Образы-символы в романе Ги де Мопассана "Жизнь"

  Вступ 

  Актуальність  обраної теми обумовлена тим, що образи-символи у романі Гі де Мопассана «Життя» не були достатньо досліджені. Також, дослідження образів символів, наявних у романі, дадуть змогу ще глибше зрозуміти проблематику роману і здійснити більш детальний аналіз внутрішнього світу головної героїні твору і те, якою саме автор хотів її показати читачу, на що прагнув особливо звернути увагу.

  Над романом  Гі де Мопассана працювало багато дослідників, серед яких можна виділити таких найбільш відомих літературознавців і критиків як: російський письменник та публіцист Лев Миколайович Толстой, український літературознавець і письменник Вадим Ілліч Пащенко, доктор філологічних наук, спеціаліст по французькій літературі ХІХ століття Юрій Іванович Данілін, французький письменник Лану Арман та інші. Проте незважаючи на значу кількість дослідників цього роману, темою образів-символів займалися не так  багато науковців та літературознавців.

  Лише деякі з дослідників, зокрема Юрій Данілін і Василь Пащенко, у своїх працях говорять про те, що образами-символами є самі герої роману. Так, наприклад, образ чоловіка головної героїні роману, віконта Жульєна де Ламара, символізує прихід нового,  буржуазного суспільства, його звичаїв та  поведінки. У цьому образі автор втілив усі найгірші риси тогочасного буржуазного суспільства – скнарість, пихатість, плазування перед людьми вищими за походженням або положенням у суспільстві і зневага перед людьми робочими. Усі його вчинки, думки і наміри говорять про ненависне автору буржуазне суспільство, яке своїм приходом ознаменувало розпад, моральну та економічну деградацію дворянства. Влада грошей, які стоять для нього на першому місці. У кожному вчинку виявляється це буржуазне  - вибір місця для весільної подорожі – Жульєн обирає  буржуазну Англію,  «де можна багато чому навчитися». Англію, яка є символом капіталістичної наживи, осередком егоїзму, країною, в якій люди турбуються лише про свої власні інтереси , на відміну від Жанни, яка обирає місцем своєї весільної подорожі Корсику, яку цивілізація ледь торкнулася.

  На відміну  від Жульєна де Ламара образ головної героїні Жанни де Во та її сім’ї, особливо її батька ( « Барон Симон-Жак Ле Пертюи де Во был аристократ прошлого столетия, человек чудаковатый и добрый. Восторженный последователь Жан-Жака Руссо, он питал любовную нежность к природе, к полям, лесам, животным» [18,с. 25].), символізує деградацію аристократії в умовах нового часу під впливом буржуазного суспільства, яке швидко розвивається.

  Також, у своїх працях Юрій Данілін звертає увагу не лише на головних героїв твору, а й на особливу роль пейзажу, який відображає внутрішній стан головної героїні, її почуття і переживання, тобто стає засобом психологічного аналізу: «Жанне казалось, что сердце ее ширится, наполняется шепотом, как эта ясная ночь. Какое-то сродство было между ней и этой живой поэзией, и в теплой белизне летнего вечера ей чудились неземные содрогания, трепет неуловимых надежд, что-то близкое к дуновению счастья. И она стала мечтать о любви»[18,с. 34].

  Образ сонця, що сходить, символізує початок нового дня, нового життя, розквіт надій  і сподівань головної героїні: «Это было ее солнце! Ее заря! Начало ее жизни! Утро ее надежд! Они протянула руки к просветлевшим далям, словно порываясь обнять самое солнце» [18,с. 35].

  Метою дослідження  цієї робити є виявлення і розкриття  образів символів та їх функцій, наявних в романі Гі де Мопассана «Життя».

  Поставлена  мета передбачає наступні задачі:

1. Виділення наявних образів символів у романі Мопассана «Життя».
2. Дослідження цих образів символів, розкриття і аналіз їхніх значень в контексті роману.
3. Визначення функцій  образів-символів в романі.

  Поняття образу та символу  в літературознавстві 
 

  Як відомо, в літературознавстві існує багато тлумачень поняття «образ», тому для повного розуміння що ж  таке «образ», необхідно розглянути декілька визначень:

  Літературознавці  Леонід Тимофєєв та Сергій Тураєв в  «Словнику літературознавчих понять»  наводять таке визначення поняття «художній  образ»:  художній образ – це форма відображення дійсності мистецтвом, конкретна і разом з тим узагальнена картина людського життя,  змінене на у відповідності з естетичним ідеалом митця, яка створена за допомогою творчої фантазії. За їхнім визначенням образ – це один із засобів пізнання і змінення світу, синтетична форма відображення і вираження почуттів, думок, прагнень, естетичних емоцій митця. Його основними функціями є пізнавальна, комунікативна, естетична, виховна. Тільки в своїй єдності вони розкривають специфічні особливості образу і кожна із них окремо характеризує якусь окрему його  сторону; ізольований розгляд окремих функцій не лише збіднює  уявлення про образ, а й призводить до втрати його специфіки, як  особливої форми суспільної свідомості[25,с. 378 ].

  В інших  джерелах художній образ визначається як одна з основних категорій естетики, яка характеризує властивий тільки мистецтву спосіб відображення і перетворення дійсності. Образ не тільки відображає, але перш за все узагальнює дійсність,тобто в одиничному втілює загальне. Специфіка художнього образу визначається не тільки тим, що він осмислює дійсність, а й тим, що він створює новий, вигаданий світ. За допомогою своєї фантазії, вигадки автор перетворює реальний матеріал: користуючись точними словами, фарбами, звуками, художник створює єдиний твір. Вигадка посилює узагальнене значення образу [ 27*]. 
Художній образ являє собою не тільки зображення людини (образ Тетяни Ларіної, Андрія Балконського, Раскольникова і т.д.) – він є картиною людського життя, в центрі якої стоїть конкретна людина, але яка включає в себе і все те, що оточує його в житті. Образом також називається будь-яке явище, творчо відтворене автором у художньому творі.  Образ здатний виражати нескінченне через кінцеве, відтворюється і оцінюється як єдине ціле, навіть якщо був створений за допомогою декількох деталей [27*].

  В літературній енциклопедії під редакцією Павла Івановича Лебедєва-Полянського образ (нім. Bild, франц. image, англ. Image, польс. obraz) це особлива форма художнього структурування дійсності, якій притаманна яскрава предметна чуттєвість. Види образу залежать від особливостей літературного роду. Кожен із них підтверджує буттєвий, пізнавальний, чуттєвий стосунок індивіда до життя, формує комунікативне поле між автором і читачем.

  За класифікацією, яка подається в даному літературному джерелі, виокремлюють такі типи образів: об’єктний (довкілля), суб’єктний (внутрішній світ), виражальний (сюжетний, метафоричний, композиційний тощо) рівні образу, що може поставати як персонаж, ліричний герой, ліричний суб’єкт, дійова особа, пейзаж, річ, емоція, символ, алегорія, будь-який троп, стилістична фігура.

  Структурне  розмаїття образу зводиться до використання метафори або метонімії, яким на ідейно-смисловому рівні відповідають символ і тип [16, с. 682 ].

  Отже, образ  виражає собою ідею художника про якісь явища життя, причому ідея дається шляхом відображення явища в його індивідуальній формі з виділенням за допомогою художнього вимислу найбільш характерних, типових для даного кола явищ особливостей. 

  В даній  роботі, невід’ємним від образу є поняття «символ». В мистецтві символ завжди  відігравав дуже важливу роль. Це пов’язано з природою образа, основною категорією мистецтва. Адже в той чи іншій мірі кожен образ є умовним і символічним вже тому, що в одиничному втілює загальне. В художній літературі відома символічність наявна в будь-якому порівнянні, метафорі, паралелі, навіть в епітеті.

  Як і  художній образ, поняття  «символ» не можна охарактеризувати лише за допомогою  одного визначення, тому дуже важливо розглянути хоча б декілька з них. Зокрема відомий філолог та філософ О. Ф. Лосєв дає таке визначення символу: «Символ есть принцип бесконечного становления с указанием всей той закономерности, которой подчиняются все отдельные точки данного становления» [15,с. 15].  
Кожен символ, по-перше, є живим відображенням дійсності, по-друге, він піддається тій чи іншій розумової обробці, і, по-третє, він стає знаряддям перероблення дійсності. 
«Функциональность и отражение действительности, обобщенность единичных явлений, закономерность соотношения общего и единичного и возможность разложения в бесконечные ряды — все это дается в символе непосредственно-интуитивно» [15, с. 149].  
За теорією Олексія Лосєва також дуже важлива наявність смислу в символі, адже кожен символ вказує на певний предмет, виходить за межі його безпосереднього змісту. Він завжди містить у собі деякого роду сенс, але не просто сенс самих речей, які відображають одна одну. Тут йдеться про ту свідомість і те мислення, в якому річ відбивається.  Сенс речі є щось більш загальне, ніж її символ, і щоб стати символом, він повинен бути ще певним чином розроблений і організований [15, с. 20-22]. 

  Розглянемо  також інші визначення символу, наведені у літературознавчих словниках:

  Символ (грец. symbolon: знак, прикмета) – здатність матеріальних речей, подій, думок, чуттєвих образів бути умовним вираженням ідеального змісту, не відповідного їх структурам.. В мистецтві символ позначає універсальну амбівалентну естетичну категорію,  що розкривається через зіставлення із суміжними категоріями художнього образу та предметного або словесного знака, який опосередковано виражає сутність певного явища.

  Символ  відрізняється від тропів. Якщо метафора творить образ, характеризуючи поняття, дію, явище без семантичних обмежень, то символу властива означальна функція, тенденція до розширення змісту ідеї, а не повного її визначення. Тому метафора зумовлена суто художніми чинниками, а символ базується на поза художніх, передусім філософських знаннях.

  Відмінність символу і метафори можна також простежити в тому, що ми можемо бачити як створюється метафора: ми бачимо які саме слова співставленні у тексті, і тому здогадуємось, які їх значення зближуються, щоб створити щось нове. Символ може входити до складу метафор, проте це не обов’язково. На відміну від алегорії, яка передбачає лише однозначне тлумачення, символ несе у собі багатозначність,  яка може пояснюватися по різному, в залежності від контексту [17,с.592].  

  Символ (грец.  Symbolon – умовний знак ) – предметний або словесний знак, який умовно виражає сутність будь-якого явища з певної точки зору, яка і визначає сам характер, якісь символу (революційне, реалістичне та ін.).

  Символом  можуть слугувати предмети, тварини, відомі явища, ознаки предметів, дії  і т.п. Також розрізняють символи з усталеними, зрозумілими всім значеннями (напр. чорний колір символізує смерть, втрату, скорботу) і авторські, смисловий зміст яких має значення в контексті творчості одного автора. Останні дуже важко визначити правильно, адже не відомо, який саме смисл автор вклав у той чи інший символ,  що він хотів ним показати, яку інформацію донести до читача, тому інколи тлумачення такого символу є досить важким як для літературознавців, так і для читачів[26*].

  С.С. Аверинцев  дає таке визначення символу: символ – це універсальна категорія естетики, яка найкраще розкривається через зіставлення його з суміжними категоріями образу з одного боку, і знаку – з іншого. В своїй основі символ завжди має переносне значення. І в символі завжди наявне скрите порівняння, той чи інший зв'язок з явищами побуту, явищами історичними, з віруваннями і т.п. (напр. хрест як символ християнства, розіп’ятого Христа і т.д.) [1, с. 156].

  Отже, найбільш доцільним в даній роботі буде використання визначення образу, яке створено на основі визначень, які наводяться в «Словнику літературознавчих понять» Леоніда Тимофєєва та Сергія Тураєва і в літературному глосарії:  образ – це форма відображення дійсності мистецтвом, конкретна і разом з тим узагальнена картина людського життя, в центрі якої стоїть конкретна людина, але яка включає в себе і все те, що її оточує. Специфіка образу в тому, що він не тільки осмислює дійсність, а й створює новий, вигаданий світ.

  На основі матеріалу, взятого з літературознавчих  словників, виводимо і  визначення символу, яке буде використовуватись надалі: символ – це умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття.  
 
 

  Образи-символи та їхні функції в романі Мопассана «Життя» 

  Виявлені  в романі Гі де Мопассана «Життя»  образи-символи безпосередньо пов’язані з головною героїнею. Деякі з них виконують функцію психологічної характеристики головної героїні, тобто відображають її  внутрішній стан, почуття та надії, котрими вона живе, інші ж  виконують функцію передбачення, тобто дають читачу інформацію про те, що чекає головну героїню в її подальшому  житті.