” художні прийоми до рівня базових ігрових метафор, що пронизують текст. [5, 20]

      Детективна література - це вид пригодницької літератури, що включає твори, в яких розкриваються таємничі злочини (вбивства, грабежі). У цих творах діють детективи, описуються їхні незвичайні пригоди, системи викриття злочинців. Термін детективна література ввела у 70-х роках ХІХ ст. американська дослідниця Е. К. Грін. Як літературний жанр детектив виник у першій половині ХІХ століття і набув поширення у другій половині ХІХ століття спочатку в Англії. [4, 51] У середині ХІХ століття вийшли в світ перші класичні зразки детективу: між 1840 і 1845 роками Едгар Алан По створив п’ять новел, в яких викладені фундаментальні принципи детективу:

1) наявність ексцентричного детектива-аматора, який  перевершує поліцію у вмінні спостерігати й узагальнювати та має товариша;

2)  каркас сюжету має таку  схему: злочин – дедуктивне  розслідування;

3) сюжетними ходами можуть бути: вбивство в закритій кімнаті,  екскурси в психологію, помилково підозрювана людина, нестандартне вирішення проблеми, формула «найочевиднішого місця», ланцюжок хибних доказів, вбивця – найменш підозрюваний персонаж твору;

4) розкриття злочину відбувається  за допомогою роботи інтелекту;

5) два «золоті» правила детективу:  існування одного вірного варіанту  розкриття злочину, хоча інколи  найнеймовірнішого; чим складніше  справа, тим простішеїї розв’язання;

6) можливість застосування методів дедукції до реальних злочинів.   [3, 209]

Сучасна історія детективу почалася від  часу  появи «логічних оповідань» Е. А. По «Вбивство на вулиці Морг» (1841), «Таємниця Марі  Роже» (1843), «Украдений  лист» (1844),  спільним  героєм  яких  був перший знаменитий детектив Огюст Дюпен. Деколи до зразків детективного жанру зараховують ще дві новели Е. А. По: «Золотий жук» (1843)  і «Ти єси муж, який сотворив сіє» (1844).   Його метод розкриття злочинів цілком заснований на математичному підході, а саме на зіставленні фактів і деталей у процесі побудови ланцюга суджень.

     Едгар По створив  першого детектива-аматора  Дюпена в оповіданні «Вбивство на вулиці Морг». Дюпен згодом породив Шерлока Холмса й патера Брауна (Г.Честертон), Лекока (Є.Габоріо) і містера Каффа (У.  Коллінз). Саме Едгар По ввів у сюжет детектива ідею суперництва в розкритті злочину між приватним детективом і офіційною поліцією, у якому приватний детектив, як правило, бере гору. Тож його безпідставно вважають засновником детективного жанру. [6, 67]

      Наступною  віхою в розвитку англійського детективу стала публікація «Етюду в багрових тонах» А. Конан Дойла у 1887 році. Автор зосередився на тому, чого Е. А. По торкнувся лише поверхово – власне на процесі дедукції, що дозволяє досягти високих результатів при майже відсутності речових доказів. Він також ввів значну кількість побутових деталей, зробив реальним, наскільки це було можливо, Шерлока Холмса (на відміну від напівфантастичної фігури Огюста Дюпена детективних новел Е. По). [3, 209]. Шерлок Холмс ставиться до розслідування злочину як до логічної загадки, як до шахової партії. Соціальні й моральні стороні злочинності його майже не цікавлять. Однак поступово питання моралі починають переважати в детективі.[6, 67]

      Антиподом англійця Шерлока Холмса став француз Арсен Люпен, в образі якого Морис Леблан втілив узагальнені риси французького характеру. В галузі детективної практики нововведеннями М. Леблана стало: перетворення дії на розслідування, прискорення темпу розповіді, розширення переліку основних ситуацій сучасних детективів (оповідач-злочинець, загадки зачиненої кімнати, віртуозний ланцюжок дедуктивних висновків).

[3, 209]

      Головне в детективі – логіка розкриття хитросплетінь, пов'язаних зі злочином. Як правило, це два плани, дві сюжетні лінії׃ злочин і його версія, відтворена інтуїцією й досвідом слідчого. Спочатку вони не тільки не збігаються, а, як правило, розходяться. Вся логіка детективного роману полягає в якомога більшому зближенні двох спочатку розбіжних сюжетних ліній, їхньому перетинанні, а у фіналі – і в повному злитті. [8, 147]

      Необхідними елементами детективу є таємниця, пов'язана зі злочином, і її розслідування. Загадкова ситуація викликає підвищену увагу, напругу, а її розкриття приносить полегшення, задоволення. Якщо читач розпізнає злочинця одразу, а мотиви й характер злочину можна відгадати, то бракує інтриги для детективного сюжету. Як зазначає Дж. Ковелті, перетворення злочину в загадку, у гру перетворює серйозну моральну й соціальну проблему на предмет розваги: «Щось потенційно небезпечне перетворюється в те, що перебуває під контролем». [1, 105]

 Традиційно, читач детективного жанру – читач наївний. І хоч скільки б не говорили захисники жанру, що детектив втілює у собі пошук, а герой його змагається не лише зі злочинцем, але й з читачем, який може кожної миті відкласти книгу і спробувати відгадати загадку самостійно, ця умова забезпечується лише зрідка. Зазвичай читач перебуває у статусі доктора Ватсона, якому лишається тільки дивуватися тим козирям, що непомітно виймає з рукава Видатний слідчий. Постмодерністський детектив – твір, що прагне поєднати читача наївного з читачем, який використовує книгу лише як подразник для власних рефлексій. Таке суміщення в ньому суттєвих характеристик, що досі зустрічалися лише нарізно, претендує стати новою художньою якістю, що значно розширює сферу побудування жанру. [2, 18]

Закони детективу вимагають  певної рівноваги між таємницею, пов'язаною зі злочином, і її розслідуванням. Дотримання цієї рівноваги допомагає авторові тримати в напрузі читацький інтерес. Взагалі, як стверджують психологи, процес загадування й розгадування загадок приносить естетичну насолоду і авторові, й реципієнтові. А детектив – це своєрідна макрозагадка, в якій великою мірою виявляється елемент гри, розваги, що також є однією із функцій мистецтва. [9, 6]

Список використаної літератури

1. [Берковский Н. Мир, создаваемый литературой / Н. Берковский. — М.: Советский писатель, 1989. — с. 105.]
2. [Валуєва Н. М. Рецепція англійської класичної і масової літератури в детективному циклі Б. Акуніна «Пригоди Ераста Фандоріна» Автореф. дис… канд. філол. наук / Н.Валуєва. – Дніпропетровськ, 2008.– 18с. ]
3. [Васильєва Л. Л. Історія, теорія та  практика західноєвропейського та американського детективу// Актуальні проблеми слов’янської філології: міжвуз.зб.наук.ст. – Вип. 14: Лінгвістика і літературознавство. – 2007. – С. 209-217.]
4. [Кицак Л. Детективний жанр у літературі ХХ ст. — №8. – 51 с.]
5. [Козюра О.В. Проза Джона Фаулза: аспекти постмодерністської інтерпретації: автореф. дис…канд.. філол. наук: (10.04.04) / Ін-т літератури. – К., 2006. – 20 с.]
6. [Особливості детективного твору та його рецепції як «явища масової культури» / С. М. Передерій // Вісник СевНТУ : зб. наук. пр. / Севастоп. нац. техн. ун-т; ред. М. С. Колесов. - Севастополь : Вид-во Севастоп. нац. техн. ун-ту, 2010. - Вып. 102: Філологія. - С. 67-70.]
7. [Пестерев В.А. Постмодернизм и поэтика романа: историко-литературные и теоретические аспекты. Учебное пособие. Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2001. – 40 с. ]
8. [Симонс Дж. Из книги «Кровавое убийство» / Дж. Симонс // Как сделать детектив. — М.: Радуга, 1990. — c. 147.]
9. [Скороденко В. Английский детектив в трёх лицах / В. Скороденко // Английский детектив. — М., 1983. — С. 6.].

Науковий керівник: Шуба Ю. В.