Формування поняття «дитяче видання», види, класифікація, диференціація та функції дитячих видань

     Друга половина ХХ ст. позначена певним занепадом дитячої літератури, літературного процесу зокрема.

     За  умови єдиної середньої освіти та ролі мовного виховання через  засоби масової інформації, з урахуванням  вторинності української мови щодо офіційної російської відбувається глобальне зросійщення українського суспільства. Літератори, які перебувають на цей час у літературному процесі, не в змозі самотужки впоратися з такою складною суспільною проблемою. Відбувається розрив між літературним твором і його потенційним читачем на мовному і свідомому рівнях. Лише література для дітей залишається у вигідних умовах і її аудиторія не зменшується, попит на неї зростає [літ. для дітей у ХХ ст.].

     У кінці 60-х ― на початку 70-х років складається ситуація, коли всі вартісні твори для дітей з’являються із-під пера недитячих письменників ― П. Панча, А. Шияна, І. Сенченка та ін [літ. для дітей у ХХ ст.].

     Завдяки таланту І. Багмута, М. Білого, Д. Білоуса, В. Близнеця, Г. Бойка, М. Вінграновського, П. Воронька, В. Голебуцького, В. Грабовського, А. Дімарова, В. Довжика, Ю. Збанацького, А. Качана, Б. Комара, Т. Коломієць, Л. Костенко, А. Костецького, Ю. Логвина, В. Лучука, В. Малика, Ю. Мушкетика, А. М’ястківського, В. Нестайка, Д. Павличка, М. Пригари, В. Рутківського, М. Слабошпицького, В. Скомаровського, М. Стельмаха, С. Тельнюка, Г. Тютюнника, Б. Харчука, Ю. Хорунжого, Д. Чередниченка, Г. Чубач, що у різних літературних жанрах писали для дітей, а не на замовлення партій, всупереч жорстокій дійсності, українська література для дітей 60-х ― 80-х рр. ХХ ст. не занепала, а зберегла здоровий генофон для сприятливого ґрунту сьогодення [Огар].

      З початком перебудови в дитячу літературу повернулася заборонена раніше літературна спадщина, зокрема твори М. Вороного, Бориса-Ігора Антонича, О. Олеся, А. Кащенка, В. Винниченка, О. Пчілки, М. Йансена, антології прози та поезії 20-х ― 30-х рр. ХХ ст [Огар].

     За  пеpіод з 1991 до 1998 p. виданням дитячої літеpатуpи займалося 341 видавництво, з них 20 ― деpжавних, випущено 2162 назви тиpажем 48,8 тис. Серед укpаїнської дитячої літератури як за числом найменувань, так і за числом тиражів абсолютно переважають різні види фольклорних та авторських казок, потім іде поезія, найменше виходить романів. Вкрай незадовільно поставлено видання творів мовами малочисленних народів України. Останнім часом випуском книг для дітей почали займатися релігійні організації і товариства, але ці видання поодинокі, не систематичні. Розпочала свою видавничу діяльність Головна спеціалізована редакція видання книг мовами національних меншин. Аналізуючи видання науково-популярної літератури за цей період варто зазначити, що тематика їх дещо розширилась, книги набули кращого оформлення, став переважати науково-художній стиль викладення матеріалу. Серед видань для найменших крім звичайних книжок-розмальовок та розрізних абеток, з'явилися нові цікаві серії ігрові книжки з електроблоками, атласи, книжки на коліщатках. Значно розширився асортимент шкільних підручників, посібників, довідників, енциклопедій та доповнюючих шкільну програму книг («Ранок» ― Харків, «Магістр-5» і «Фенікс», «Освіта», «Либідь», «А.С.К.» ― Київ, «Підручники та посібники» ― Тернопіль). Проте кількість цієї, так необхідної для розвитку інтелекту і розширення світогляду дітей літератури, надто мала, не охоплює всіх наукових сфер і всіх вікових категорій читачів. Переважна кількість таких видань російськомовні, не зважаючи на те, що надруковані вони видавництвами «Веселка», «Грайлик», «Освіта» та «Радянська школа». Книги видаються малими тиражами (від 10 тис. до 20 тис. прим.). Безперечним лідером серед видавництв, які друкують науково-пізнавальну літературу для дітей є донецька видавничо-книготоргова фірма «Сталкер» [Недогибченко].

     У 2003 році видавництво «Зелений пес» підготувало і випустило дві  серії видань для дітей ― «Для тих, хто не любить читати» і «Під партою». Серії передбачають випуск пригодницьких і розважальних видань для дітей молодих українських письменників. Услід за «Зеленим псом» форматні серії відкрили й поповнюють їх новими виданнями інші видавництва ― «Теза» («Пригодницька бібліотека») і «Видавець Вадим Карпенко» («Місто пригод») [Жук].

     Дебютували  молоді автори ― М. Муляр, О. Дерманський, Ю. Нікітінський, Н. Воскресенська, Т. Парнюк, А. Болото, М. Павленко, Зірка Мензатюк, Ірен Роздобутько («Подорож в середину скляної ляльки», «Місяць у слоїку», «Коли оживають ляльки», «Підкидьок») [Косогонова]. Після кількарічного відходу від письменницької справи випустило нові твори досвідчене покоління дитячих письменників. В. Нестайко опублікував «Чарівні окуляри» та кількома повістями доповнив серію «Пригоди в Лісовій школі». Два видання запропонувала читачам Леся Воронина («Суперагент 000»), презентували твори Ю. Ячейкін, Г. Малик, А. Курков, Т. Крюкова, Олег Кінаш [сучасна У.]. В дитячу літературу почали приходити професіонали з інших галузей літератури. Кілька різножанрових видань презентували Марина та Сергій Дяченки: фантастичну дилогію про пригоди Ліни та Королівство, ліричну казку «Габріель і сталевий лісоруб», пародію на детектив «Пригоди Марійки Михайлової». С. Іванюк запропонував читачам фантастичну повість «Лісом, небо і водою» (під псевдонімом Сергій Олексеник). Повернулися в дитячу літературу Г. Патуляк, Ю. Винничук [Жук].

     Сьогодні  до інфраструктури дитячого книговидання в Україні входить одне державне видавництво і близько 20 недержавних  видавництв та видавничих структур. Одні вже утвердилися на видавничому ринку («А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Аверс», «Богдан», «Веселка», «Грайлик», «Ґроно» «Лелека», «Махаон-Україна», «Олір», «Освіта», «Школа»), інші роблять лише перші кроки («Вікс», «Павлім», «Мак Сім», «Томіріс», видавничий дім «Сі», «Три крапки» та ін. [Огар].

     Кожне з видавництв намагається визначити  свою позицію на сучасному видавничому  ринку. Випуском оригінальної та перекладної  художньої, науково-художньої, науково-популярної, навчальної, довідкової літератури для юних читачів всіх вікових груп займається «Веселка»; видавництво І. Малковича спеціалізується на художніх виданнях для читачів дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку, а нещодавно почало випускати серію для дорослих; видавництво «Ґроно», «Грайлик» готують до друку художні видання для дошкільнят; пізнавальну та ужитково-розвивальну літературу для дітей випускають «Аверс», «Школа»; ліцензійну перекладну дитячу літературу переважно художнього спрямування видає «Махаон-Україна» [Огар].

     Отже, на сьогодні сформована видавнича мережа в Україні не може професійно структурувати  репертуар видань для дітей належної якості. Між читацьким попитом та видавничою пропозицією на ринку дитячої літератури існує чимало розбіжностей. Однією з них є бажання покупців мати професійно виконану видавничу продукцію, яка відповідала б поліграфічним стандартам, відповідно і стандартам якості. З боку видавництв ― небажання чи неспроможність витрачати час і кошти на дотримання цих стандартів.

     3. Редакційно-видавнича підготовка дитячих видань. Під час висвітлення даного аспекту обмежуватимемося редакційно-видавничою підготовкою видань для дошкільнят, зважаючи на мету і завдання роботи.

     Перший  етап роботи над авторським оригіналом передбачає визначення ефективності роботи тексту з аудиторією ― аналіз внутрішньої та зовнішньої організації: композиція, логіка викладу, способи і форми інтерпретації фактичного матеріалу, засоби підтримки уваги. При цьому редактор виходить з типологічної характеристики майбутнього видання, спирається на основні засади теорії і практики редакторського аналізу та редагування ― як універсальні, так і специфічні.

     Особливу  увагу при оцінці організації  тексту дитячого видання редактор повинен  звертати на його специфічні риси ―  сюжетність, використання образів, ігровий компонент [Огар].

     Побудова  творів художньої літератури обов’язково  містить сюжет. Натомість в основі композиції творів наукової та публіцистичної літератури сюжет відсутній. Це зумовлюється характером та внутрішньою логікою  розвитку описуваного предмета [Огар].

     Під час аналізу сюжету дитячого видання  застосовуються критерії виховної цінності і цікавості твору. Дитячу аудиторію  не цікавить психологія характеру, портрет  героя, опис природи. Для них важливо  інше ― вчинки героїв, конкретні події [Огар].

     Вдало побудований сюжет дитячого видання характеризується такими ознаками, як напруга, динаміка, гострий конфлікт. Дитяче видання має містити пригоди, дотепні епізоди, яскраві події, незвичність, загадковість [Огар].

     Діти  дошкільного і молодшого шкільного віку не здатні тривалий час зосереджуватися, їм важко спостерігати за декількома сюжетними лініями.

     Редакторська  оцінка сюжету видання передбачає аналіз основних засобів творення сюжету ― сюжетних вузлів (зав’язки, експозиції, кульмінації, розв’язки). Особливістю сюжету дитячих видань є відтворення прямих причинно-наслідкових зв’язків. Непрямі сюжетні побудови повинні бути підтримані жанрово-видовим особливостями твору (детективи, пригодницька повість) [Огар].

     Часто використовується прийом сповільнення дії перед кульмінацією, що підвищує напругу викладу, підсилює читацький інтерес, робить виклад захопливим. Іноді на початок твору виносять кульмінацію, що створює сильну інтригу і викликає у читача бажання швидше дійти до розв’язки твору [Огар].

     Одним із засобів побудови сюжетних вузлів є деталь ― предмет, слово, вчинок, висловлювання героя. Деталі використовуються для того, щоб зосередити увагу читача на тих аспектах викладу, які відіграють у творі важливу або основну роль. Деталі пов’язують окремі фрагменти тексту або сюжетні епізоди. Сюжетний епізод ― закінчений смисловий відтінок, який допомагає показати характери героїв, посилює динаміку викладу. Завдання редактора ― перевірити доцільність використання деталей у сюжетних епізодах, логічні зв’язки між ними [Огар].

     У системі сюжетоскладання важливу  роль відіграє композиція твору. У дитячій  літературі використовують прийом двопланового викладу: читачам повідомляють більше відомостей, ніж їх знає герой, так він стає активним учасником подій [Огар].

     Сюжетні компоненти використовуються й у композиції довідкових видань для дітей. Це зумовлено їхнім особливим цільовим призначенням та умовами користування. Сюжетна основа, виклад матеріалу за тезаурусним принципом або сполучення цих двох композиційних структур забезпечує наскрізність читання дитячої довідкової літератури [Огар].

     Оцінка  редактором організації тексту дитячого видання передбачає обов’язково  й оцінку його логічної складової  ― як у пізнавальній, так і  у художній літературі.

     Видання адресоване юному читачеві має відповідати нормам фактичної складової. Представники даної читацької аудиторії не мають життєвого досвіду, відповідних знань, тому друковане слово дитина сприймає як аксіому.

     Для перевірки точності фактичного матеріалу  в пізнавальних текстах застосовують методи і зовнішньої, і внутрішньої перевірки. [Огар].

     Особливу  увагу при аналізі дитячої  пізнавальної літератури редактор повинен  звертати на засоби, за допомогою яких автор намагається розповісти про  системність навколишнього світу, його взаємозв’язки, побудову, розкрити сутність базових наукових понять і термінів, допомогти дітям навчитися використовувати їх в навчально-пізнавальній діяльності [Огар].

     Для адаптації спеціальної інформації використовують спеціальні прийоми  популяризації видань.

     Прийоми досягнення послідовності викладу:

     1) Чітке формулювання мети або  тези, часто у формі питання,  що акцентує увагу читача на  предметі розмови.

     2) Доведення правильного твердження через спростування хибних, неточних.

     3) Доведення думки шляхом послідовних операцій і міркувань.

     4) Підведення підсумків наприкінці  інформаційно-аналітичних мікро-  та макроблоків.

     5) Використання різноманітних видів  дефініцій, інформативно вичерпних,  цікавих, нетрадиційних [Огар].

     До  другої групи належать прийоми, за допомогою яких досягається конкретність, простота і доступність викладу:

     1) Чергування інформативно насичених  фрагментів з фактичними (такими, що не містять інформації), нової інформації з відомою.

     2) Наведення прикладів із повсякденного життя.

     3) Використання цікавого і різноманітного фактажу, уміле його подання [Огар].

     Третя група представлена прийомами, які  допомагають зацікавити аудиторію  предметом видання і підтримувати це зацікавлення:

     1) Використання оригінальних заголовків, здатних зацікавити читача.

     2) Створення напруження за допомогою  вдало обраного зачину цілого  тексту, окремих рубрик.

     3) Створення довірливого тону спілкування  завдяки авторському «я» або  ліричному герою, широке використання  діалогових синтаксичних конструкцій,  характерних для розмовно-побутового стилю мовлення.

     4) Використання засобів слухової наочності, образність опису, метафоричність допомагають краще пояснити складні явища, сприяють розвитку асоціативного мислення.

     5) Використання засобів зорової  наочності (ілюстрації, архітектура видання) [Огар].

     Специфіка роботи редактора над мовною культурою  тексту дитячого видання зумовлена  тим, що однією з важливих його функцій  є сприяння розвитку усного і писемного  мовлення дитини. Від якості мовного  оформлення тексту залежить ефективність процесу опанування нею навичками читання, а в подальшому ― формування загальної мовної і мовленнєвої культури [Огар].