Формування поняття «дитяче видання», види, класифікація, диференціація та функції дитячих видань

 

     1. Формування поняття «дитяче видання», види, класифікація, диференціація та функції дитячих видань. Критерії виокремлення дитячої літератури із загальних рамок літератури до цього часу не визначено. Це підтверджується державними стандартами, де не подано визначення поняття «дитяче видання», класифікацію або види.

     Деякі літературознавці пропонують не виділяти дитячу літературу, наголошуючи на її загальних естетичний якостях. Інші розрізняють дитячу літературу лише як різновид масової літератури, звертаючи увагу на її невисокий, на їхню думку, художній рівень. Позиція перших вразлива при перевірці особистим досвідом читачів, які безпомилково розрізняють «дитячі» і «недитячі» твори. Позиція других відкидається установками багатьох письменників і критиків: вони, зазвичай, вважають дитячу літературу складнішим видом мистецтва. До того ж при виокремленні дитячої літератури не слід забувати і про думку цільових споживачів, а вони безпомилково обирають із цілої маси літератури саме ту, яка потрібна їм на даному періоді духовного становлення [Арзамасцева].

     «Термін “дитяча література” треба трактувати лише за формальною ознакою: літературу, що видано спеціально для дітей. Звідси й основні вимоги, що ставлять до дитячої книги. Дитяча книга це не книга, яку насичено специфічним змістом, поблажливе пристосування дорослого до дитини. Це ― книга, що зрозуміла своїх змістом тій або іншій групі дітей за віком і обов’язково витримана, суцільна своїм змістом, будовою і виданням. Лише дотримання цієї єдності робить книгу для дитини близькою, книгу улюбленою, живою, “її” книгою» [вид. справа та ред.]. Таке визначення терміну «дитяча література» дала Марголина А.

     Відповідно, найбільш об’єктивним критерієм виокремлення дитячої літератури є категорія дитини-читача. Таким чином дитяча література це одне із соціокультурних явищ, що супроводжується розвитком у суспільстві дитячої культури [Арзамасцева].

     Сучасна дефініція поняття «дитяча література»  має два значення. Перше — побутове, коли дитячою літературою називають  всі твори, які читають діти. Спеціалісти ж (літературознавці, бібліотекарі, педагоги) дотримуються іншого визначення — наукового [Арзамасцева].

     Отже, у науковій класифікації розрізняють  три види творів. Перший вид —  твори, безпосередньо адресовані дітям («дитяча література»). Сучасна довідкова література пропонує наступні визначення терміна «дитяча література»:

     ― усна і писемна словесність, творена дітьми [літ. для дітей, енциклоп.], [дитяча літ.];

     ― сукупність словесних творів художнього та нехудожнього характеру, адресованих дітям різних вікових категорій і створених із урахуванням специфіки дитячого сприйняття [Огар];

     ― художні, науково-художні, науково-популярні і публіцистичні твори, написані для дітей дошкільного, молодшого шкільного, середнього і старшого шкільного віку [Костюченко];

     ― художні, наукові, науково-популярні та інші твори, які написані для дітей; відповідають рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, мають відповідну тематику і поліграфічне виконання [Сердюк].

     Автор враховує специфіку дитячого читацького сприйняття спрямовуючи всі зусилля на те, щоб твір зрозуміли і добре засвоїли реципієнти даного віку.

     Поняття «література для дітей» може мати такі визначення:

     ― і дитяча література, тобто створена спеціально для дітей, і «доросла» література, що може бути цікавою, а головне зрозумілою певним категоріям дитячої читацької аудиторії [Огар];

     ― художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані письменниками, безпосередньо для молодшого читача різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят [23], [34, 58―62], [35].

     ― твори, які були створені для дорослої читацької аудиторії, але завдяки тематиці, присвяченій дітям та їхнім проблемам, високому художньому рівню, особливому внутрішньому магнетизму увійшли до списків найулюбленіших творів дитячого читання.

     Третій  вид — твори, створені дітьми, або  як частіше його називають — дитяча літературна творчість. Дитяча творчість чітко відмежовується від поняття «літератури», оскільки вона не має властивості саморефлексії. Дитяча аудиторія не потребує наукових теорій, що пояснюють їх творчість, або критики. Проте творчість дітей не можна віднести і до «словесності»: в дитячій творчості немає «класики», історії в її загальному розумінні. Це не література, а поезія та проза дітей [Арзамасцева].

     До загального визначення поняття «дитяче видання» відносять і таке поняття, як коло «дитячого читання». До кола дитячого читання належать книги, які мають бути прочитані саме у дитинстві, на різних його етапах, у різні вікові періоди, вони визначають процес читання дитини конкретного віку. Це змінне явище, оскільки при росту і розвитку дитини розширюються і межі охоплення літератури, яку вона читає [Антонова]. Твір, що не потрапив у «коло дитячого читання» вчасно не зможе вплинути на нього так, як закладено автором. Оскільки дитина швидко росте, то коло її читання постійно змінюється: відповідно до змін літературних та читацьких смаків, поточного репертуару видань. Багатство чи бідність цього репертуару обов’язково позначатимуться на якості дитячого видання [Огар].

     Отже, ми вживаємо поняття «дитяча література», враховуючи його трикомпонентний зміст: твори, що адресовані дітям, твори для  дорослих, що стали предметом дитячого читання та творчість дітей. На перший погляд три складові об’єднує загальна ознака — походження текстів. Проте спільність зникає після прочитання анотації текстів, які належать до «дитячої літератури». Адже саме в анотації має бути зазначено, кому призначено текст. Проте визначити це часто неможливо: або письменник не залишив конкретної вказівки щодо цього, або приховав обставини створення свого видання, або ж «дитячим» текст став після опрацювання його редакторами чи видавцями [Арзамасцева].

     Враховуючи  вищезазначені визначення поняття  «дитячої літератури», «літератури  для дітей» та керуючись визначеннями терміна «видання», поданого у чинному ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні терміни та визначення» пропонуємо терміном «дитяче видання» визначити документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням тисненням або іншим способом, містить інформацію художнього та нехудожнього характеру, що відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитячої аудиторії, вимогам державних стандартів, інших нормативних документів, щодо його видавничого оформлення та поліграфічного виконання, адресоване дітям різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят. Дитяче видання як додаток може містити записи звуків чи зображень на інших матеріальних носіях (платівки, магнітофонні стрічки, фотоплівки, слайди, аудіо- та відеокасети).

     Існує декілька підходів до класифікації дитячого видання:

     у видавничій практиці вітчизняного книговидання — за віком:

       • для дошкільнят — від  3до 7 років;

       • для молодшого шкільного віку — від 8 до 11 років;

       • для середнього шкільного віку — 11-14 років;

       •  для старшого шкільного віку [Ковакина];

     за  видами літератури:

       • науково-пізнавальне;

       • етичне;

       • розважальне [Ковакина];

     за  типами творів:

       • усна творчість;

       • писемно-книжкова література [Ковакина].

     Науково-популярне видання ― видання, яке має інформаційну, освітню функцію (підручники, енциклопедії, словники, довідники та ін.).

     Естетичне видання ― твори художньої літератури, що стверджують систему моральних, духовних цінностей.

     Розважальне видання ― видання призначене для дозвілля.

     Усна народна творчість ― казки, легенди, думи, пісні.

     Писемно-книжкова література ― опубліковані твори  дитячих авторів, які існують у книжковій та усній формі [Ковакина].

     Державний стандарт України 29.2―2002. «Видання для дітей. Поліграфічне виконання: Загальні технічні вимоги» пропонує наступну класифікацію дитячих видань:

     І група ― видання для дітей віком до 5 років включно;

     ІІ група ― видання для дітей від 6 до10 років включно;

     ІІІ група ― видання для дітей від 11 до 14 років включно;

     ІV група ― видання для дітей від 14 до 18 років включно;

     Антонова С. один із співавторів підручника для вищих навчальних закладів «Редакторська підготовка видань» пропонує іншу класифікацію дитячої літератури Вона виокремлює пізнавальне, художнє та навчальне видання.

     Пізнавальні видання розширюють коло знань, дають знанням загальну характеристику, структурують їх. Вони спрямоване передусім на розвиток інтелектуальної сфери дитини, накопичення нею певних знань. Їхнє цільове призначення полягає в тому, щоб зрозуміло для дітей різного віку розповісти про системність навколишнього світу, його будову, причинно-наслідкові зв'язки між окремими явищами і предметами, а також розкрити сутність наукових понять, допомогти дітям оволодіти їхнім науковим змістом, навчити оперувати ними в навчально-пізнавальній діяльності [Антонова].

     У пізнавальному виданні особливого значення набувають практичні матеріали, що допомагають формуванню конкретних навичок. Його мета — в доступній для читачів певного віку формі, розкрити знання про світ [Антонова].

     Пізнавальні видання поділяються на науково-популярні та науково-художні, довідкові, виробничі, видання для дозвілля [Антонова].

     Науково-художні  та науково-популярні видання допомагають  зробити досягнення науки доступними читачу певного віку. У науково-художньому творі використовується цікавий сюжет, майстерна композиція, яскрава розповідь, художній образ, присутні герої. Вони здатні зацікавити дитину конкретними фактами, подіями, героями. Пізнавального матеріалу в науково-художньому дитячому творі небагато, а цікавий захоплюючий сюжет часто спрямовує увагу юного читача на перебіг подій, а не на конкретну інформацію [Антонова].

     Науково-популярні  видання формують систему знань. Вони, переважно, представлені збірниками або випускаються серіями. У науково-популярному творі представленні логічні поняття, які автор пояснює, пропонуючи докази, переконуючи відомими прикладами, фактами, порівнюючи незнайоме зі знайомим [Антонова].

     Довідкові видання — відібрані під певним кутом зору дані з різних областей науки, культури і техніки з метою поглиблення і уточнення шкільних програм; одне із завдань довідкового видання — формування системи знань людини (особистий тезаурус), їх структурування, відображення зв’язків між ними. Ці видання вчать власне процесу пізнання — методиці здобуття знань і навичок, особливостям їх використання, розширюють кругозір читача, формують зміст інформаційної культури особистості. Довідкові видання для дітей, зазвичай, передбачають «суцільне» послідовне читання, тому їх можна назвати літературою для читання, яка покликана дати уявлення про систему наукового знання. Мова відрізняється образністю, вона менше, ніж у подібних виданнях для дорослої читацької аудиторії, стандартизована. За відмінним принципом формуються типові схеми статей, часто використовується форма питання і відповіді, уривки із творів художньої літератури [Антонова].

     Довідкові видання для дітей об’єднують енциклопедії, словники, настільні і відривні календарі. Основне місце серед цих видань займають енциклопедії та енциклопедичні словники. Настільні та відривні календарі є ілюстрованими збірниками творів всіх видів літератури для дітей, сформовані за логічним принципом, коли структура визначається послідовністю просування календарного часу, а зміст пов’язується з історією, культурою, географією відповідно до дат року [Антонова].

     Виробничі видання покликані формувати практичні навички, зокрема, навички, необхідні для занять, що доповнюють навчальні курси — виконання дослідів, організація ігор, колекціонування, радіолюбительство та ін. Мета даного виду видань — формування практичних навичок, виховання інтересу до різних аматорських занять [Антонова].

     Видання для дозвілля задовольняють інтереси і захоплення, пов’язані з проведенням вільного часу. Їх можна умовно поділити на кілька груп:

1. спрямовані на комплексний розвиток інтелектуальних та мануально-практичних здібностей дитини;
2. спрямовані на розвиток навичок читання і письма рідною та іноземними мовами;
3. спрямовані на розвиток інтелектуальних та логічних здібностей, мислення, кмітливості;
4. спрямовані на розвиток уяви та творчих здібностей;
5. спрямовані на розвиток математичних здібностей;
6. спрямовані на розвиток пам'яті, уваги та сенсорних здібностей [Огар].